Пристрасті навколо храмів

спір за церквуНа День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування… Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. У пам’яті зринало, як у травні 2002 року «батюшки» не пустили до храму селища Смига на Рівненщині похоронну процесію з домовиною мого батька Лаврентія Дмитровича. Тільки тому, що він був вірним Київського патріархату! З-під його юрисдикції, до речі, парафію вивели хитрощами, без згоди на те мирян. Отець Андрій нагадував «батюшці», що померлий — один iз тих, хто споруджував цей храм. І ось я знову змушений переступити «московський» поріг. За ним — «батюшки» відмовляються відправляти службу українською, служити панахиди за нашими бійцями, які загинули в зоні АТО, і згадують у молитві руського патріарха Кіріла. А він «скрасив» богослужіння у храмі Христа Спасителя заявою про те, ніби «безбожність стає державною ідеологією України»! Але ж у Куликові інших церков немає…

Терпець урвався

Утім тепер можна сказати: «Не було»! Бо ж саме цієї неділі благочинний Кременецького району Тернопільської єпархії УПЦ КП, настоятель Кременецького собору Преображення Господнього протоієрей Володимир Буграк відправив історичне для Куликова богослужіння. Вперше — українською. Храм був переповнений. Обійшлося без очікуваних інцидентів. Отець Василь із УПЦ МП того дня тихцем відійшов убiк, а втручання ззовні (до «бойового» Почаєва звідси лише кілометрів десять) унеможливили самооборонці. Про всяк випадок вони мають намір вартувати біля церкви ще декілька служінь. Замки змінили, але ж агресія прислужників Московського патріархату «стабільно важка». З огляду на таку непередбачуваність очільників Почаївської лаври і Московського патріархату в цілому отець Володимир після богослужіння закликав мирян до згуртованості: «Патріотизм — це не слова, а перш за все конкретні справи. Саме ділом ви й домоглися бажаного…».

Упродовж кількох місяців очолювана Іваном Мазурком ініціативна група («десятка», як зазвичай кажуть миряни) зібрала і засвідчила у Дунаївській сільській раді підписи понад двохсот куликівців за створення церковної громади Київського патріархату. Важливо, що прихильним до Київського патріархату виявився і староста церкви Сергій Юр’єв. На своїх «посадах» залишилися також регент хору з п’ятнадцяти куликівських півчих і дзвонар Роман. Враження, ніби переспів дзвонів над селом 28 червня лунав неперевершено!

По завершенні богослужіння отець Володимир сказав, що змушений квапитися до Катеринівки, де «менш як за годину також повинна відбутися літургія. Там ситуація набагато складніша…». Кореспондент «УМ» вирушив разом з отцем. Отець Володимир відправив не одне богослужіння на Майдані, є благочинним церков Кременецького району, які збирають чимало пожертв для учасників АТО. Не дивно, що саме до нього й прийшли зі своєю проблемою миряни Катеринівки. «Досвід юридичної допомоги в переході парафій до Київського патріархату вже маємо, — каже отець. — Сьогодні уже третє богослужіння українською проходить у Башуках. Перейшли церковні громади Лішні, Куликова… Тепер ось — Колосова і Катеринівка.У цьому селі люди мирні, але тиждень тому в них терпець увірвався. Бо ж автобусами навезли у Катеринівку начебто паломників… Обплутали ланцюгами ворота, аби заходили тільки «свої». Мирян обурила зневага до села, і вони знесли ворота, зайшли на подвір’я церкви… На жаль, спілкування з настоятелем церкви Московського патріархату не вдалося. Він не почув людей, порозуміння не вийшло. Обидві сторони перейшли на емоції…»

«У нашому храмі засіли «туристи»

28 червня промосковський «батюшка» Сергій розіграв аналогічний сценарій. Заздалегідь звернувся до Кременецького райвідділу міліції: у мене, мовляв, буде багато паломників, забезпечте порядок. З нагоди «специфічної» служби у храмі МП до села прибуло кілька десятків правоохоронців. Кореспондента «УМ» запевнили, що зберігають «релігійний нейтралітет» — тільки б, мовляв, сутичок не було!

Атмосфера у Катеринівці ніби наелектризована. Службу з церкви транслювали через потужні динаміки. Хвіртку на територію чомусь закрили, і вздовж паркана кучкувалося декілька десятків осіб. Вдаючи «свого», я розпитував, чи не бачив хто Ніну Райтер — промосковську активістку. «Нє знаєм такой…Ми приєзжіє… Із Почаєва», — чув у відповідь одне і те саме. Старенька жінка, що стояла осторонь, прохопилася: «Так пенсія ж, синку, маленька».

Цинізм Кіріла Гундяєва і його місцевих поплічників посприяв зміні парафіяльних настроїв у катеринівців. Вони зібралися біля встановленого у 1993 році хреста-пам’ятника односельцям, які загинули за Україну. Тут, у центрі села, вартувала не тільки міліція, а й хлопці-самооборонівці. Доки отець Володимир просто неба готувався до служіння, спілкуюсь із присутніми, Віра Янчишин, Віктор Карнась, подружжя Солоненків та інші миряни уточнили, що конфлікт загострився два місяці тому, коли «батюшка» відмовився бодай «Отче наш» читати українською мовою. Більше того: наступної ж неділі до Катеринівки приїхало кілька автобусів iз «тітушками»! Для місцевих церкву де-факто закрили, що людей і згуртувало. Розпочали збір голосів за створення української церковної громади. «Більшість, а це майже 130 мирян, вже офіційно засвідчили свої підписи у сільраді», — каже її голова Вікторія Дрель.

