Радивилівський контрабандист
Він переніс казахське заслання із Тарасом Шевченком. А в юнацькі роки, до речі, побував у Млинові, Радивилові.
29 листопада 1895 року газета «Кур’єр Львівський» у своєму ранковому випуску повідомила, що «днями у Львові на 72 році життя помер Якоб Гордон, автор багатьох повістей і спогадів, серед яких «Образки царизму» мали величезний успіх».
Справжнє його прізвище — Максиміліан Ятовт. Народився в 1823 році в Радомі в дрібній шляхетській родині. Закінчив Варшавську реальну гімназію. Серед його друзів знайшлися люди, які брали участь у підпільному русі і належали до гуртка Сцігенного в Любліні. Гордон був заарештований і засуджений до відправки в солдатські роти на Кавказ. Відправили його туди етапом. Але завдяки знайомим ішов без кайданів. У Млинові, підпоївши охорону, втікає до Радивилова, видає себе за контрабандиста. Кордон переходить у напрямку Бродів. Дістається підводою до Львова.
Але залишатись у Галичині небезпечно, тому за сприянням знайомих перебирається на польські території, загарбані Прусією. Згодом мандрує по Альпах та Італії, живе в Парижі, який став центром польської еміграції. Дістає посаду переписувача в графа Чарторийського.
Революція 1848 року покликала Я. Гордона додому. Їде в Познанське воєводство, але потрапляє в руки царської охорони. Після року знущань у Варшавській цитаделі його етапом женуть на заслання в Оренбурзький корпус: 3000 верст за 16 днів. Спроба втечі не вдалася. З Оренбурга відправляють в Уральськ, що за 400 верст, у 1-й лінійний батальйон. Про цю вимушену подорож, а також про перебування на засланні Я. Гордон оповів у книзі «Солдат, або Шість років в Оренбурзі та Уральську», дев’ята глава якої присвячена Тарасові Шевченку. Зокрема, тут говориться:
«Вище начальство постійно підозрювало його, а тому запхало ще глибше в пустиню, у фортецю Мангишлак (Новоперовськ), вибудувану по другу сторону Каспійського моря, куди ледве декілька разів на рік прибував пароплав, а на вигляд якогось морського судна збігалася вся фортеця з криком радості, і офіцер, стомлений зажурою, тремтяче очікував цієї хвилини і жадібно ловив привезені вісті від своїх близьких.
У 1850 році Шевченко переїздив через Уральськ на нове заморське вигнання. Розмовляв зі мною про різне. Не любив ляхів, не терпів москалів і не приховував цього. Незалежна Україна була ідеалом його мрій, а революція – шляхом, яким цей ідеал можна десягти…»
Чому Шевченко так ненавидів царський уряд, для Гордона було зрозумілим, але чому поет гак само ненавидів польську шляхту– цього оповідач збагнути не міг. І хоч Гордон так і не зрозумів Шевченка до кінця, його спогади дорогі нам, адже це спостереженя і думки людини, яка мучилася в тих же степах, що й наш Тарас. Цілком іншого звучання набувають описи казарм, плацу для муштри, звичаїв, портретів служак і мучителів солдатів, змалювання в подробицях укріплення, доріг, верб, нарешті дороги, по якій везли на заслання, адже все створювало атмосферу, в якій жив і Шевченко.
Гордон був помилуваний згідно з маніфестом нового царя Олександра II і направлений у діючу армію в Севастополь, де йшла Кримська війна. Але зумів підробити документи, і потрапив у Бобруйськ, звідки втікає до Польщі, з допомогою земляків перебирається в Німеччину, звідти – в США. Саме тут, набувши громадянства, змінює прізвище на Гордон.
В Європу повертається в 1861 році. З 1863 року жив у Львові, займав скромну посаду архівіста. Як письменник замовк на 20 років, до кінця життя.
Ще два десятки років тому на Личаківському кладовищі, за свідченням письменника Романа Горака, була могила Якоба Гордона. Нині на тому місці – нове захоронення і новий бетонний пам’ятник.