Радивилів фільмує… Тарас Підгірняк розповідає для «Радивилів.info» про своє входження в режисерство

Оголошення про організацію в Радивилові дитячої студії створення мультиплікаційних фільмів «Дзиґа» не могло не привернути уваги. У маленькому містечку такого ще не було. І тут не обійтись без аналогій. Багато хто мають непогані фотоапарати, але мало хто вміє робити високоякісні знімки. З дитинства ми любимо малювання, але мало кому вистачає терпіння вивчитися на художника і пробувати утвердитися в нашому непростому житті своєю творчістю. Нас природа створила схильними до танцю, але потрібне особливе завзяття, щоб, згуртувавши навколо себе зацікавлених дітей і дорослих, ставити в Радивилові концертні танцювальні програми, номери з яких не соромно показати й закордонним поціновувачам хореографії.

Мабуть, так і в цьому разі – 29-річний радивилівець Тарас Підгірняк, пройшовши певну режисерську школу в Києві, попрацювавши на знані телеканали, вирішив і в своєму Радивилові не полишати улюблену справу. Мало того, залучати до неї молодь, дітей.

Кореспондент «Радивилів.info» попросив Тараса розповісти про своє прилучення до мистецтва, про перші творчі здобутки і невдачі.

–Після трьох років учителювання в загальноосвітньому ліцеї, – розповідає Т.Підгірняк, – я залишив роботу і вирішив займатися відеозйомкою весіль, бо вже мав деякий любительський досвід. З товаришами створили таку собі міні-студію, виготовляли відеоролики. Перебрався до Києва, жив у родичів. Знімав відео. Призбиравши трохи грошей, вирішив закінчити однорічну платну режисерську школу. Викладачами були досвідчені спеціалісти, які знімають кіно, причетні до створення телепередач. Навряд чи там дали великі знання, але в гості запрошували дуже хороших людей, режисерів, яким було про що розповісти з власного професійного досвіду. Нам дали змогу побувати на знімальних майданчиках, побути в ролі статистів, побачити, так би мовити, зсередини, як твориться кіно. Тоді, наприклад, знімали український фільм про відомого режисера Сергія Параджанова.

У нас потрапити на роботу в кіноіндустрію важко без досвіду на телебаченні, бо й своєї кіноіндустрії у нас дуже мало. А телебачення – це особлива «кухня», з якою випало познайомитися зблизька.

Ми розробили цікавий проект. Нам запропонували зробити цикл. Режисерська школа, в якій навчався, – власність медіахолдингу, а це приблизно 12 каналів, на той час розвивався один новий канал. Він потребував свіжих ідей. Після захисту дипломної роботи, яку визнали однією з кращих на курсі, нашу групу запрошували на роботу. Але не всіх було запрошено в штат творчої групи певного телеканалу, з деким домовлялись на чесному слові. Зробив роботу, підійшла вона – заплатять. Дуже все ненадійно. Ми два місяці готували проект, зйомки були дорогі, але врешті домовленості так і не було досягнуто. Самі розумієте, коли режисер запрошує на зйомки свого проекту людей, він повинен бути впевненим, що кошти на оплату їх праці будуть… А якщо впевненості нема, про творче самовираження говорити важко.

Тарас Підгірняк, РадивилівДо речі, у пілоті цього проекту в ролі ведучого був ще один радивилівець – Арсеній Бортник, тоді ще студент театрального університету імені І. Карпенка-Карого.

Однак я не сказав: відразу після режисерської школи я мав змогу спробувати сили в студії Савіка Шустера. До того він не викликав у мене особливих симпатій. Але коли придивився до стилю його роботи, до того, як він будує стосунки з колегами, із співрозмовниками поза ефіром, з молоддю, моя думка кардинально змінилася – ця людина заслуговує на повагу.

