Проводове радіомовлення: від розквіту – до занепаду

16 листопада – День радіо, телебачення та зв’язку. Власне кажучи, це свято майже кожного з нас, хто вирішує свої проблеми з допомогою Інтернету, мобільного телефонного зв’язку, не кажучи вже про працівників електронних мас-медіа, а до таких можна зарахувати й Інтернет-видання, в тому числі наше – Радивилів.info. Причетними до свята в Радивилівському районі є не тільки працівники цехів електротехнічного- та поштового зв’язку, а й провайдери та електромонтери телефонних компаній, Інтернет-сервісу, телеоператори, які виставляють свої відеосюжети в Ютубі чи на інших хостингах. Нарешті, й про таке слід сказати: з післявоєнних років дотепер Радивилівський район має проводове радіомовлення.

Микола Шуневич, БродиІсторія Радивилівського районного проводового радіомовлення ще чекає свого дослідника. Хоча бродівський журналіст Микола Шуневич уже написав навіть книжку «Інформація – наш дороговказ у майбутнє. З історії районного радіо і телебачення» (Броди, 2014).

Деякі висловлені тут міркування можуть бути віднесені і до проводового радіо в Радивилові. Ось витримка зі вступу до книжки:

«Бродівське районне радіомовлення нерозривно пов’язане з Українським і Львівським обласним радіо. Адже все починалося із суцільної проводової радіофікації. На сході України вона відбулась значно раніше.

А ось на теренах Львівщини суцільна проводова радіофікація розпочалася на початку 50-их років XX століття. Звичайно, передачі Українського і Львівського обласного радіо одночасно виходили й в ефір.

Хоч мені було лише декілька років, та я добре запам’ятав той час, коли в село приїхало багато радіомонтерів. Вони копали ями, встановлювали стовпи, чіпляли на них дроти, натягували їх. Працювали, не покладаючи рук.

Незабаром у кожній квартирі, хаті міст і сіл появилися радіоточки. На видних місцях у населених пунктах до стовпів прикріплювали гучномовці. І в 1953 році проводове радіомовлення запрацювало. Цей період для моїх багатьох старожилів-земляків запам’ятався тим, що за радіоприймачами, гучномовцями вони могли встановити точний час на своїх годинниках.

У радянський час проводове радіомовлення стало могутнім рупором пропаганди для комуністичної партії. Також по ньому можна було оперативно передавати інформації про надзвичайні події, які траплялися в нашій державі, світі. За вказівкою комуністів по проводовому радіомовленню дуже вихвалявся радянський спосіб життя, різко критикувався капіталістичний лад, лунали хвалебні заклики під час підготовки до відзначення річниць «Великої Жовтневої соціалістичної революції», першотравневих свят.

Як відомо, в 1954 році відзначалося 300-річчя Переяславської ради. У радіопередачах цього періоду постійно повідомлялося, що ця пам’ятна подія навіки об’єднала російський і український народи. Насправді це було далеко не так. Сталося те, що і планувала царська Росія. Вона не виконала жодної угоди Переяславської ради і з часом поневолила український народ.

22 квітня широко відзначалися річниці від дня народження В.Леніна. Цій даті присвячувалися «Всесоюзні комуністичні суботники», які постійно проводилися весною. Все це, безумовно, знаходило своє відображення у передачах радіо.

У викривленому світлі висвітлювалася історія західноукраїнського краю XX століття, зокрема, «возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною», яке, незважаючи на гучну назву – «золотий вересень», у результаті стало трагічним для нашого народу, події Другої світової війни, національно- визвольні змагання. Видатні діячі ОУН-УПА, західноукраїнські повстанці, які боролися за волю і незалежність рідної країни, вважалися зрадниками нашого народу, їх називали «українськими буржуазними націоналістами». Замовчувалися голодомори, політичні репресії в Радянській Україні, вивезення наших жителів, які мали зв’язки із західноукраїнськими повстанцями, підтримували їх, у далекий Сибір.

