Пригадалося свято в селі Пустоіванне

Наступного, 2015 року більшості населених пунктів Радивилівського району виповниться 470 років від перших письмових згадок про них. До таких належить і село Пустоіванне. За нинішньої політичної ситуації та економічної кризи нам не до свят. Однак, як-не-як, саме вони, свята, стають світлою і радісною віддушиною в невеселих та напружених буднях, додають наснаги в боротьбі з життєвими знегодами.

Отож і схотілося пригадати, як відзначали в Пустоіванному 450-річний ювілей села. Було це в 1995 році. На свято зібралося багато людей, я робив для районки репортаж і бачив:  свято, мабуть, стало найкращим свідченням того, що така церемонія сельчанам потрібна. Були там юнаки та дівчата з прекрасним вогнем молодості в очах, були поважні й шановані ветерани війни та праці, яких переважно вже немає серед живих, було багато дітей, які сьогодні, ставши дорослими, творять інше життя Пустоіванного.

Був тоді лагідний, сонячний день Івана Купала, додаючи всім доброго настрою.

У центрі села впадав у вічі кольоровий щит з написом: «Пустоіванне. 450 років». Працювала виїзна торгівля.

У сільському будинку культури звучала літературно-музична композиція, зі словами про Україну, про красу рідної землі, про хліборобську працю.

Про історію Пустоіванного розповів учитель, тоді вже пенсіонер Валентин Пащук.

Перша письмова згадка про село належить до 1545 року: названо городню (маєток) Олехна і Михайла Козинських з «Іваня», говорилося також про «Івани Пусті». В актах XVI століття з’являється форма «Пусте Іванє», згодом вона трансформується і набуває теперішнього звучання. Відомий волинський краєзнавець Микола Теодорович у ХІХ віці вважав, що назва пов’язана з пожежею, яка знищила майже все село. Валентин Пащук поділився припущенням, що колись центр села був там, де тепер урочище Середнє, згодом з якихось причин його жителі почали переселятися на пусте місце, звідси — й назва. До речі, археологічні знахідки в згаданому урочищі засвідчили, що поселення там існувало вже 4 тисячі років тому.

Пустоіванне відоме в Рівненській області, бо тут, за переказами, в 1846 році побував Тарас Шевченко. Є в селі біля річки Пляшівки й так зване Шевченківське джерело, до якого 20 років тому щовесни приїздили письменники Рівненщини та інших регіонів України (Євген Шморгун, Всеволод Нестайко, Віктор Кава, Степан Бабій, Ростислав Солоневський…).

У 1775 році на кошти парафіян і графа Івана Тарнавського в Пустоіванному було споруджено церкву святого Миколая. У ХІХ столітті в селі діяли паперова фабрика і гуральня (згоріли в роки Першої світової війни). Неабияк пожвавило життя те, що в 1873 році по новоспорудженій залізниці почався рух поїздів — спочатку до прикордонного Радзивилова, а згодом — і в європейські країни. Станція Рудня-Почаївська в 1990-і – на початку 2000-х років відігравала важливу роль у житті всього Радивилівського району. Із закриттям бурякоприймального пункту цукрозаводу і зникненням у довколишній зоні колективних сільськогосподарських підприємств тутешня станція втратила своє значення.

У 1895 році відкрилася церковно-приходська школа, в якій навчалися 32 хлопчики і 4 дівчинки. А в селі в цей час було близько 70 дворів (зараз удвічі більше).

У ХХ столітті Пустоіванне неодноразово потерпало від обстрілів та пожеж у роки світових воєн. У 1918 р. тут було сформовано партизанський загін Д.Кримського, який підтримав більшовицькі ідеї, але невдовзі був ущент розбитий, пізніше, за Польщі, активно діяли осередки «Просвіти», КПЗУ.

Небагато в 1995 році було можливостей у сільради засвідчити повагу до старійшин села, до ветеранів війни, ювілярів, інших категорій сельчан, для яких той рік був чимось особливий у їхній долі, однак таку можливість там усе-таки знайшли (головою сільради тоді був Володимир Френдзюк) — і справа, звичайно, була не в вартості врученого подарунка, а в тій увазі та повазі, що їх було засвідчено.

