Приземлені радивилівські інтереси колишнього друга Пушкіна

Наведені в цій статті цитати з радивилівського щоденника колишнього приятеля Олександра Пушкіна – Петра Павловича Каверіна взяті з дослідження Ю.Щербачова «Приятели Пушкина Михаил Андреевич Щербинин и Петр Павлович Каверин» (Москва, 1912).

Петро Каверін 5 січня 1836 року був звільнений з військової служби з чином полковника, правом носіння мундира і пенсіоном в одну третину окладу. Того ж 1836 року направили ротним командиром у прикордонну варту, а 11 квітня 1838 року призначений командиром Волинської прикордонної бригади. На цій посаді постійним місцем проживання Каверіна став Радивилів («Радзивиловъ»).

У Радивилові й прожив 17 років. Помер 30 вересня 1855 року, у віці 61 рік. Місце поховання: в Радивилові, у кладовищній церкві Павла Фівейського, яку тоді називали каверінською, адже збудувала її на свої кошти вдова Петрового батька, Павла Микитовича Каверіна, колишнього губернатора, який помер у Радивилові на 91-му році життя і чиї останки було поміщено в цій церкві.

Могили і пам’ятні таблиці Каверіних не збереглися (як-не-як, над нашим краєм прокотилися лінії фронтів двох світових воєн), але на кладовищі в Радивилові і зараз можна побачити частину колишньої церкви (неф), яка близько трьох десятиліть тому як надто ветха була збережена тільки у вигляді каплиці.

Петро Каверін вів щоденникові записи, в основному переписуючи вірші, які йому сподобалися, новини великої політики, часом довгі цитати подаються німецькою, французькою мовами, якими, вочевидь, автор володів добре.

У трьох зошитах не знайшлося місця для опису Радивилова, організації його життя, окрім скупих записів про особисті гостини, поїздки на «рогатку» до тих, хто несли службу при самому кордоні, про власні метеорологічні спостереження. Не віднесеш же до особливих цікавинок ті місця, де він докладно описує свої радивилівські страви, напої – щось на кшталт: «Гусак чудовий, жирний, смачний», «Славний сніданок»… Або таке: «В таможні дві сигари вкрав – дрянь», «На обіді в городничого; мадам нехороша, діти дрянь, якийсь нудний чоловік», «Був Леммінг; добрий, натягнутий дурень», «Гості, ігри, карти»…

На «рогатку» між Радивиловом і Бродами, щоб частувати прикордонних німців (прикордонників зі сторони Австрії), сам готував і сам возив щось особливе, і німці були від його кухні «в захопленні». Після однієї з поїздок до них, «с кастрюлею и филеем» (?), у щоденнику записано: «Славно вдалося і славно з’їв».

Та частина щоденника, яка стосується 1854-55 років, написана на поштових, голубуватого кольору аркушах малого формату, складених в акуратні зошити.

Відомо, що в старості Каверін співав по нотах на служіннях у каверінській церкві, це була на той час єдина в містечку православна церква, мабуть, її вивершили вже після смерті Петра Павловича, адже у волинського краєзнавця ХІХ ст. Миколи Теодоровича згадується як церква 1856 року. До Каверіних заїздили імениті гості, наприклад, Павла Микитовича в Радивилові відвідала княгиня Варвара Сергіївна Голицина.

«За два останніх роки життя Петра Павловича уривчасті замітки його… стосуються тільки дрібних фактів буденного життя старика, закинутого долею у глухе містечко, і тому загального інтересу собою не становлять», – справедливо зазначив автор дослідження. Що ж, не всім вдається з достатнім інтересом для інших описувати свої враження. Фотокопії деяких сторінок щоденника Петра Каверіна були б, однак, не зайвими для Радивилівського історичного музею, адже після кожної нотатки записано не тільки дату, але й назву містечка – «Радзивиловъ». Утім, вони, ці оригінали записів, здається, не збереглися.

Радивилів, кладовищна каплиця

Радивилів. Тут був похований друг Пушкіна Петро Каверін.

30 липня 1853 року Каверін  записав у щоденнику запорозьку пісню «Ой на горі женці жнуть» (7 куплетів), додавши від себе: «А з піснею знайомий з 1819 року». 2 жовтня 1853 року записує українське слово «живопліт» зі своєю позначкою «добре». Останній за часом запис – під ребусом, намальованим чорнилом, у 3-му зошиті: «Рисувала Зося. 1855 року 21 березня в Радзивилові. Дружина хвора, я сумний. Господи помилуй».

Щоденник Петра Павловича започатковувався в епоху безпосередніх його зносин із Пушкіним, коли для нього нові «всі враження буття», безсумнівно, ще являли собою значний інтерес. Але в два останні радивилівські роки життя уривчасті замітки вже нітрохи не відповідали первісному задумові щоденника, адже стосувалися в основному фактів буденного життя старої, приземленої в своїх думках людини.

