Поряд із Радивиловом – тисячолітнє місто

Радивилову – 450 років. Досить поважний вік! Але, як написано в одній польській енциклопедії  ХІХ століття, Радивилів (Радзивилів) не зміг піднестися в середні віки у своєму розвитку через те, що поряд було розташоване більш давнє місто – Броди, яке викликало більший інтерес у торговців, мігрантів, мандрівників. Бродам уже близько 1000 років! Можливо, тільки поява кордону між Бродами і Радзивиловом наприкінці ХVІІІ віку дещо виокремила Радивилів, надавши йому більш значущого впливу як прикордонному пунктові між двома імперіями.

Тут, де закінчувалися поліські болота і починалися подільські горби, через ріки, що стікали з Вороняцького кряжу і перетинали шлях, який з’єднував давньоруські міста з містами Західної Євро­пи, знаходились переправи – броди, які й дали назву насе­леному пункту – Броди.

Оче­видно, спочатку то був охоронний пункт цих переправ, а згодом виникло поселення, через яке йшов шлях на пів­день, на Поділля й далі до Чорного моря. Тим шляхом у західні околиці Київської Русі часто приходили кочові орди, руйнуючи все на своєму шля­ху. Можливо, саме під час од­ного з таких набігів і зникли давні Броди, першу письмову згадку про які відносять до 1084 року.

Сучасне місто ототожню­ють із згаданими у «Повчанні Володимира Мономаха дітям» Бродами. Тут навесні і взимку 1084 року відбувалися зустрічі між чернігівським князем Во­лодимиром Мономахом і во­линським князем Ярополком Ізяславичем.

У XIV столітті за землі, які знаходились на межі Галиць­кого і Волинського князівств, велася боротьба між Польсь­ким Королівством та Великим Князівством Литовським. Після битви за Олесько 1432 року край переходить повністю в руки поляків. У цій битві серед оборонців Олеська згадується Нег Трібродський (Старобрідський), з яким пов’язують згадки про литовський період існуванні Бродів.

У 1441 році польський король Владислав Яґелоньчик подарував землі Олеського ключа, територія якого охоплювала значну частину сучас­ної Брідщини, шляхтичу Яну із Сени – Сенінському. У 1511 році Броди згадуються в переліку сіл, що переходять у влас­ність родини Каменецьких.

Новий етап в історії Бродів пов’язаний з белзьким воєводою Станіславом Жолкевським. Воєвода Жолкевський купив село Броди у 1580 році і, отримавши від короля Стефана Баторія магдебурзьке право (1584р.) та видавши ло­каційну грамоту (1586р.), за­клав місто Любич, яке назвав на честь свого родинного гер­ба (назва проіснувала до сере­дини 1590-х років).

Врахував­ши те, що через Броди «тракт давній з Русі на Поділля, Во­линь і з різних міст руських до інших міст на Русі провадив», а також «що це поселення ле­жить на самому перешийку татарських наїздів» і «коли уфортифіковане буде, багать­ом мешканцям за притулок, а ворогам за перешкоду в даль­ших наступах служити може», С. Жолкевський вирішив збу­дувати замок на острові посе­ред ставу Копань. На жаль, до сьогодні не віднайдено описів замку часів Жолкевських (1580 – 1629 рр.). Однак вважається, що саме за Станіслава Жолкевського були закладені ос­нови так званого «ідеального міста», яке вдалося розбудува­ти великому коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конєцпольському, котрий володів Бродами у 1629 – 1646 роках.

Для фортифіка­ції міста було запрошено відо­мого французького інженера Гійома Левассера де Боплана,Броди_замок_пошта котрий, втілюючи в життя ре­несансний ідеал міста-зірки та врахувавши географічні особ­ливості місцевості, перетво­рив Броди у місто-фортецю. Над втіленням проекту «іде­ального міста» у 1630 — 1650 роках працювали італійські архітектори Андре дель Аква та Дзіяні Спінета.

У 1633 році Броди отрима­ли привілей, згідно з яким міські цехи прирівнялися в правах з львівськими, а ярмарки – з люблінськими та то­рунськими. Економічний роз­виток сприяв появі у місті купців і ремісників різних на­ціональностей. Крім українців й поляків, тут жили шотланд­ці, вірмени, греки, євреї. За значимістю Броди посідали в той час друге місце у Русько­му воєводстві.

У вересні 1648 року місто захопили війська Богдана Хмельницького.

З 1682 року Бродами во­лоділа родина Собєських, а в 1704 – 1834 роках місто пере­бувало у власності Потоцьких, родинний герб яких «Пилява» був на міських печатках до 1939 року.

На початку XVIII ст. під час Північної війни та боротьби за польську спадщину місто за­знало значних збитків від російських військ.

Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році Броди увійшли до складу Австрійсь­кої імперії і стали прикордон­ним пунктом на межі з Поль­щею, а з 1795 року – з Росією. Відразу за кордоном був Радзивилів.

Для підтримки подальшого розвитку торгівлі австрійська імператриця Марія Терезія у 1779 році надала Бродам пра­во вільного торгового міста. Завдяки цьому Броди стають економічним центром Авс­трійської імперії, «складом товарів Заходу і Сходу». З економічним розвитком міста зростає і чисельність населен­ня, яка сягнула 20 тисяч осіб, 75% з яких становили євреї. Броди стали другим за вели­чиною і значенням містом у Галичині після Львова.

У 1869 році до Бродів було прокладено залізницю, яка сполучала місто зі Львовом, Краковом та іншими важливи­ми центрами Австро-Угорської імперії. У 1875 році встанов­лено залізничний зв’язок з Російською імперією, з найближчим містом Радзивилів, до якого колія зі Здолбунова була прокладена в 1873 році.

З початком Першої світової війни фронт тричі переходив місто.

1 листопада 1918 року внаслідок поразки Австро-Угорщини у війні та розвалу багатонаціональної Габсбурзької монархії у Бродах було встановлено українську владу.

У ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Броди. Внаслідок частих бомбардувань та обстрілів Броди перетворилися на руїну: з 2280 будинків збереглося лише 596, але придатними для житла було тільки 185.

У дев’яностих роках мину­лого сторіччя жителі міста взяли активну участь у віднов­ленні незалежності Українсь­кої Держави. Вагомою подією в житті міста став III Всесвіт­ній з’їзд брідщан, що відбувся 23-28 липня 1993 року і мав важливе культурне і політичне значення.

Місто Броди майже з тисячолітньою історією впевнено дивиться у майбутнє. У нього славне минуле, цікаве сього­дення, і, будемо вірити, – пре­красний завтрашній день.


Василь Стрільчук,

директор Бродівського історико-краєзнавчого музею.

 

 

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.