Радивилівщина: хроніка тих боїв року 1920-го
Цього року минає 100 літ з того часу, як бої Першої світової війни охопили Радивилів і Радивилівщину. І про це розповіла наша стаття «На Радивилівщину прийшла війна. Як це було». А через п’ять років знову наш край опинився в зоні важливих історичних подій – Польсько-радянської війни, яка точилася між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні – жовтні 1920 року. У липні – серпні йшли бої на півдні Рівненщини, на території теперішнього Радивилівського району. Ось хроніка тих боїв, після яких наш край опинився у складі Польщі. Але чи краще було б, якби тоді опинився в складі більшовицького союзу республік з його подальшими нечуваними репресіями?
17 ЛИПНЯ 1920 року. У своїх спогадах колишній командир Першої кінної армії С.М.Будьонний писав: «Ми дійшли висновку, що успішно наступати в луцькому напрямку зможемо, тільки покінчивши з дубнівсько-кременецьким угрупованням противника».
Отож 17 липня 1920 року 4-а кавалерійська дивізія, якою командував Ф.М.Літунов, раптово вклинилася в позиції поляків і оволоділа містом Радзивиловом (нині Радивилів). Операція виявилась настільки блискавичною, що поляки навіть не встигли відтягнути своїх груп і обозні формування. Червоноармійці захопили чимало полонених, дістали змогу поповнити запаси зброї і продовольства. А в цей час на іншій ділянці фронту — вздовж Стиру склалася несприятлива для більшовицьких бійців обстановка, і Літунов дав команду своїм бригадам тимчасово залишити місто.
20 ЛИПНЯ. Новий наступ на Радзивилів було наказано вести 11-й кавалерійській дивізії Ф.М.Морозова і 45-й стрілецькій дивізії Й.Е.Якіра. Але, незважаючи на запеклі сутички, просунутися вперед червоноармійцям ніяк не вдавалося. Поляки робили відчайдушні спроби перейти в контрнаступ.
22 ЛИПНЯ. Штаб армії головні свої сили зосередив біля Стиру, де польське військо особливо затято рвалося в атаки. Перестрілки змінювались шабельними і рукопашними поєдинками. Поляки були краще озброєні. З боку Радзивилова при підтримці танків їм таки вдалося розвинути наступ і, відтісняючи кінармійські підрозділи, зайняти Козин, Боратин, Ситне та Пустоіванне.
23 ЛИПНЯ. Червоноармійці з новим ентузіазмом ударили по позиціях противника. Кожен відчував відповідальність поставленого завдання: вийти до міст Радзивилів – Броди.
Цього дня відзначився командир 1-ї бригади 11-ї дивізії Василь Ернестович Вільмут. Його, молодого, можна було з шаблею напоготові побачити на найбільш небезпечних ділянках кавалерійського бою. Але недалеко від Крупця в азарті поєдинку він не помітив змаху польського клинка… Одна з вулиць Радивилова (нині Лев’ятинська) деякий час носила ім’я комбрига Вільмута.
24 ЛИПНЯ. Наступ кіннотників продовжувався. За ніч поляки закріпилися в селах Боратин, Великі Жабокрики (нині Довгалівка), Козин. І тепер оборонялися з винятковою силою. Тим часом червоноармійці на чолі з комдивом С.К.Тимошенком спрямували свій удар на Хотин. Кавалерійська група А.М.Осадчого вела бої з бригадою генерала Шиманського в районі сіл Немирівка – Батьків. Під контроль полків Першої кінної армії перейшла ділянка залізниці Рудня-Почаївська – Радзивилів, села Хотин, Сестрятин. Нечіткість лінії фронту, а подекуди й невизначеність займаних позицій змушували С.М.Будьонного і К.Є.Ворошилова за день бувати в кількох дивізіях, щоб будувати плани дальшого просування.
Цього дня шабельна сутичка відбулася на узліссі між селами Боратин і Хотин. У ній проявила себе бригада І.Р.Апанасенка. Зім’яті раптовою атакою, залишки польського полку стали втікати до Великих Жабокриків, кидаючи серед поля гармати, рушниці, вози з провіантом і боєприпасами. Цим поєдинком командував особисто Будьонний.
