Про зовнішнє незалежне оцінювання. І не тільки…

Мабуть, то дуже символічно ˗ писати про ЗНО з української мови та літератури саме в той час, коли очікування на його  результати сягає свого апогею. Саме тепер тисячі випускників з надією чи острахом  відкривають  свої особисті  сторінки, сподіваючись побачити там омріяне трицифрове число, яке дасть кожному з них путівку в життя. Або не дасть.

Радивилів, НВК, школа-ліцейУ першому випадку потенційний абітурієнт хвалитиме  Бога, дякуватиме вчителю й репетитору, стрибатиме вище стелі й цілуватиме довідники та підручники. А в другому? Як не дивно, але саме другий варіант ˗ той, коли учень не склав ЗНО, провокує  своєрідну ланцюгову реакцію. І пошук винних завше приводить ображеного долею школяра, його батьків та освітянських управлінців ˗ куди б ви думали? ˗ так, звісно ж, до школи. Бо не пояснили. Не підготували. Не дали знань.  А відтак, шановні педагоги, чекайте на обов’язкові моніторинги  різних комісій,   додаткові експертизи та позачергові атестації.

На перший погляд, так і мало би бути. Однак ˗ тільки на перший.  Даруйте за впертість, але я спробую копнути трохи глибше.

Для мене справжнім  розривом реальності було 1 вересня 1994 року, коли на вступній лекції з української  мови нам, першокурсникам славістичного відділення ЛДУ ім. І.Франка, викладач сказав геніальну фразу: «Забудьте все те, чого вас навчили у школі, бо то все насправді не так. Ми з вами сьогодні починаємо вивчати українську мову. Прошу записати алфавіт». А на четвертому курсі, перед тим, як ми мали вирушити на педпрактику по львівських школах, то вже інший викладач намагався нас попередити: «Шановні студенти, якщо ви збираєтеся працювати у школі, то постарайтеся забути все те, чого вас навчили в університеті. Бо шкільна програма вимагає  дещо іншого. Прошу записати те, що ви маєте подавати учням».

Слово честі, нам тоді було НЕ СМІШНО.  Як не смішно й нині, коли за плечима ˗ майже 17 років роботи в стінах  рідного Радивилівського НВК «Школа №2 ˗ ліцей» ім. П.Г.Стрижака. Навіть за  цей час мені важко  підрахувати, скільки разів мінялася програма з мого предмета, скільки нових концепцій, доктрин і напрямків розвитку нам пропонувалося. Тому не дивно, що пересічний учитель звик будь˗які новації сприймати критично й аналітично. А чи не єдине,  що за всі ці роки завоювало незаперечну довіру українського освітянства ˗ це  система ЗНО, яка дуже швидко стала потужним і безвідмовним соціальним ліфтом у хиткій та непевній  споруді нашого сьогодення. Адже розумні діти раптом отримали реальні шанси на  бюджетне здобуття вищої освіти. І стали в перших лавах абітурієнтів  усіх найпрестижніших вузів. Чудово, правда? Бо майже всі старшокласники після коротких роздумів схилили голови над підручниками й словниками, пірнули в інтернет  і  побігли на численні додаткові заняття з репетиторами.  Але знову ж ˗ диво дивне… Виявляється, що по цей і по той бік тестового зошита ЗНО коїться чимало цікавого.  Кажу це абсолютно відповідально, бо якось уже так склалося, що мені останнім часом доводиться викладати саме в 10˗11 класах. От саме тут учитель постає перед перспективою вимушеного роздвоєння особистості: або ти виконуєш   свої посадові  обов’язки і неухильно дотримуєшся  навчальної програми (яка, до слова, на рівні стандарту чи й на академічному рівні мало нагадує програму ЗНО), або  якимись правдами˗неправдами на свій же страх і ризик намагаєшся під час уроків готувати своїх учнів до зовнішнього тестування.  Бо ж ясна річ ˗ якщо дитя тести склало, то честь і хвала йому і його репетитору. А якщо не склало ˗ то винен учитель˗предметник.  У цій ситуації іноді доходить і до абсурду. Коли оголошуєш тему й мету уроку, не раз чуєш: «Галино Олександрівно, цього письменника нема в ЗНО. Не марнуйте  на нього часу». І знову ˗ НЕ СМІШНО, правда?

Але найбільше НЕ  СМІШНО мені стало цьогоріч, коли після 23 травня взяла до рук тестовий зошит ЗНО˗2017. Узяла, аби переконатися, що ж такого вкрай важкого там знайшли наші старшокласники та їх розгнівані батьки. Уважно переглянула завдання. І зробила цікаві висновки. Перше. Завдання, як на мене, цілком посильні. Можливо, дещо складніші, але це й закономірно: кому потрібні немудрі студенти? Але є ще й друге. Майже всі питання з української мови були один в один подібні до тих, які пропонуються старшокласникам у довіднику для підготовки до ЗНО. Я взяла для прикладу оцей, найпопулярніший: Авраменко О.М. Українська мова та література: Збірник завдань у тестовій формі: ІІ частина. 6˗е видання, змінене й доповнене / Олександр Авраменко. ˗  К.: Грамота, 2016. ˗ 116 с. І проаналізувала лише 28 суто мовних питань. Без завдань на інтерпретацію тексту. І без завдань з літератури. З двадцяти восьми “мовних” питань двадцять два мають аналоги в посібнику. Зрештою, з наведеної таблиці судіть самі…

1 колонка ˗ номер питання˗оригіналу, всі наступні  колонки ˗ тестові варіанти з посібника з номером питання˗аналога і номером сторінки.

Важко пояснити засобами рідної мови, що саме я відчуваю, бачачи щось подібне. Чомусь у мене в таких ситуаціях завжди питань набагато більше, ніж відповідей.  З одного боку, наче й непогано, що майбутній випускник може придбати в найближчій книгарні  певний  довідник, де під однією палітуркою знайде питання і відповіді на всі тонкощі програмового матеріалу, гарненько його завчить під дбайливим супроводом досвідченого репетитора, складе іспити і вступить на омріяну спеціальність. А інша сторона медалі? Для чого тоді стільки років ходити до школи? І звідки  в тестах так багато аналогічних завдань, якщо ЗНО в Україні існує вже 11 років  і є чи не єдиною не знеціненою освітянською цінністю нашого сьогодення?Навіть під час гарячих майданівських місяців та в умовах проведення АТО на сході держави система організації й проведення  ЗНО жила і діяла, як належить. То невже нині настільки складно протягом цілого року розробити досконалий у всіх сенсах тестовий варіант? Укласти такі питання, які б дали змогу перевірити реальні знання і практичні навички  випускника. Переконана, що це можливо.

Тішить принаймні те, що в найвищих міністерських колах уже теж гостро відчули потребу зміни формату завдань ЗНО. Аби навчання не зводилося до сухої схоластики і зазубрювання правил, винятків і параграфів довідника. Але з іншого боку, не може не бентежити думка про те, що от просто нині чи завтра Україна дізнається результати цьогорічного тестування, якось їх проаналізує, зробить  якісь  висновки  і потихеньку почне готуватися до наступного навчального року.

Моя власна дитина перейшла до 11 класу. Складатиме ЗНО з мови, історії, біології та хімії. У тих умовах, котрі створилися довкола ЗНО,  я, учитель рідної мови,  не знаю, як і до чого її готувати. Повірте, це ˗ направду! ˗ НЕ СМІШНО.

Галина Гнатюк, учитель української та польської мов Радивилівського НВК «Школа №2 ˗ ліцей» ім. П.Г.Стрижака, Рівненщина.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

1 Response

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.