Звичайно, були і позитивні передачі проводового радіомовлення. По ньому виступали заслужений народний хор імені Г.Верьовки, Закарпатський, Черкаський народні хори, популярні українські співаки, учасники художньої самодіяльності, лунали народні пісні, передавалися вистави видатних класиків української літератури Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Карпенка-Карого, М.Старицького, опери композиторів С.Гулака-Артемовського, М.Лисенка та інших (відома рубрика «Театр перед мікрофоном»). Так що можна було інколи й заспокоїтись, почувши по радіо хоч щось своє рідне, українське. Також із приймачів часто звучала класична музика українських і зарубіжних композиторів.

Все ж у цілому проводове радіомовлення за радянських часів залишило негативний слід у житті нашого народу. Радіоприймач, котрий був у кожній оселі, як цього вимагала комуністична партія, дістав сумнозвісну назву – «брехунець».

Радивилів, Радіо, Людмила ГрановськаЧому відзначення припадає на 16 листопада? Саме цього дня 1924 року почала роботу перша в Україні радіомовна станція в Харкові. Відтоді працівники радіо відзначали цей день як професійне свято. За радянських часів, починаючи з 1945 року, свято призначили на 7 травня, з нагоди 50-річчя винайдення радіо нібито О.Поповим (насправді в багатьох країнах винахідником радіо вважають Гульєрмо Марконі, в Німеччині – Генріха Герца, у балканських країнах – Ніколу Теслу, в Білорусі – Якова Наркевича-Йодку).

А  1994 року був Указ Президента України «Про День працівників радіо, телебачення та зв’язку», який визначив дату 16 листопада.

На радивилівському радіо в останні десятиліття працювали кореспондентами-організаторами: у 70 – 80-і роки – Микола Грицак, Раїса Грицак, Олена Кондратенко, у 80 – 90-і – Роман Матвіїв, Василь Семеренко, Анатолій Грисюк та інші. Був період, коли всі працівники редакції районної газети «Прапор перемоги» готували радіопередачі за графіком і ставали самі дикторами.

Нині аудиторія слухачів відчутно зменшилася, проводове радіомовлення витіснене ультракороткохвильовими радіостанціями, щоправда, в Радивилові добре приймається тільки одна – FM «Галичина». Однак люди старшого віку, насамперед у віддалених селах, звикли до проводового радіо і не уявляють собі без нього свого повсякдення. Передачі районного радіо нині готує Людмила Грановська.

До кінця цього року Рівненська філія концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення старається завершити будівництво ретрансляційної вежі висотою 110 метрів у селі Копань сусіднього з Радивилівським – Демидівського району. Національна телекомпанія України (перший канал “Українського радіо” УР-1) виграла тут одну з частот мовлення. Ще одна частота в цьому селі в результаті конкурсу дісталася редакції районного радіомовлення Млинівського районної ради. Передбачається, що на цій частоті працюватиме спільне підприємство за участю редакцій місцевого проводового радіо Радивилівського, Демидівського і Млинівського районів. Отож є надія, що незабаром новини Радивилівщини слухатимемо і по FM-радіоприймачах. Тим часом проводове радіомовлення ще залишатиметься діючим для тих небагатьох, хто ним користуються.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

2 коментарі

  1. Наталя сказав:

    Дуже хочеться, щоб в Радивилові чулося проводове радіомовлення. Це не примха людей старшого віку, а нормальна потреба в новинах, в передачах культурологічного, історико-краєзнавчого і т.п. змісту, а не безконечне “балалакання” FM”Галичина”!!!

  2. Сергій сказав:

    Проводове радіо вбивають мовчазною бездіяльністю. Навіть якщо є бажання – підключити послугу практично неможливо. Переконався нещодавно на власному досвіді. З’являються проблеми, відмовки, однак послугу отримати нереально. Хоча коли абонент не бажає користуватись проводовим радіо – відключають майже миттєво!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.