Про що розповіли старі знімки з видами Радивилова

Нововиявлені поштові картки початку ХХ століття з видами Радивилова (тоді – “Радзивилова”). Через вулицю від аптеки видно край двоповерхового будинку. Отже, це вулиця, яка нині називається Почаївська. Приміщення, де була аптека, збереглося, нині тут центр надання соціальних послуг. Щодо того, яка вулиця на другому фото, не може бути однієї думки. Такий вигляд сотню літ тому могла мати якась із вулиць з теперішніми назвами Почаївська, Кременецька чи Ол. Невського.

Н.Іванченко:

Невже до 2-го фото навіть припущень нема? Видно, що це – перехрестя, досить людне, значить, десь у центрі. Зліва будинок на помітному підвищенні, майже в людський зріст. Де в Радивилові такі перехрестя? Може, на місці будівель зліва після 2-ї світової заклали парк, при вході в нього від рогу теперішніх вулиць Паркової і Кременецької є певне підвищенння. І груповий похід людей можна пояснити – вони могли йти до костелу.

В.Ящук:

Версія цікава, вулиця Кременецька і справді на цій ділянці, як і на фото, має невеликий підйом.

І.Киричук:

Швидше всього будинок ліворуч – це початок вулиці Паркової, де при німцях була управа, а праворуч будинок, який і зараз є навпроти міськради і там молодіжне кафе, при радянській владі там були квартири, а ще раніше проживали жителі Радивилова єврейської національності, яких нацисти знищили у 1942. Слід також відмітити, що у всі колишні єврейські будівлі в Радивилові були поміщені розквартировані переселенці із східних областей України та й колишнього СРСР, яких спрямовували сюди для посилення ідей радянської влади! Отака історія – вивчити не зайво, як писав поет Богдан Стельмах. Із колишніх радивилівців, корені яких тягнуться із царських і польських часів у Радивилові, лишилося дуже мало. Що стосується першого фото, то це може бути будинок, де зараз розташований універмаг, а навпроти будинок, де зараз «Галичина». Там у радянські часи була також аптека.

Що стосується перехрестя вулиць Франка і Почаївської, де розташований центр надання соціальних послуг, то навпроти нього, а я там народився, не пам’ятаю там двоповерхових будинків, а були залишки дуже старих, і всі вони були одноповерхові, і розташовані були не поруч із вулицею, а трохи далі – метрів за 30. Потім там, де зараз старе приміщення адміністрації, була бібліотека для дітей, куди страшно було заходити, бо треба було підійматися старими рипучими сходами, що зробиш – колишні дореволюційні поселення, а далі – молочарня, яка існувала ще десь до середини 70-х рр. 20 ст., а далі, де зараз провулок І. Франка, колишня вул. Ватутіна, лишились квартири із колишніх єврейських поселень, якраз навпроти трохи ліворуч колишніх райкомівських гаражів. До речі, у тих теперішніх квартирах був один із перших радивилівських готелів, яким, звісно, опікувались місцеві жителі єврейської національності. Відомий український письменник, який жив у нашому Радивилові, Модест Левицький написав повість «Ніобея», події якої розгортаються у провінційному волинському містечку (зокрема – у готелі), куди приїхали виступати артисти. Пишучи цей твір, Модест Левицький жив саме в нас, тому 100% переконаний, що події, які там відбуваються, точно були на теперішньому провулку І. Франка, де був перший готель у Радивилові. Гадаю, що кожному з радивилівців, особливо корінних, будо б дуже цікаво прочитати цей твір!

В.Ящук:

Дякую за спогади. Що стосується краю двоповерхового будинку через дорогу від аптеки, то ось він на іншій поштовій картці. Це місце є і на інших фото, які я вже публікував, так що тут сумніву бути не може.

На початку Липової вулиці (тепер Паркова) на початку ХХ ст. стояв зліва ось цей будинок, який за Польщі використовувався для владної інституції (магістрату). Будинок у перебудованому вигляді зберігся. До того ж є поштівка з виглядом Липової вулиці, вона нібито не була така, як на цьому фото в нинішній добірці. Але ґанок будівлі магістрату і справді схожий способом засклення. До того ж і певне підвищення там спостерігається.

І.Киричук:

Кожне місто або село мають такі неповторні тренди, які можуть зрозуміти лише місцеві жителі. У нас у Радивилові за часів Польщі та й у радянські часи однією з найгрізніших погроз, які я ще пам’ятаю, було словосполучення: «Тихо будь, бо ще два слова – і тебе завезуть за пожарню». Десь у Бродах чи в Почаєві зміст цієї сентенції не второпав би ніхто, але у Радивилові усі її чітко розуміли! Це ще одне із свідчень, що пожежне депо, не знаю тільки, чи у такому вигляді, дійсно на цьому місці функціонувало в Радивилові давно!

Підготував публікацію Володимир ЯЩУК.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.