Ведучі Галина Синицька, Лариса Глущук і Василь Мацюк постаралися знайти для всіх щирі й зворушливі слова вітань, а самодіяльні артисти, в їх числі й обидві ведучі, присвячували односельцям гарні українські пісні.

Пустоіванне, Радивилівський район

с.Пустоіванне, сільський будинок культури.

Ветерана війни Євстафія Іващука попросили розповісти про бойовий шлях, про найбільш пам’ятне з пережитого на війні. Він повідав, що воював на 1-му Прибалтійському фронті, 13 жовтня 1944 року був тяжко поранений, лікувався майже півроку, знову потрапив на передову. Із найбільш пам’ятного: виснажливе риття окопів, тривожне форсування рік, під безперервним обстрілом ворога.

Проте розмова на торжестві йшла не лише в такому серйозному ключі. Наприклад, Павла Аксьоновських, який якраз відзначав з дружиною срібне весілля, попросили згадати якийсь епізод із спільного життя. Він розповів, що коли в них народилася перша дочка, було багато пропозицій щодо імені, але записали так, як порадив секретар сільради, – і вийшло досить співзвучно: дружина — Ліна, дочка — Ніла.

Перед пустоіваннівцями з великим, майже годинним концертом тоді виступив вокальний ансамбль будинку культури села Зарічне (директором був Михайло Іськович, акомпанував Іван Олефір). Це була справді натхненно виконана програма, в якій одна пісня логічно змінювала іншу, висвітлюючи всі грані обдарування сільських артистів. Чисті й добре поставлені голоси солістів Марії Чуліпи та Галини Мельник, щирість і піднесеність Василя Пасєки, Галини Шулевської, Світлани Новик, Оксани Мацюк, Ірини Братащук, Петра Бідюка забезпечували творчому колективові, в якому з однаковим задушевним поривом співали і директор будинку культури, і музичний керівник, стабільний успіх у слухачів. У Пустоіванному їм у 1995 році влаштували бурхливу овацію.

Після концерту відбувся розиграш лотереї, можна було зняти приз зі стовпа, проявивши спритність у лазанні… А ввечері свято продовжувалося на березі річки, біля мальовничої заплави, де проводилися купальські забави.

Свято обійшлося без офіційних виступів посадових осіб, хоч такі й прибули (з райвиконкому, управління соціального захисту населення, відділу культури).


Про свято села нагадав журналіст Володимир ЯЩУК. Фото автора.

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

2 Responses

  1. Василь Семич сказав:

    З приємністю ознайомився, як мої односельчани відзначали день села, а також цікава й історія села Пустоівання, в якому я народився і виріс, скінчивши місцеву Рудня-Почаївську середню школу в далекому 1961 році. Потім навчання у Львівській Політехніці, Івано-Франківську – Нафти та Газу та трудова кар,єра на підприємствах Радянського Союзу, а пізніше в незалежній Україні, сформували мій життєвій шлях, який так і не повернув мене до рідного села, з яким постійно тримаю зв,язок і при кожній нагоді стараюсь сюди приїжджати. І сьогодні це для мене найрідніший куточок на Землі.
    Щодо історії села то хочу поділитися спогадами, які ще в шкільному віці мені довелось почути від свого сусіда пенсіонера-залізничника Григорія Гусарука, нині вже покійного. Ось ця історія – було це в 1913 році, перед Першою світовою війною. На станцію Рудня-Почаївська прибув поїзд з Санкт-Петербурга, який зустрічало велике скупчення простого люду, а ще більше жандармів, військових царської охранки та духовенства, приготовлений кортеж кінних фаетонів в супроводі військових вершників. З поїзда вийшов російський імператор Микола другий з почтом, який його супроводжував, духівництво зустрічало царя з хлібом і сіллю і після коротких перемовин вся царська свита відправилась кінним кортежем до Почаївської Лаври польовим шляхом довжиною у 18 кілометрів. Як розповідав Григорій Гусарук, йому тоді було сім років і він особисто спостерігав з дітлахами за цією подією, забравшись на одне з розлогих пристанційних дерев. Цікаво, чому про цю історію ніколи я не чув з історичних джерел, адже в селі було багато очевидців цієї події і таких, що знали про неї.
    А згадав я про це – аби нинішня молодь краще знала історію рідного краю.

  1. Квітень 19, 2015

    […] Читайте також: Пригадалося свято в селі Пустоіванне […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.