Прощавай, Радивилівський ліцею! Ти жив у душах старшокласників

Освітня мережа Радивилівського району розпочала навчальний рік з іще одним навчально-виховним комплексом – «Загальноосвітня школа №2 – ліцей» імені П.Г.Стрижака. Це стало результатом злиття Радивилівської загальноосвітньої школи №2 імені П.Г.Стрижака і Радивилівського загальноосвітнього ліцею, а оскільки відбувалося це злиття в умовах занепаду останнього із названих закладів, після відмови йому міською радою в подальшій оренді займаного приміщення і переведення на третій поверх школи в кілька класних кімнат, то в свідомості городян відклалося: ліцей закрили.

Звісно, в такому розумінні, в якому його заснували 1999 року для навчання найбільш здібних старшокласників 8 – 11 класів, ліцей і справді перестав існувати. З самого початку концепція його створення була сприйнята педагогами міста з недовірою і пересторогою. Адже кращі учні старших класів з обох міських шкіл, за задумом, повинні були переходити в ліцей для більш поглибленої профільної підготовки – влада обіцяла створити тут кращі, ніж у школах, умови для навчання. Виходило, що школи, багато зробивши для виховання найбільш здібних дітей, мусили були віддати їх заслуги в старших класах (конкурси, олімпіади, згодом Мала академія наук) іншим вчителям, значно меншою мірою причетним до формування особистості підлітків.

Отже, вже з самого початку ліцей зіткнувся з непростою психологічною проблемою набору учнів. І все ж достатньо багатьох батьків, та й самих дітей, приваблювало, що в новий навчальний заклад ішли ті, хто справді хотіли вчитися і не бажали терпіти безладдя на уроках, їм подобалася можливість поглиблено вивчати предмети, які знадобляться при вступі у вузи. Класи на 12 – 15 учнів забезпечували залучення ліцеїстів до активної співучасті у створенні кожного уроку нарівні з учителем. У ліцеї вперше в районі обладнали комп’ютерний клас, який згодом підключили до Інтернету. Тут отримали обладнання для найкращого фізичного кабінету. По суті, саме ліцеїсти започаткували активну участь школярів району в роботі Малої академії наук.

У період піднесення ліцею в ньому навчалося понад 140 учнів. Випускники, з якими випало спілкуватися, згадували, що серед педагогів були такі відомі в районі вчителі, як Г.І.Нагорна, М.А.Паничевна, Г.М.Горопаха, Л.Д.Шевченко, М.Л.Калитчук, Т.М.Качан, у ліцеї в різні часи викладали колишній директор СШ№1 І.В.Мельничук, нинішні директори міських НВК А.В.Фаєвська, М.М.Сова, директор будинку школяра С.Б.Сова, директор Немирівської школи Д.Д.Денисюк, колишній редактор районної газети В.І.Ящук, колишні й нинішні працівники відділу освіти і його навчально-методичного центру В.Р.Казмірчук, С.А.Машкевич, Ю.В.Іваськевич, Т.І.Тенета…

Однак з плином часу з’ясувалося, що зусиль самих педагогічних працівників, навіть іменитих, явно недостатньо. Створення на базі міської школи №1 навчально-виховного комплексу «Школа №1 – гімназія» поставило під сумнів доцільність переходу учнів НВК у ліцей. Та й матеріальна база шкіл поступово і неухильно оновлювалася, з’явилися сучасні комп’ютерні класи, перестав бути дивовижею Інтернет. Незважаючи на вживані керівництвом району заходи з підтримки навчального закладу, ліцей залишався без спортзалу, не було й належним чином оснащеного гуртожитку для проживання дітей із прилеглих до райцентру сіл та з сусідніх районів (у Радивилові навчалися діти навіть із Бродівського і Кременецького районів). Дедалі важче стало здійснювати набір у 8 – 10 класи, поволі конкурсний відбір виявився зведеним до негласної формальності, врешті-решт основу ліцейної сім’ї склали далеко не бездарні, але й ніяк не найталановитіші старшокласники. А це не могло не обернутися проблемами ефективного представництва на олімпіади, конкурси, та й контрольні роботи засвідчували загальне зниження рівня знань ліцеїстів. Ось вам і серйозний головний біль для колективу. Звідси, як вважають колишні працівники, й випливає головна причина загострення стосунків між директором Ю.В.Адамським і вчителями, утім, ці стосунки, на думку співрозмовників, ніколи не були простими, отож через це, а також через невіру в перспективи ліцею чимало здібних вчителів перейшло працювати в школи району. А тут іще на додачу Міносвіти благословило оптимізацію шкільного процесу, небезболісну в усіх відношеннях.