Вдалими були нальоти червоноармійців і в інших місцях, що викликало замішання в значній частині польського війська. А одна з його бригад відступала так необачно, що її штаб на чолі з полковником Шушковським опинився в полоні.
Та найбільш результативним виявився наступ 34-го кавалерійського полку під командуванням К.А.Трунова. Під селами Ситне і Крупець кінармійці взяли в полон понад 1000 солдатів та офіцерів, захопили 25 гармат, 103 кулемети, бронепоїзд, численні обози.
25 ЛИПНЯ. Опівдні почався загальний наступ Першої кінної армії. Вдарили гармати. Хлинула в атаку багатотисячна лава, посипався град куль. Червоноармійці не витримали, відступили. До кінця дня, то стихаючи, то наростаючи, йшов запеклий бій…
Цього дня штаб армії на чолі з С.М.Будьонним і К.Є.Ворошиловим перемістився в Крупець.
29 ЛИПНЯ. Польські легіонери зуміли відтіснити від Стиру частини О.Я.Пархоменка. Туди було кинуто резерв кінної армії, у тому числі й бригаду Д.І.Рябишева (йому випало воювати на території Радивилівського району і в червні 1941 року – як командиру механізованого корпусу). Наступного дня, 30 липня, Дмитро Іванович був тяжко поранений.
31 ЛИПНЯ. Розгорнулися бої в районі сіл Клекотів – Сестрятин – Бугаївка. В селі Рідків зайняла позицію бригада В.І.Книги.
1 СЕРПНЯ. Поляки від Стиру продовжували наступати. Вони кинули свої підрозділи на Козин, захопили район села Теслугів. Виникла загроза оточення для червоноармійських частин, які воювали на лінії від Радзивилова до Хотина.
Будьонний викликав до себе комдива Тимошенка: «Підете по східній окраїні ось цього лісового масиву, — вказав він на Рідків, – перехоплюючи всі дороги з Радзивилова на захід».
3 СЕРПНЯ. Польовий штаб кінної армії перемістився з Крупця в Радзивилів. Звідси зручніше було керувати дивізіями.
4 СЕРПНЯ. Червоноармійці розгорнули наступ на Броди. Відзначилась окрема бригада під командуванням М.В.Ракитіна, за що вона згодом була нагороджена Червоним прапором ВЦВК. Наступ підтримували два бронепоїзди на ділянці залізниці Радзивилів – Броди. Одному з них, що носив назву «Николай Руднев», вдалося прорватись на станцію і обстріляти піхоту, яка там закріпилася.
5 СЕРПНЯ. Гострі сутички відбувались на лінії Сестрятин – Радзивилів – Перенятпн. Тут билися й 8-а червонокозача дивізія під командуванням В.М.Примакова, 45-а стрілецька дивізія Й.Е.Якіра. Бронепоїзди кінармії курсували від Рудні-Почаївської до Радзивилова.
8 СЕРПНЯ. Поляки перейшли у наступ на Радзивилів, захопили місто. Але кінармійці, підтримувані броньовиком та бронепоїздами, вибили їх із міста. У цьому бою на станції було знешкоджено бронепоїзд поляків.
11 СЕРПНЯ. Польовий штаб червоноармійців переїздить у Рідків. Поляки не збиралися здавати своїх позицій.
17 СЕРПНЯ. У Радзивилові, де закріпилася Червона армія, організовано революційний комітет – орган більшовицької влади. Його очолили місцеві жителі О. Герасимчук та І. Бойков.
А тим часом Перша кінна армія продовжувала наступ у напрямку на Львів. Як відомо, це була безуспішна кривава спроба Червоної армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб – не мало не багато – захопити її та звідти «понести соціалістичну революцію по всьому світу». Будьонний та Ворошилов у середині серпня 1920 року відправили телеграму Конгресу Комінтерну, в якій говорилося, що кінармійці не вкладуть шаблі у піхви, поки над Варшавою, Берліном, Парижем і Лондоном не замайорять червоні прапори.
Володимир ЯЩУК, краєзнавець.
2 коментарі
[…] поляки, їх не змогла вибити з форту навіть наступаюча Кінна армія Будьонного в 1920 році. Були руйнування й пізніші – під впливом людей чи під […]
[…] На цю тему: Радивилівщина: хроніка тих боїв року 1920-го […]