Радивилів: на зламі, 1939 – 1941 роки

Радивилів, 1941 рік19 вересня 1939 року жителі Радивилова (тоді Радзивилова) з червоними і національними прапорами зустрічали червоноармійців як визволителів з польського ярма. Командир передового підрозділу, побачивши на святковій арці синьо-жовтий прапор, закричав: «Что за тряпка?» – і зрубав його шаблею. У центрі міста відбувся мітинг. Промовець розповідав про чудове життя в Радянському Союзі.

А радзивилівці розглядали радянських солдатів. Вони звикли бачити ситих і добре обмундированих польських жовнірів. Червоноармійці були в гімнастерках і дешевих чоботях. Хтось спитав солдата: «А нендза (воші) у вас є?» Бійцям наказали говорити, що все є в Союзі. Хлопець не знав, що це таке, і сказав: «Єсть, рубль кілограм…»

У місті був створений ревком на чолі з Д.Г.Сухановим. Він взяв владу до своїх рук, почав наводити порядок. У цей період школа була закрита і діти сиділи вдома. Але 22 вересня ревком викликав усіх вчителів школи. Не з’явився вчитель русинської (української) мови в польській школі Ільчук, який боровся з більшовиками ще за часів Директорії і проводив національно-патріотичне виховання молоді в 20-30-і роки ХХ століття. У 1941-1942 р.р. він був директором Дубенської гімназії, подальша доля мені не відома.

Перед вчителями виступив голова ревкому, запропонувавши їм відкрити школу і розпочати навчання українською мовою: викладати всі предмети, які вивчалися в польській школі, за винятком історії, географії, польської мови і Закону Божого.

Незабаром у Радзивилів почали прибувати представники радянської влади. Це були відряджені з України або Росії працівники партійних, державних чи господарських апаратів. Здебільшого – малоосвічені, низькокваліфіковані виконавці, які часто-густо не знали української мови, звичаїв місцевого населення.

Розповідали радзивилівці про такий факт. До начальника підприємства прийшла жінка і сказала: «Пане начальнику, мій чоловік уже небіжчик і на роботу не вийде». А той нібито відповів: «Нєбьощик ілі не нєбьощик, пусть на работу виходіт, а там разбєрьомся!»…

Приїхав перший завідуючий районним відділом народної освіти Іван Кулик. Першими інспекторами відділу освіти були Ілля Федорович Грабовський і Дмитро Григорович Суханов. Були відкриті в місті середня школа, школа робітничої і сільської молоді. Але учні, які вступили до середньої школи, були понижені в класах на 1 рік, бо програма радянської школи вважалася вищою від польської. Почали приїжджати зі східних областей України нові вчителі, особливо молоді дівчата. Директором середньої школи стала Бондаренко, потім Додь – її чоловік був головою райвиконкому.

Для узаконення радянського режиму 22 жовтня 1939 року, під пильним контролем нових властей, було проведено вибори депутатів до Народних зборів. Вони проводилися за офіційним безальтернативним списком кандидатів. У нас було обрано колишнього члена Комуністичної партії Західної України Ф.Л.Додя. 26 жовтня Народні збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з УРСР у складі СРСР.

Однак більшовиками були ліквідовані політичні партії, які діяли з польських часів, українські національні громадські культурні установи і товариства. Зокрема, припинили свою діяльність читальні і бібліотеки товариства «Просвіта», часописи, газети. Найбільш активні діячі були репресовані або змушені були втекти до окупованої німцями Польщі. В змісті освіти проводилась політика радянізації і зросійщення.

Доноси в органи НКВС стали буденним явищем. Один таємний агент доповідав про радзивилівців, які проводили в період Польщі патріотичну роботу серед молоді. Він називав представників сім’ї Бакаленків з Балків, торговця Володимира Григоровича Лучканя, вчителя Ільчука, який керував «Просвітянською хатою», священика Тарановського Лонгіна, Козачука Олександра, Маркопольського Михайла Васильовича – керівника ОУН у Радзивилові (до 1941 року). Агент детально розписав біографію Маркопольського Василя Андрійовича, 1895 р.н. Згадав також активних діячів радзивилівської «Просвіти»: Корченюка Георгія Павловича, Демчука Івана Яковича, Рачковськогго Андрія, Корсуня Віктора Івановича, Дентюка Григорія Михайловича, Черняка Петра Степановича, 1902 р.н., жителя Бугаївки.

Почалися арешти, депортації у східні райони країни. За участь у національно-визвольному русі був заарештований Зигмунд Володимир, а його мати Параскева Миколаївна разом з рідною сестрою Марією були вивезені на поселення в Казахстан. У Західній Україні в 1939 – 1941 р.р. було ув’язнено понад 10%  населення краю.

Об’єднання всіх українських земель у складі УРСР мало й певне позитивне значення. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції в Радянський Союз, а у творенні незалежної соборної Української держави.

Юрій Арламовський, історик, вчитель, м.Радивилів. (З персонального сайту автора).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

2 коментарі

  1. Микола сказав:

    КАжуть, селяни виїхали сіяти колгоспний ячмінь і виявилось, що забули стельвагу (кінний реманент). А Павлець каже:- Сєй ячмєнь, стєльвагу патом пасєєм!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.