Радивилів: мудрий в місто не піде, мудрий місто обійде

Об’їзна дорога біля Радивилова на міжнародній автомагістралі Київ – Чоп використовується з 2002 року. Вона істотно вплинула на «самопочуття» Радивилова. Про необхідність такої дороги заговорили ще наприкінці 70-х років. Ще б пак, міжнародний автошлях вливався у тісні вулиці районного містечка, уповільнюючи і ускладнюючи рух, завдаючи незручностей радивилівцям.

Пам’ятаються випадки, коли водії великотоннажних автофургонів, не справившись із керуванням чи не врахувавши умов ожеледиці, на перехресті вулиць Кременецької (раніше Карла Маркса) і Олександра Невського (раніше Ворошилова) вряди-годи виїздили на тротуар або й виламували загорожу приватного двору. Одного разу фургон тут навіть перекинувся. На щастя, обходилося без потерпілих. Загалом ніяких приємних відчуттів величезні машини, що проїздили всього за метр-два від невідгородженого тротуару, не викликали, це точно. Тим більше, що й вихлопні гази змушували жильців прилеглих будинків тримати вікна зачиненими навіть улітку.

І ось вона, двосмугова дорога в 12 метрів ширини кожна (довжина – 9 кілометрів) використовується вже 12 років. Вважається, щодоби тут проїздить до 10 тисяч машин. За рахунок того, що шляховики здійснюють поточні ремонти, стан полотна водіям до вподоби.

Ми швидко призвичаюємося до нового. Як звичне розцінюється, що сьогодні в Радивилові майже не побачиш за кермом «дальнобійників», хіба що в районі автоколони, де облаштована нічна стоянка для фургонів. Колись наповнені рухом вулиці тепер живуть у звичайному режимі невеликого райцентру. А з міжнародної автомагістралі в сторону Радивилова вказують знаки другорядної дороги, на яку без особливої потреби із немісцевих мало хто завертає, може, тільки заради поїздки в Почаїв, до Свято-Успенської лаври.

У 2012 році я робив репортаж із будівництва об’їзної дороги – для районної газети «Прапор перемоги», а потім готував звіт з урочистого відкриття. На урочистість приїхали тодішні перший віце-прем’єр-міністр України Олег Дубина, міністр транспорту Георгій Кірпа, керівники області і району.

Дорога пролягає за чотири – п’ять кілометрів від райцентру, причому прокладена не тільки через малюдні поля й переліски, але й через болотисту місцевість. По суті, активне будівництво велося тут лише 14 років, тобто з 1988 року. Однак із витрачених 42 мільйонів гривень 30 мільйонів було освоєно в рік пуску дороги, тобто в 2002 році. Дороговизну робіт пояснювали просто: на болотах доводилося виймати торф до глибини залягання твердого шару, тобто метрів на чотири, і на тому місці формували піщаний насип. Завозили грунт з кар’єрів біля Баранного і Клекотова, а щебінь доставляли з Закарпаття і Хмельниччини. Чи не найбільш клопітною справою виявилося облаштування мосту завдовжки 40 метрів через річку Слонівку біля Опарипсів, між іншим, він всього за кілька десятків метрів від мосту на сільській дорозі між Опарипсами і Бугаївкою. Кілька років тому міст на автомагістралі було реконструйовано за сучасними вимогами.

Об'їзна дорога біля Радивилова

Я неодноразово проїздив велосипедом об’їзною дорогою – від поста Державтоінспекції при межі Рівненщини і Львівщини – до Крупця. Де раніше бачив чагарники захисної лісосмуги і просто придорожні невгіддя, за десятиліття з’явилося кілька автозаправних станцій. З цієї дороги Радивилів виглядає як цілком провінційне поселення, про його певну значущість свідчать хіба що висотні елеватор і комібікормовий завод комбінату хлібопродуктів, адже п’ятиповерхівки губляться десь між дерев.

По другий бік шляху виразніше стало видно службові приміщення колись секретної вертолітної частини, це звідси крилаті машини вирушали і в Ліберію, і в зону АТО, серед полеглих в україно-російській війні є і військовослужбовці цієї частини, а один з них, майор Андрій Бєлкін, похований у Радивилові, бо жив із сім’єю в пригороді Балки.

Опарипси

Довге село Опарипси, яке розтягнулося на чотири кілометри, колись вивільнившись від міжнародної автомагістралі одним боком, примкнуло до неї іншим. Прямо за дорогою – перша в районі газорозподільна станція, яку понад 25 літ тому відкривали оддалік від Опарипсів, здавалося, у віддаленій глушині. А трохи далі видніється велична церква в селі Клекотів, уже Бродівського району. Об’зд, будучи обладнаним переходами для прогону худоби під ним, перетинає і доволі пожвавлену дорогу Бугаївка – Сестрятин, де безпеку гарантують металеві відбійники з необхідністю їх огинання. Ще далі, біля приміського села Балки, магістраль перетинає дуже вибоїста дорога на Баране, більш відома тим, що нею курсує на заховане в лісосмузі міське сміттєзвалище транспорт комунального підприємства. Утім, знають цей машрут і відпочиваючі, адже в лісовому урочищі Сирнова є мальовниче озерце, приваблює і став біля Баранного.

Ближче до Крупця обабіч шляху впадають у вічі поля з різноманітними сільгоспкультурами, на клині лану, що опинився між дорогою з Радивилова і магістраллю, – клапті селянських городів, гай.

Гарна вийшла дорога, а проте, виявляється, такий автошлях влаштовує далеко не всіх, недарма вже впродовж десяти літ раз у раз зринає тема будівництва концесійної дороги Краковець – Львів – Рівне – Київ, рух якою буде платним. Цей шлях на території Радивилівського району, зважаючи на економічну ситуацію в Україні, з’явиться дуже й дуже нескоро. Проект передбачає будівництво на південь від Радивилова і від залізничної магістралі.


Володимир Ящук, журналіст.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

1 Response

  1. Січень 2, 2017

    […] років тому (2002) відбулося урочисте відкриття об’їзного автошляху біля Радивилова на трасі […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.