Затятих «москалів» лишилося з десяток-півтора. Питання, чи захочуть вони й надалі іти супротив громади та сидіти у церкві під замком. Глузує люд із «в’язнів» МП! Бо ж десь близько сьомої години ранку запустили до храму хористів, семінаристів і «туристів» — та й зачинили двері зсередини! Після попередньої конфліктної неділі п’ятеро «затятих» підтримало перехід парафії до Київського патріархату. Кажуть, ніби отець Сергій уже розтринькав на заїзди мирян-«туристів» усі гроші, зібрані з віруючих на ремонт церкви. Лише 28 червня «туристи» прибули аж шістьма великими автобусами. В один із них (ВО 1078 АА) я ризикнув зайти, показавши редакційне посвідчення. З трьох молодиків спортивної статури один пішов на контакт: «Це рейси на замовлення… Людей підбирали на зупинках…»

«Люб’язнішими» були водії у розмові з самооборонiвцями. За якісь півгодини і порох розвіявся за всіма автобусами. Без пасажирів! Після завершення двогодинного служіння отець Володимир потішить мирян цією новиною з дотепним коментарем: це ж, мовляв, по-божому, позаяк відомо, що паломники повинні ходити пішки!..

Буде церква

Чому не в сільській церкві, а під спекотним сонцем чи вірогідним дощем має слухати слово Боже 83-річна Єфросинія Кохановська? Я милувався тим, як щиро, тримаючись за гілку дерева, старенька молилася і співала з хором геть усі пісні! «Дісталася сама, — розповідає пані Єфросинія. — Бо ж одна невістка на роботі, друга підписи збирає… До того попа я більше не ходок. Тільки в українській церкві тепер і молитимусь. Мій підпис уже у сільраді».

Розчулила мене ще одна старенька жінка. Надія Йонтко прожила стільки років, що вже й не пам’ятає. А ось при згадці про церкву пам’ять ніби молодшає: «Колись у Катербурзі, як за поляків називали наше село, храм був за лікарнею. А цій церкві ледь не сто років, її усім селом зводили. На толоку ходили і мої батьки, Антон і Ліза». А тепер, мовляв, якась чортівня людей до храму не пускає… Упевненості в очищенні Катеринівки від «чортівні» додало мирянам перше служіння рідною мовою. Лікар Галина Солоненко подякувала отцю Володимиру, хористам з Кременця: «Сьогодні ми раді, що село почуло молитви українською. Наша мова — рідна і співуча, а не «козяча» чи «теляча», як недруги кажуть. Бог нам допоможе, і в храмі Катеринівки звучатиме українська!».

Як це пришвидшити — радилися гуртом після служіння. Отець Володимир подякував охоронцям правопорядку, ініціаторам збору підписів й учасникам служіння, які не злякалися вірогідних сутичок: «Місце першої літургії має стати святим! Спільними зусиллями досягнемо того, що ви будете молитися у своєму храмі, який громада свого часу збудувала».

Своїми порадами-настановами з мирянами поділилися також очільник Тернопільського осередку ГО «Правий сектор» Василь Лабайчук та колишній сільський голова Катеринівки Роман Кизима. Микола Солоненко налаштований чи не найрадикальніше: «Якщо вони — у меншості! — і надалі таке творитимуть, то ми будемо гнати їх з церкви. Сподіваємось, що влада нас почує і не допустить ще більшого протистояння».

Такий варіант розвитку подій не лише у Катеринівці, а й у Колосовій та інших «гарячих» селах, не відкидає і пан Лабайчук: «Усі починають розуміти, що МП — це диверсанти у нашому тилу. Знаю, що спортивні організації тепер майже не долучаються за гроші до агресивного наступу промосковських попів. Саме тому сьогодні привезених у Катеринівку удвічі менше, ніж минулого разу».

Андрій Багнюк

Тарас Багнюк (Газета “Україна молода”).

Довідка. Тарас Багнюк у 70-і роки завідував відділом червоноармійської (радивилівської) районної газети “Прапор перемоги”. По-справжньому проявив свій талант журналіста, працюючи кореспондентом у всеукраїнських газетах “Україна молода” і “Урядовий кур’єр”. Нині живе в місті Кременець.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

2 Responses

  1. Марія сказав:

    Я проти такої боротьби, бо ми всі – українці. А починаємо поборювати одне одного, як колись бандерівці билися в лісах з мельниківцями, забувши, що ми – один нарід. Хто виграє від такої боротьби? До єдиної помісної Церкви треба всім нам ще ДОРОСТИ

  1. Вересень 30, 2015

    […] Як повідомляла «Телекритика», журналіст «України молодої», член Національної спілки журналістів України Андрій Багнюк заявив про погрози від родича фігурантки його публікації 13 липня. З цією публікацією ознайомило і видання Радивилів.info: http://www.radyvyliv.info/pristrasti-navkolo-xramiv.html […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.