Радивилів, 1872 рік, завершувалося спорудження до міста залізниці…

Почаїв, 1872

Ілюстрація до тієї частини статті, де говориться про Почаїв.

Стають надбанням пошуку все нові факти про перебування в Радивилові і навколишніх населених пунктах відомих людей свого часу, знаних учених. Наприклад, вдалося натрапити на статтю Олександра Карпінського (1847 – 1936), відомого геолога, академіка, і Миколи Барбот де Марні (1829 – 1877), відомого гірничого інженера, доктора геології. Йдеться про їхні «геологічні спостереження, проведені влітку 1872 року за дорученням гірничого департаменту по лінії Брест-Литовської залізниці, що будувалася, у межах її від Брест-Литовського до Бердичева і по Радзивилівській її вітці». На той час Барбот де Марні був уже визнаним спеціалістом у геології, а 25-річний Карпінський лише починав утверджувати себе в науці.

Ми вирішили запропонувати в перекладі цікавий з краєзнавчого погляду уривок з їхнього дослідження, в якому йде мова про Радивилів (Радзивилів), Крупець, Батьків тощо. Назва статті: «Геологические исследования в Волынской губернии». Опублікована: «Научно-исторический сборник, изданный горным институтом ко дню его столетнего юбилея» (Санкт-Петербург, 1873). Цитування зі сторінки 100 і далі:

«З Повчі ми повернули прямо на південь, через Мильчу на Вербу, де і спустилися з плоскогір’я, по якому весь час їхали, в обширну рівнину, вдалині на південь обрамлену узвишшями Кременця і Почаєва. На тій рівнині лежать казенні лісові засіки, так само як по ній до самого Радзивилова йде поштовий тракт, багаторазово перетнутий залізничною лінією. На самому ж тракті, особливо у відкосах його канав, які обмежують лісові засіки, скрізь видна біла крейда.

Біля села Крупець, чотири версти не доїжджаючи до Радзивилова, значний інтерес викликало в нас глинище біля цегельного заводу. Жовтий піщано-глинистий лес (рос. лесс) непомітно переходить тут донизу в синювату або зеленувато-сіру пластичну глину, майже без вмісту піску. Глина ця виявилася також приналежною до лесу, оскільки вона була переповнена маленькими helix, succinea і pupa. Подібну синю глину я стрічав і по Волочиській лінії залізниці.

Село Крупець цікаве ще тим, що Пуш вважає його найзахіднішим пунктом виходів волинських гранітів. Але ще в 1865 році я мав сумніви відносно знаходження граніту біля Крупця і тепер при повторному відвіданні цієї місцевості ми ніде не бачили виходу граніту і самі селяни в околичній місцевості не знають ніякого іншого каменя, крім крейди (це слово автор записує по-українськи) і кременю. Неможливо припускати, щоб граніт був тут в наносі, бо ератичний нанос тут відсутній і лес лежить прямо на крейді.

У самому Радзивилові виїмки під фундаменти будівель залізничної станції скрізь показували крейду. Між станцією і річкою, яка протікає поблизу, були піщані баластьєри, у яких добувався жовто-сірий пісок, який містить уламки corithium deforme; пісок тут, найбільш вірогідно, належить до виносних утворень. Камінь, який використовують у Радзивилові для фундаментів, привозився з села Лідихів, яке лежить верст за 15 на південь від Радзивилова. Камінь цей – зросткуватий піщанистий вапняк з cardita partschi і corithium deforme; для огляду родовища його ми відправились у Лідихів.

Дорога спочатку йшла тією рівниною, на якій лежать Верба і Радзивилів і яка скрізь, особливо ж біля Батькова, показує крейду. Потім ми почали підійматися на плоскогір’я, яке обмежує рівнину з півдня, сильно порите ярами, на якому лежать Лідихів і Почаїв. Плоскогір’я це також складене з крейди, але верхня частина його складається з  того вапняку, зразки якого ми бачили в Радзивилові. Вапняк розробляється ямами біля самого Лідихова».

Підготував Володимир Ящук, м.Радивилів.

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.