Письменник Петро Козланюк жив у Радивилові в батьків своєї дружини

Петро Козланюк у місті РадивилівНелегко складалася літературна доля Петра Козланюка (1904 – 1965), який завоював широку популярність у читачів епічним романом-трилогією “Юрко Крук”, повістями “Весна” і “Мандрівники”, колоритними оповіданнями. Виходець із бідної селянської сім”ї, він завдяки обдарованості, завдяки твердій життєвій позиції зумів стати виразником думок і почуттів багатьох західноукраїнців.

Після виходу в УРСР першої книжки молодого письменника – “Хлопські гаразди” (1928) – дефензива Польщі влаштовує його переслідування. Починаються арешти. Перший – у 1930 році. Незабаром після виходу з в”язниці – другий, – за те, що П.Козланюк редагував газету “Сила”, за те, що в УРСР з”являється нова збірка його оповідань – “Вогонь”.

“Переляканий бунтами в’язнів у переповнених “криміналах”, селянськими заворушеннями і повстаннями проти осадників та колонізації, – писав Ю.Кобилецький у передмові до чотиритомника Петра Козланюка (Київ, 1974-1975), – уряд “милосердно” випускає з тюрем частину своїх жертв. Вийшов тоді на волю і П.Козланюк. Незабаром письменник виїжджає з сім’єю у глухе містечко на Волині Радзивилів…”.

Чому саме в Радзивилів (Радивилів)? Яким чином місто стало важливою віхою у біографії письменника? Щодо цього в моєму розпорядженні були вельми скупі факти. Тож ще 30 літ тому, в 1986-му, вирішив скористатися свідченням дочки письменника, Тамари Петрівни Козланюк, яка тоді працювала у Львівському університеті імені І.Франка; її квартиру на Лижвярській вулиці, поблизу Стрийського парку, розшукав без особливих труднощів. Чепурний будиночок потопав у зелені… На другому поверсі натиснув дзвінок біля дверей з числом “2”.

Тамара Петрівна, така знайома за давньою фотографією, уміщеною в одному з Козланюкових томів (там вона разом із батьком і матір’ю), запросила до кімнати.

Мова зайшла про Радивилів 30-х років, про радивилівський період життя Петра Степановича.

Дочка письменника розповіла:

– Радивилів, чи Радзивилів, – то, можна сказати, рідне містечко моєї матері, Олени Олексіївни Почаєвець. Звідти – родовід: у Радивилові жив батько бабусі, Трохим Вовк. Бабуся вийшла заміж за залізничника, чимало часу проводила в роз’їздах. Між іншим, моя мама народилася в Любліні. У 1922 році бабуся, Почаєвець-Білинська, повернулася до Радивилова. Сім’я була велика – восьмеро дітей. Підростаючи, вони їхали до Львова – шукати роботи. Там улаштувалася працювати і мама – вона була рентген-техніком. А у вільний час відвідувала товариство “Муза”, куди її запросив брат Костянтин. Там і познайомилася з початкуючим літератором Петром Коланюком.

У 1930 році вони одружилися. Причому мій батько був греко-католицької віри, мати – православної. Отож укласти такий шлюб виявилося справою не з простих. Допомогли радивилівські зв’язки.

Але ще більше ставали на перешкоді сімейному благополуччю прислужники польської влади. Можна собі уявити, як затьмарювалося життя обох, коли батько опинявся за ґратами.

Тому після другого виходу з в’язниці він вирішує відвезти вагітну дружину до її матері в Радивилів, у невеликий будиночок на вулиці Кременецькій. Тут 8 квітня 1933 року я і народилася. І жила до 1939 року. А батько, як вам напевно відомо, перебував на напівлегальному становищі.

Що ж, такий факт і справді досить відомий. Козланюк, не маючи змоги знайти застосування своїм розумовим здібностям, змушений – щоб заробляти на утримання сім’ї – працювати на впорядкуванні вулиць містечка, на будівництві містків, на заготівлі жолудів для місцевого лісництва. Але не може він залишатися мовчазним спостерігачем соціальної й національної несправедливості. Тож відкрито висловлює своє неприйняття порядків, встановлених режимом Пілсудського, читає робітникам байки письменників, уривки з власних оповідань.

– У Петра Степановича в Радивилові було чимало приятелів і однодумців, – продовжила розповідь Т.П.Козланюк. – Це перш за все Костянтин Білинський-Почаєвець – повітовий керівник Міжнародної організації допомоги революціонерам (МОДР)… Це Микола Семенович Почаєвець, який у повоєнні роки працював у Червоноармійську головою міськради… Це Петро Васильович Гревцов, який у 30-і роки був залізничником і жив у сусідстві з нами. Його сім’я підтримувала стосунки з батьком і матір’ю до останніх їх днів… Часто зустрічався з батьком фельдшер латиш Ернест Оссас. Любив Петро Степанович працювати в бібліотеці Івана Гончарика, який жив на околиці Радивилова – в напрямі на Крупець. Певний вплив на батьків світогляд мали розповіді польського залізничника Тадеуша Блажевича, який в’їдливо глузував над місцевими осадниками-шовіністами, розповідаючи смішні бувальщини про їхні повадки.

Усе це закарбовувалося у пам’яті, а потім поставало у творах якимись важливими деталями, замальовками. До речі, саме в Радивилові батько почав роботу над романом “Юрко Крук”, але переслідування властей перешкоджали цьому. Праця переривалася, згодом знову продовжувалася…

…Наприкінці 1933 року письменника заарештовують утретє.

Поліції не вдається довести підпільної революційної діяльності молодого літератора, і в квітні 1934 року він ненадовго повертається у Радивилів, а потім їде на заробітки до Львова. Нужда, злидні непокоять його найбільше: потрібно ж дбати про дружину, дочку.