Із записів видно, що Каверін був зайнятий службовими справами, здійснював часті поїздки з казенної потреби, їздив іноді й напівхворий, «тільки тиранив себе для служби», купував необхідне для своєї частини коней, «дивився і тішився», коли вони були добре доглянуті, в урочисті дні для представництва, одягнувши мундир, ходив до церкви – тоді в містечку існувала тільки кладовищна церква Павла Фівейського, а церква Олександра Невського ще будувалася.

У вільний від службових занять час, можливо, частково і з потреб служби (як цензор для закордонних журналів, що надсилалися в Росію) Петро Каверін віддавався читанню. Прокинувшись удосвіта, іноді о 5-й годині, він, за його словами, першим ділом брався за книгу чи газету. Весь щоденник поцяткований фразами на кшталт: «Читав і читав», «Читав довго», «Читав безконечно», «Скоро читати нічого буде», «Гомеопатично читаю, щоб усе не прочитати», «Заморився від читання».

Читав Каверін без системи, все, що траплялося під руку: історичні праці, «Пчелу», «Нещасного облаяного» Барбьє, «Illustration», «Друг здравия», «Російські приказки» (вірогідно, Даля); читав домашнім уголос «Дядечка на трьох ногах». Декотрі книги хвалив: «Revues» – хороші», „Прочитав «Библиотеку», останню, 1853 року,– цікавий журнал», «Діана» хороша, але заплутана». Не все тут до ладу зрозуміло, але що вже було…

Каверін багатенько й писав. Отож-бо і в щоденнику читаємо: «Писав про Душеньку та Севастополь (?)», «Писав князю Вяземському та в «Труды», «Писав до знемоги».

Вів він, хоч і поверхові, постійні метеорологічні спостереження, записуючи неухильно щодня температуру повітря в Радивилові, стан погоди. Видно, що любив природу, хоча жодного разу не поділився думками про річку Слонівку, про став коло міста, мальовничі луги.

«23-го грудня 1853 р. При сході сонця ¾ 8-ї години метеор, смуга яскрава, ось начебто так» (проведена чорнилом горизонтальна характеристика).

«2-го березня 1854 р. Кажуть, жайворонки співають…»

«21-го березня. Комету видно; по двору при місяці гуляв; час чудовий; у саду все насолоджувався…»

«27-го квітня. Солов’я чув…»

«21-го травня. У саду краса; солов’ї співають…»

«14-го червня. Птахи південь кричать; сонце, славно…»

«22-го листопада. Радували вранці сніг і мороз…»

«16-го березня 1855 р. Алексія теплого…»

«14-го квітня. Гроза: грім, блискавка і дощ. Потім ластівки надворі літали; солов’ї співають; сонце, чудово, в ліс хочеться…»

«5-го червня. 28° у тіні, це Азія».

Петр Каверин, друг ПушкинаНавіть як видно з «Євгенія Онєгіна», одним з важливих жадань у житті Петра Павловича Каверіна було священнодійство їди і пиття. Ось деякі з незліченних закусок і страв, згаданих ним у Радивилові в щоденнику: сьомга, ізмайловські огірки, всякі гриби, всілякі супи-локшини, борщі, щі (прості, ліниві, зелені), юшка, пиріжки, розтегаї, кулеб’яки, ледь не всі знані у нас породи річкових риб, починаючи зі знятків і піскарів і кінчаючи осетриною, білугою та стерляддю (яку Каверін іноді споживав «холодною, з цвітною капустою»), а з морських риб, крім свіжих оселедців, згадується тріска; далі є в записах шинка, солонина, порося, голівка, ніжки, язик, печінка, нирки, сосиски, пілаф, битки, котлети з мізків, щипи (?), бігос, свійський птах, дичина – від дупелів до дрохви і дикої кози включно, а ще – різноманітні овочі: бруква, спаржа, кукурудза, салат з естрагоном і т. д.

Каверін не обмежувався тільки занесенням до щоденника назв страв, він давав також критичну оцінку з’їденому: «Ростбіф славний», «Відмінний крупник», «Гірчицю пробував – хороша», «Стерлядь – принада», «Суп поганий», «Славний сніданок», «Добре вечеря – мадера краще». Взагалі кулінарно-кухонне мистецтво користувалося в нього високою повагою.

Читаємо наприклад: «Кухар прийшов, побачимо», «Все дбаю про обід у суботу, хочеться, щоб усе було добре». Між іншим, про вино Каверін згадує рідше, ніж можна було очікувати від колишнього пияка і гуляки. Тільки де-не-де читаємо: «Дружина вино розливала – хороше», «Неабиякий шамбертень», «Добре вино феслауер», «Славний херес», «Кордіаль хороший», «Купив вина і портеру». Інших розваг – крім їди – у колишнього приятеля Пушкіна було небагато.

Підготував Володимир ЯЩУК, м. Радивилів.

Такий вигляд мали “пушкінські” застілля, на яких випадало бувати Петру Каверіну.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.