Полковник армії УНР з Радивилова

Серед уродженців Радивилова та Радивилівщини були в минулому й помітні діячі у боротьбі за незалежність України. Серед них – полковники армії Української Народної Республіки Максим Боровий із села Опарипси біля Радивилова та Святослав Захарчук з Радивилова. На жаль, фактів про їх життя і діяльність збереглося небагато, хоча про Максима Михайловича все-таки значно більше, адже його син Євген став доктором медичних наук і, звичайно, потурбувався про збір матеріалів з історії родини.

А ось про Святослава Захарчука знаємо лише те, що встановив історик Я.Тищенко і навів у своєму дослідженні  «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)».

Народився Захарчук Святослав Косьмич у м.Радивилів Волинської губернії. Ймовірно, тут і виростав, а коли сповнилося вісімнадцять років, потрапив на військову службу, було це 29 вересня 1908 року, його зарахували однорічником 2-го розряду до 44-го піхотного Камчатського полку.

Дослужився до звання молодшого унтер-офіцера. Після звільнення в запас 10 грудня 1910 року поступив у Чугуївське військове училище і закінчив його 1914 року, саме напередодні війни. Служив підпоручиком 17-го піхотного Архангелогородського полку у Житомирі, брав участь у бойових діях війни. Був двічі поранений. Доріс до чину штабс-капітана.

Восени переломного 1917 року Святослав Захарчук служив у запасних частинах Московської військової округи. З українців тих частин, враховуючи революційну ситуацію, сформував та очолив Український Запорізький полк, з яким у листопаді 1917 року приїхав до Харкова. Полк розмістився у Куп’янську, де в грудні 1917-го був роззброєний загонами більшовицьких військ під командуванням В. Антонова-Овсієнка.

 Зі старшинами та прибічниками ідеї Української держави Захарчук попрямував до Києва, там сформував 1-у сотню куреня Червоних гайдамаків Гайдамацького Коша Слобідської України. Зі своєю сотнею брав участь у боях під станцією Гребінка, що отримала назву від прізвища українського письменника Євгена Гребінки, та в запеклих вуличних боях у Києві.

УНР, 1918У 1918 році Святослав Захарчук став випускником першого випуску Інструкторської школи старшин і служив у Сердюцькій дивізії Армії Української Держави. Висока національна свідомість висунула Захарчука в число провідних борців за незалежність України: з 14 грудня 1918 р. до березня 1919 р. він – командир 4-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, переформованого з 4-го Сердюцького полку гетьмана Павла Скоропадського.

 У квітні 1919 року перебував у госпіталі – очевидно, давалися взнаки бойові поранення. З 2 травня опинився в розпорядженні командувача Холмською групою Дієвої армії УНР, з 5 травня отримав призначення бути командом 2-го кінного Кубанського полку Окремої кінної бригади, яка мала бути сформована у складі Холмської групи. Однак обставини склалися несприятливі.

 З 16 травня 1919 р. Святослав опинився у полоні в поляків, але вже з 27 вересня того ж року він – командир відділу Подільської кордонної бригади УНР, з 4 жовтня – тимчасово виконуючий обов’язки командира Подільської кордонної бригади УНР (до 17 листопада 1919 року).

 З 21 травня 1920 року Святослав Захарчук був комендантом штабу охорони Головного Отамана, з 14 червня – помічником начальника Охорони Головного Отамана, з 28 серпня 1920 р. — у розпорядженні начальника Тилу Армії УНР.

Звичайно, за цими скупими біографічними відомостями проглядає бурхливе життя. Однак у жодних мемуарах поки що не виявлено розгорнутих розповідей про бійцівські і командирські якості та революційні пригоди нашого земляка.

Не простежена і його подальша доля. Тож лише досить умовно вказується, що помер у 1940-х роках.

Тарас Грушівський

кореспондент

You may also like...

1 Response

  1. Олег сказав:

    ЗАХАРЧУК Святослав Косьмич

    (11.05.1890-1942) — полковник ОККО.

    Народився у м. Радивилів Волинської губернії. На військову службу вступив 29.09.1908 р. однорічником 2-го розряду до 44-го піхотного Камчатського полісу. Звільнився у запас молодшим унтер-офіцером 10.12.1910 р. Закінчив Чугуївське військове училище (1914), підпоручик 17-го піхотного Архангелогородського полку (Житомир), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був двічі поранений. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
    Восени 1917 року служив у запасних частинах Московської військової округи. З українців цих частин сформував та очолив Український Запорізький полк, на чолі якою у листопаді 1917 року прибув до Харкова. Полк було розміщено у Куп’янську, де у грудні 1917 р. він був роззброєний загонами більшовицьких військ під командуванням В. Антонова-Овсієнка. Зі старшинами та добровольцями виїхав до Києва, де сформував 1-шу сотню куреня Червоних гайдамаків Гайдамацького Коша Слобідської України. На чолі сотні брав участь у боях під ст. Гребінка та у вуличних боях у Києві. У 1918 році закінчив Інструкторську школу старшин (1-й випуск), слркив у Сердюцькій дивізії Армії Української Держави. З 14.12.1918 р. до березня 1919 року — командир 4-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, переформованого з 4-го Сердюцького полку гетьмана П. Скоропадського.
    У квітні 1919 року перебував у госпіталі. З 2.05.1919 р. — у розпорядженні командувача Холмською групою Дієвої армії УНР, з 5.05.1919 р. — командир 2-го кінного Кубанського полку Окремої кінної бригади, яка мала бути сформована у складі Холмської групи. З 16.05.1919 р. перебував у польському полоні.
    З 27.09.1919 р. — командир відділу Подільської кордонної бригади УНР, з 4.10.1919 р. — т. в. о. командира Подільської кордонної бригади УНР (до 17.11.1919).
    З 21.05.1920 р. — комендант штабу Охорони Головного Отамана, з 14.06.1920 р. — помічник начальника Охорони Головного Отамана, з 28.08.1920 р. — у розпорядженні начальника Тилу Армії УНР. Помер: Польща, Біловежа (пол. Bialowieza), Підляське воєв., пов. Гайнівка в 1942році.

    Джерела:
    РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. – п/с 18-564;
    Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992;
    Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003;
    ЦДАВОУ. — Ф 3172. — Оп. 4. — Сгтр. 19. — С. 124–125.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.