Радивилівський контрабандист

Він переніс казахське заслання із Тарасом Шевченком. А в юнацькі роки, до речі, побував у Млинові, Радивилові.

29 листопада 1895 року газета «Кур’єр Львівський» у своєму ранковому випуску повідомила, що «днями у Львові на 72 році життя помер Якоб Гордон, автор багатьох повістей і спогадів, серед яких «Образки царизму» мали величезний успіх».

Справжнє його прізвище — Максиміліан Ятовт. На­родився в 1823 році в Радомі в дрібній шляхетській родині. Закінчив Варшавсь­ку реальну гімназію. Серед його друзів знайшлися лю­ди, які брали участь у під­пільному русі і належали до гуртка Сцігенного в Люб­ліні. Гордон був заарешто­ваний і засуджений до від­правки в солдатські роти на Кавказ. Відправили його туди етапом. Але завдяки знайомим ішов без кайда­нів. У Млинові, підпоївши охорону, втікає до Радивилова, видає себе за контрабандиста. Кордон перехо­дить у напрямку Бродів. Дістається підводою до Львова.

Але залишатись у Гали­чині небезпечно, тому за сприянням знайомих пере­бирається на польські тери­торії, загарбані Прусією. Згодом мандрує по Альпах та Італії, живе в Парижі, який став центром польсь­кої еміграції. Дістає поса­ду переписувача в графа Чарторийського.

Революція 1848 року покликала Я. Гордона додо­му. Їде в Познанське воєводство, але потрапляє в ру­ки царської охорони. Піс­ля року знущань у Варшав­ській цитаделі його етапом женуть на заслання в Оренбурзький корпус: 3000 верст за 16 днів. Спроба втечі не вдалася. З Оренбурга відправляють в Уральськ, що за 400 верст, у 1-й лінійний батальйон. Про цю вимуше­ну подорож, а також про перебування на засланні Я. Гордон оповів у книзі «Солдат, або Шість років в Оренбурзі та Уральську», дев’ята глава якої присвя­чена Тарасові Шевченку. Зокрема, тут говориться:

«Вище начальство постій­но підозрювало його, а тому запхало ще глибше в пусти­ню, у фортецю Мангишлак (Новоперовськ), вибудувану по другу сторону Кас­пійського моря, куди ледве декілька разів на рік при­бував пароплав, а на виг­ляд якогось морського суд­на збігалася вся фортеця з криком радості, і офіцер, стомлений зажурою, трем­тяче очікував цієї хвилини і жадібно ловив привезені вісті від своїх близьких.

У 1850 році Шевченко пе­реїздив через Уральськ на нове заморське вигнання. Розмовляв зі мною про різ­не. Не любив ляхів, не терпів мос­калів і не приховував цьо­го. Незалежна Україна була ідеалом його мрій, а рево­люція – шляхом, яким цей ідеал можна десягти…»

Чому Шевченко так нена­видів царський уряд, для Гордона було зрозумілим, але чому поет гак само не­навидів польську шляхту– цього оповідач збагнути не міг. І хоч Гордон так і не зрозумів Шевченка до кінця, його спогади дорогі нам, адже це спостереженя і думки людини, яка му­чилася в тих же степах, що й наш Тарас. Цілком іншо­го звучання набувають опи­си казарм, плацу для муш­три, звичаїв, портретів слу­жак і мучителів солдатів, змалювання в подробицях укріплення, доріг, верб, на­решті дороги, по якій вез­ли на заслання, адже все створювало атмосферу, в якій жив і Шевченко.

Гордон був помилуваний згідно з маніфестом нового царя Олександра II і на­правлений у діючу армію в Севастополь, де йшла Крим­ська війна. Але зумів під­робити документи, і потра­пив у Бобруйськ, звідки вті­кає до Польщі, з допомо­гою земляків перебирається в Німеччину, звідти – в США. Саме тут, набувши громадянства, змінює пріз­вище на Гордон.

В Європу повертається в 1861 році. З 1863 року жив у Львові, займав скромну посаду архівіста. Як пись­менник замовк на 20 років, до кінця життя.

Ще два десятки років тому на Личаківському кладовищі, за свідченням письменника Романа Горака, була могила Якоба Гордона. Нині на тому місці – нове захоронення і новий бетонний пам’ятник.

Наталя Мелих

кореспондент

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.