Ліцей щороку 13 вересня відзначав свій день народження.

Але вже торік, 2012-го (у стінах школи №2) при катастрофічному зменшенні числа учнів, – із сумом говорили мені вчителі, – ніхто 13-у річницю заснування не згадав – видно, таки насправді нещасливим виявилося число. Хоча якщо не культивувати містику, то число тут ні при чому. Адже були в ті роки й цікаві, яскраві уроки, захоплюючі позашкільні заходи, науково-дослідницькі конференції, турпоходи і поїздки визначними місцями краю, обмін досвідом між педагогами з різних регіонів України і навіть з-за кордону. Щороку солідними стипендіями відзначав найбільш успішних ліцеїстів меценат В.О.Варфалюк. Багатьом старшокласникам припало до вподоби, що при ліцеї з десяток літ діяло підготовче відділення Міжнародного економіко-гуманітарного університету (Рівне). Без перебільшення можна стверджувати, що загальноосвітній ліцей залишився у душах його випускників світлим спогадом, – про це вони говорили при зустрічах у ліцеї, при святкуванні його 10-річчя, на яке приїхав народний депутат України М.Х.Шершун і прийшли депутати обласної та районної рад, керівники району, тоді було привітання навіть від Голови Верховної Ради України. Серед випускників ліцею є вже доволі відомі і успішні вчителі, журналісти, правоохоронці, митці. Певна річ, вони завжди згадуватимуть саме той одноповерховий, не надто просторий ліцей, який діяв у приміщенні колишнього дитсадка (а ще раніше – народної школи, спорудженої більш як сто літ тому на кошти мецената).

Склалося все так, як, мабуть, і не могло не скластися: ліцей у невеличкому місті на 12 тисяч жителів з двома великими загальноосвітніми школами, не маючи власного приміщення і найсучаснішої матеріальної бази, виявився неконкурентноспроможним. За недостатньої наповненості шкіл до того ж раз у раз зринала ідея ощадливості – при бюджетних загостреннях поставало питання: а чи доцільно мати в Радивилові три школи (назвемо це так)? І рубікон, як бачимо, нарешті перейдено.

Навчально-виховний комплекс «Школа №2 – ліцей» тільки за формою продовжує традиції ліцейного навчання в місті, насправді він має достатньо досвідчених педагогів і достатньо учнів (близько 660), щоб при мінімальному залученні колишніх вчителів загальноосвітнього ліцею сформувати своє ядро «вибраних ліцеїстів» і піти власною дорогою. При тому все-таки маючи за взірець Радивилівський НВК «Школа №1 – гімназія», де нагромаджено значний цінний досвід шкільного і гімназійного навчання.


Владислав Загребельний, Рівне-Інфо – для Радивилів.info.

PS. Уже після опублікування цієї статті я натрапив в Інтернеті на вірш, який засвідчує, що для декого Радивилівський загальноосвітній ліцей став чи не єдиним фактом у надто короткій біографії:

Пам’яті ліцеїстів, які юними злетіли у вічність

Вічна пам’ять вам, колишні випускники ліцею
Ольга Башинська, Павло Саміло (загинули),
Алла Шарун і Сергій Підпалюк (померли).

Заячали прощально ключі журавлів
Над безоднями всесвіту й світу.
Чи з далеких вітрів, чи з незнаних штормів
На цю землю, сльозами омиту,
На небесності душ, на нестерпності мрій
Принесе над роками й віками
Ваш сердечний порив, ваших дум буревій
Неземними надривними снами.
В коридорах ліцею ще плаче ваш сміх,
Не збагнувши химерності миті.
І відлунює розпачем з дальніх доріг,
Що лишились для вас не відкриті.

(Автор вірша – Володимир Ящук).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

1 Response

  1. Грудень 9, 2014

    […] документація на реконструкцію приміщення, яке займав загальноосвітній ліцей, з тим, щоб використати його під дитячий садок. Подали […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.