Радивилів: погляд краєзнавця з висоти елеватора. Незвичні фото

На різних сайтах з’явилися фотографії з видами центральної частини Радивилова, зроблені з висоти якоїсь будівлі. Кожного разу, коли випадало фотографувати місто з елеватора комбінату хлібопродуктів, з висотних корпусів комбікормового заводу, воно поставало доволі незвичним. Ще б пак, вулиць майже не видно, і корпуси будівель, за візуальним враженням будучи припасовані майже впритул один до одного, нагадують дитячий конструктор лего. Значення відстаней спотворюється, і ось уже ніби за околицею Радивилова бовваніють Кременецькі гори; здається, всього лиш рукою подати до Почаївської лаври; за лісом видно ретрансляторну вежу в Бродах; по-особливому мальовничо виглядають близькі до міста села Опарипси і Бугаївка… Чергова добірка світлин представляє Радивилів напередодні його 450-річчя і буде опублікована в підготовленій до друку моїй книжці “Радивилів у перегуках віків”.

 Ще чотири десятки літ тому Радивилів (Червоноармійськ) не дуже-то був схожий на місто, от хіба що в ті ж часи розчищена центральна площа виказувала задуми архітекторів забудови. Мабуть, до середини 1970-х найбільш «визначними» спорудами вважалися адмінбудинок райради, приміщення райвузла зв’язку, будинку побуту. З усіх боків до майдану підступали одноповерхові житлові будинки, хоч існували вже й висотний елеватор комбінату хлібопродуктів, універмаг (старий), трохи врозсипку і віддалік – 3-поверхова школа №1, 2-поверхові торговельний комплекс райспоживспілки, музична школа, корпуси лікарні,  кілька багатоквартирних двоповерхівок у центральній частині міста. Вони й сторювало колорит провінційного райцентру. У листопаді 1976 року здали в експлуатацію новий будинок культури.
Приїжджого автобус привозив до самого осердя Червоноармійська. За готель слугував старий млин, у якому я й заночував восени 1976 року. А в самому центрі містечка була доволі обшарпана автостанція з туалетом на найбільш видному місці. Саме за ним і почали зводити перший 5-повеховий житловий дім, на території колишніх складів райспоживспілки. Цей дім вивершили наприкінці 1977-го, тут я, журналіст районної газети, і отримав квартиру.
 Радивилів від такого собі знеосібнено-одноповерхового містечка із сільським укладом життя почав підростати до п’ятиповерхового й достатньо колоритного, не беручи до уваги околиць. Другий 5-поверховий дім виріс на тому місці, де раніше стояли відділення держбанку і пам’ятник Леніну (нині вул. Почаївська). Спорудження благатоповерхівок продовжувалося до кінця 80-х. Останнім у серії таких будівель став дім на теперішній вулиці Кременецькій, вивершений у 1990-му. А в тому насиченому новосіллями періоді були й школа №2, поліклініка, хірургічний корпус райлікарні, універмаг, приміщення, в якому зараз розташований райвідділ міліції, готель… Найвисотнішими виявилися корпуси комбікормового заводу комбінату хлібопродуктів на східній околиці – вони впадають у вічі вже на дальніх під’їздах до Радивилова й стали свого роду його візитівкою.
 Іноді мене запитували: а чи не страшно фотографувати на висоті елеватора чи комбікормового заводу? Ну, по-перше, дотримуюсь правил безпеки, близько до хисткої загорожі при краю не наближаюся. Підійматися сходами, що є при висотних будівлях, безумовно, страшнувато, але ж тримався за поручні і не задивлявся вниз. До того ж адміністрація виділяла мені провідника. У попередні рази, підіймаючись на висоту, – не приховую, – відчував певний трепет, тепер його не було – мабуть, з роками втрачається гострота відчуттів і притуплюється почуття страху.
Фото, зроблені мною з висотних точок міста Радивилова, можна подивитися тут: http://jasc51.io.ua/album46365

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.