Коли тепер переглядаю свої перші проекти, розумію, як необхідні в режисурі не однорічні курси, а системна підготовка. І все-таки було в тих моїх роботах щось таке, що приваблювало досвідчених, допомагало встановити з ними добрі ділові взаємини. На «Студію Савіка Шустера» я пройшов відбір на посаду другого режисера, де й пропрацював два роки. Перший рік видався таким напруженим, що доводилося присвячувати роботі й вихідні дні, готувалося й по два проекти одночасно, не було часу вирватися додому в Радивилів, іноді залишався ночувати на студії, бо додому їхати було через весь Київ. Не надто легшим був і другий рік. Зате робота добре оплачувалась. Критерій продюсера: ти повинен отримувати стільки, щоб не подумував кудись перейти… Коли я прийшов, мені відразу дали комфортний  кабінет, класний комп’ютер, – тільки віддавайся роботі. І вже наступного ж дня я почав знімати сюжети.

Я мав змогу спробувати себе в усьому, в чому хотів: знімав сюжети, робив документальне кіно, організовував постановочні зйомки, займався графікою, останні півроку робив анімацію – щось середнє між графікою і мультфільмами. Це виявилось найцікавішим.

Так склалися обставини, що я звільнився незадовго до Євромайдану і всього за місяць до того, як програма «Шустер-лайф» була закрита (згодом вона знову відкрилася).

Я почав займатися анімацією, створював з Юліанною Вербіщук (Ворожбит) мультик «Магазин щастя». Восьмихвилинний сюжет ми готували півроку. У мене була з осені ідея, Юліанна погодилася намалювати дизайн, а взимку зрозуміла, що їй для підготовки дипломної роботи якраз і підійде цей мультик. Почали творити. Мультик створювався в Радивилові в час київського Майдану, я регулярно туди їздив, але робота не припинялася. Ми все встигли, Юліанна успішно захистила диплом.

Якось їхали з Арсенієм Бортником, а він якраз захистив свою дипломну роботу – фільм про те, як Шевченко роботу шукав. Виникла думка: а чому б радивилівцям не показати свої творчі напрацювання? Показ короткометражних фільмів «Кінотуризм» у нашому місті викликав схвальні відгуки людей. Ми зібрали близько 7 тисяч гривень, на які купили для наших воїнів в АТО 2 бронежилети, захисні окуляри, комплекти медикаментів. І відправили це прямо за призначенням через друзів і знайомих. Згодом нашу творчу групу запросили провести кінопокази у Бродах, Коломиї та Дрогобичі. Демонструвалися наші фільми і в Києві на декількох фестивалях.

Комп’ютерна графіка – це для мене основна сфера зайнятості, а робота над фільмами і їх популяризація – це творче самовираження, не більше того. Принаймні поки що, адже ми ще не заявили про себе з достатньою силою.

Не назвеш аж надто перспективним проектом і студію дитячої анімації «Дзиґа», адже Радивилів – місто невелике, набрати студійців, зацікавити їх – справа не з простих. Але мені це подобається, маю непогані навички, маю певний досвід вчителя, тому хочеться ще когось цього навчити. Будь-яка важлива справа починається з перших несміливих кроків. Ми з дітьми вже створили наш перший анімаційний сюжет – з допомогою фотоапарата і комп’ютера та вже виставили його в Ютуб. Будемо працювати, придумувати сценарії, створювати декорації та творити мультфільми.

–Успіхів Вам, Тарасе!

Взяв інтерв’ю Володимир Ящук.


На знімках Тараса Підгірняка: у радивилівській студії  «Дзиґа»

Радивилів, студія анімації Дзига dzyga2_ dzyga3_ dzyga4_ dzyga5_ dzyga6_

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

3 коментарі

  1. Грудень 24, 2014

    […] Тарас Підгірняк, якому не так давно присвятило велику статтю наше Інтернет-видання «Радивилів.info», був запрошений […]

  2. Січень 15, 2015

    […] ДИВ.: Радивилів фільмує… Тарас Підгірняк розповідає д… […]

  3. Травень 29, 2015

    […] […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.