“Я ніби працюю досі за песій гріш, – писав він в одному з листів до дружини, – в такий час праця для мене велике благо, я не гублю життєздатності й людської гідності, праця додає мені сил і бадьорості ставити сміливо чоло життю. А це для мене дуже багато. Майбутнє ще переді мною, і свідомість, що живеш усе-таки гідно, не цуциком продажним, не хамелеоном, не ганчіркою і можеш сміливо й не по-рабськи дивитися кожному в вічі – це дуже-дуже багато в житті. Наші бурхливі залізні часи вимагають і залізного хребта, залізних нервів і залізної впертості…”

Тим часом політична боротьба в Польщі набуває розмаху. І Козланюк не бажає лишатися осторонь. Він, зокрема, бере участь у підготовці антифашистського конгресу працівників культури – і відчуває: навколо знову згущаються хмари. Тому вкотре їде у відносно затишний Радивилів. Але більше буває не вдома, а у своїх далеких родичів по навколишніх селах. І така обачність виявилася немарною: за ним на Кременецьку приходять жандарми…

-Батькові було в кого переховуватися, – розповідала Тамара Петрівна, – бо ж родичі наші жили в Бугаївці, Опарипсах, на хуторі Пороховня. Пам’ятаю, батько бував в Олексія Семенюка в Опарипсах. І досі перед очима, як разом із батьком ходила я через греблю, повз велике озеро – в село. Він плів мені з рогози криселики, розповідав казки й легенди. І це було так захоплююче!.. До речі, коли брався розповідати свої казки вже моїй дочці Оксані, вони в неї такого захоплення не викликали: знала їх із книжок. У моїх дитячих, “радивилівських”, спогадах батько не стільки за письмовим столом, скільки в буденній роботі: любив доглядати сад, який посадив коло хати, як я народилася, у жнива ходив до Семенюків – допомагати хліб збирати. До речі, довгі роки підтримував добрі стосунки з радивилівським садоводом Яковом Бортником.

-Чи бував Петро Степанович у Червоноармійську в 40-60-і роки? – поцікавився у Тамари Петрівни.

– Восени 1944 року він допомагав переїздити моїй бабусі до Львова. Хата була напіврозвалена. Пізніше побував у Червоноармійську ще разів два чи три. Одного разу виступав там на читацькій конференції, здається, то було на початку 60-х. З Червоноармійськом у нього було пов’язано і багато приємних, і багато тривожних спогадів.

Т.П.Козланюк порадила побувати в знайомих Петра Степановича – Гревцових.

Ось-бо як буває: навіть не підозрював, що в Червоноармійську середини 80-х ще хтось міг пам’ятати про перебування тут у 30-і роки письменника Козланюка.

На тодішній вулиці Карла Маркса (Почаївській), у будинку №54, зустрівся з Петром Васильовичем Гревцовим (за лічені дні до його кончини).

– Петро Козланюк? – перепитав співрозмовник. – Ну, як же не пам’ятати! Його ж сім’я жила через одну хату від нас. Він мені свій роман “Юрко Крук” подарував із дарчим написом. Я на це ось місце, де тепер живу, перебрався, одружившись, у

1933 році. А як ми познайомилися? Я працював на залізниці механіком, а в Козланюка серед залізничників було чимало знайомих. До того ж у Білинських-Почаєвців квартирував начальник станції Тадеуш Блажевич. От вам і спільні інтереси. Притягували в Петрі Степановичу його начитаність, уміння цікаво говорити на суспільні теми. Я знав про його переконання. Бачив, чим це йому загрожує: був очевидцем, як його заарештовували, як приходили й допитувалися, чим займається. Він, звичайно, запевняв, що нічого “такого” не пише. Хоча писав… Наші добрі стосунки збереглися і в післявоєнні роки. Я бував у Козланюка в Львові. Він, коли приїздив у Червоноармійськ, заходив погостювати.

Петро Козланюк, РадивилівПетро Васильович пригадав, що фотографувався з письменником на згадку. Кинулись до сімейних альбомів. І справді: тут чекав приємний сюрприз. На одному зі знімків Петро Степанович Козланюк із дружиною Оленою Олексіївною стоять на порозі дому №42 (потім будинок №54) поряд із своїми радивилівськими приятелями Зінаїдою Іванівною та Петром Васильовичем Гревцовими і їхньою дочкою Ларисою. На другому знімку П.С.Козланюк – перед дерев’яною помпою, яка тільки й лишилася від того обійстя, де він жив. Знімки були опубліковані в радивилівській газеті “Прапор перемоги” за 23 серпня 1986 року.

– А що сталося з домом, де жив письменник? – запитав у Петра Васильовича.

– Поряд із нами жила одна сім’я. Так-от, між їх хатою і Козланюковою в 1944 році вибухнула бомба. Мене вже призвали на фронт. Але знаю, як то було – наші бачили: попадали прилеглі стіни в обох будинках, одного пораненого вбило. Бо, треба сказати, в хаті Марії Трохимівни Почаєвець розміщалася санчастина Червоної армії. А потім Почаєвець виїхала до Львова. Хата залишилась бездоглядна. Так її і розібрали.

Через десятиліття, буваючи на Личаківському кладовищі у Львові, підходжу до могили Козланюка, розмірковую про його життя, про ті факти, які свого часу сам встановив. Відтоді навіть певна переоцінка його творчості, що сталася в суспільстві, не заважає мені із симпатією ставитися до його манери письма, колоритної мови, вміння створити життєві художні образи.

Володимир ЯЩУК.

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.