Полковник армії УНР з Радивилова

Серед уродженців Радивилова та Радивилівщини були в минулому й помітні діячі у боротьбі за незалежність України. Серед них – полковники армії Української Народної Республіки Максим Боровий із села Опарипси біля Радивилова та Святослав Захарчук з Радивилова. На жаль, фактів про їх життя і діяльність збереглося небагато, хоча про Максима Михайловича все-таки значно більше, адже його син Євген став доктором медичних наук і, звичайно, потурбувався про збір матеріалів з історії родини.

А ось про Святослава Захарчука знаємо лише те, що встановив історик Я.Тищенко і навів у своєму дослідженні  «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)».

Народився Захарчук Святослав Косьмич у м.Радивилів Волинської губернії. Ймовірно, тут і виростав, а коли сповнилося вісімнадцять років, потрапив на військову службу, було це 29 вересня 1908 року, його зарахували однорічником 2-го розряду до 44-го піхотного Камчатського полку.

Дослужився до звання молодшого унтер-офіцера. Після звільнення в запас 10 грудня 1910 року поступив у Чугуївське військове училище і закінчив його 1914 року, саме напередодні війни. Служив підпоручиком 17-го піхотного Архангелогородського полку у Житомирі, брав участь у бойових діях війни. Був двічі поранений. Доріс до чину штабс-капітана.

Восени переломного 1917 року Святослав Захарчук служив у запасних частинах Московської військової округи. З українців тих частин, враховуючи революційну ситуацію, сформував та очолив Український Запорізький полк, з яким у листопаді 1917 року приїхав до Харкова. Полк розмістився у Куп’янську, де в грудні 1917-го був роззброєний загонами більшовицьких військ під командуванням В. Антонова-Овсієнка.

 Зі старшинами та прибічниками ідеї Української держави Захарчук попрямував до Києва, там сформував 1-у сотню куреня Червоних гайдамаків Гайдамацького Коша Слобідської України. Зі своєю сотнею брав участь у боях під станцією Гребінка, що отримала назву від прізвища українського письменника Євгена Гребінки, та в запеклих вуличних боях у Києві.

УНР, 1918У 1918 році Святослав Захарчук став випускником першого випуску Інструкторської школи старшин і служив у Сердюцькій дивізії Армії Української Держави. Висока національна свідомість висунула Захарчука в число провідних борців за незалежність України: з 14 грудня 1918 р. до березня 1919 р. він – командир 4-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, переформованого з 4-го Сердюцького полку гетьмана Павла Скоропадського.

 У квітні 1919 року перебував у госпіталі – очевидно, давалися взнаки бойові поранення. З 2 травня опинився в розпорядженні командувача Холмською групою Дієвої армії УНР, з 5 травня отримав призначення бути командом 2-го кінного Кубанського полку Окремої кінної бригади, яка мала бути сформована у складі Холмської групи. Однак обставини склалися несприятливі.

 З 16 травня 1919 р. Святослав опинився у полоні в поляків, але вже з 27 вересня того ж року він – командир відділу Подільської кордонної бригади УНР, з 4 жовтня – тимчасово виконуючий обов’язки командира Подільської кордонної бригади УНР (до 17 листопада 1919 року).

 З 21 травня 1920 року Святослав Захарчук був комендантом штабу охорони Головного Отамана, з 14 червня – помічником начальника Охорони Головного Отамана, з 28 серпня 1920 р. — у розпорядженні начальника Тилу Армії УНР.

Звичайно, за цими скупими біографічними відомостями проглядає бурхливе життя. Однак у жодних мемуарах поки що не виявлено розгорнутих розповідей про бійцівські і командирські якості та революційні пригоди нашого земляка.

Не простежена і його подальша доля. Тож лише досить умовно вказується, що помер у 1940-х роках.

Тарас Грушівський

кореспондент

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.