Радивилівщина: хроніка тих боїв року 1920-го

Цього року минає 100 літ з того часу, як бої Першої світової війни охопили Радивилів і Радивилівщину. І про це розповіла наша стаття «На Радивилівщину прийшла війна. Як це було». А через п’ять років знову наш край опинився в зоні важливих історичних подій – Польсько-радянської війни, яка точилася між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні – жовтні 1920 року. У липні – серпні йшли бої на півдні Рівненщини, на території теперішнього Радивилівського району. Ось хроніка тих боїв, після яких наш край опинився у складі Польщі. Але чи краще було б, якби тоді опинився в складі більшовицького союзу республік з його подальшими нечуваними репресіями?

17 ЛИПНЯ 1920 року. У своїх спогадах колишній командир Першої кінної армії С.М.Будьонний писав: «Ми дій­шли висновку, що ус­пішно наступати в луцько­му напрямку зможемо, тільки покінчивши з дубнівсько-кременецьким угрупованням противника».

Отож 17 липня 1920 року 4-а кавале­рійська дивізія, якою командував Ф.М.Літунов, раптово вклинилася в пози­ції поляків і оволоділа містом Радзивиловом (нині Радивилів). Операція ви­явилась настільки блиска­вичною, що поляки навіть не встигли відтягнути своїх груп і обозні формування. Червоноармійці захопили чимало полонених, дістали змогу поповнити запаси зброї і продовольства. А в цей час на іншій ділян­ці фронту — вздовж Стиру склалася несприятлива для більшовицьких бійців обстанов­ка, і Літунов дав команду своїм бригадам тимчасово залишити місто.

20 ЛИПНЯ. Новий нас­туп на Радзивилів було на­казано вести 11-й кавале­рійській дивізії Ф.М.Морозова і 45-й стрілецькій дивізії Й.Е.Якіра. Але, незважаючи на запеклі су­тички, просунутися вперед червоноармійцям ніяк не вдавалося. Поляки робили від­чайдушні спроби перейти в контрнаступ.

22 ЛИПНЯ. Штаб армії головні свої сили зосере­див біля Стиру, де польське військо особливо затято рва­лося в атаки. Перестрілки змінювались шабельними і рукопашними поєдинками. Поляки були краще оз­броєні. З боку Радзивилова при підтримці танків їм таки вдалося розвинути наступ і, відтісняючи кінармійські підрозділи, зайняти Козин, Боратин, Ситне та Пустоіванне.

23 ЛИПНЯ. Червоноармійці з новим ентузіазмом ударили по пози­ціях противника. Кожен відчував відповідальність поставленого завдання: вийти до міст Радзивилів – Броди.

Цього дня відзначився командир 1-ї бригади 11-ї дивізії Ва­силь Ернестович Вільмут. Його, молодого, можна було з шаблею на­поготові побачити на най­більш небезпечних ділян­ках кавалерійського бою. Але недалеко від Крупця в азарті поєдинку він не помітив змаху польського клинка… Одна з вулиць Радивилова (нині Лев’ятинська) деякий час носила ім’я комбри­га Вільмута.

24 ЛИПНЯ. Наступ кіннотників продовжувався. За ніч поляки закріпилися в селах Боратин, Великі Жабокрики (нині Довгалівка), Козин. І те­пер оборонялися з винятко­вою силою. Тим часом червоноармійці на чолі з комдивом С.К.Тимошенком спрямували свій удар на Хотин. Кавалерійська група А.М.Осадчого вела бої з бригадою генерала Шиманського в районі сіл Немирівка – Батьків. Під контроль полків Першої кінної армії перейшла ділянка залізниці Рудня-Почаївська – Радзивилів, села Хотин, Сестрятин. Нечіт­кість лінії фронту, а поде­куди й невизначеність зай­маних позицій змушували С.М.Будьонного і К.Є.Ворошилова за день бува­ти в кількох дивізіях, щоб будувати плани дальшого просування.

Цього дня шабельна су­тичка відбулася на узліссі між селами Боратин і Хотин. У ній проявила себе бригада І.Р.Апанасенка. Зім’яті раптовою атакою, залишки польського полку стали втікати до Великих Жабокриків, кидаючи серед поля гармати, рушниці, вози з провіантом і боєприпасами. Цим поєдинком команду­вав особисто Будьонний.

Вдалими були нальоти червоноармійців і в інших місцях, що викликало замішання в значній частині польського війська. А одна з його бригад відступала так необачно, що її штаб на чолі з полковником Шушковським опинився в поло­ні.

Та найбільш результа­тивним виявився наступ 34-го кавалерійського пол­ку під командуванням К.А.Трунова. Під селами Ситне і Крупець кінармійці взяли в полон понад 1000 солдатів та офіцерів, захо­пили 25 гармат, 103 куле­мети, бронепоїзд, численні обози.

25 ЛИПНЯ. Опівдні по­чався загальний наступ Першої кінної армії. Вдарили гармати. Хлинула в атаку багатотисячна лава, посипався град куль. Червоноармійці не витримали, відступили. До кінця дня, то стихаю­чи, то наростаючи, йшов запеклий бій…

Цього дня штаб армії на чолі з С.М.Будьонним і К.Є.Ворошиловим пере­містився в Крупець.

29 ЛИПНЯ. Польські легіонери зуміли відті­снити від Стиру частини О.Я.Пархоменка. Туди було кинуто резерв кінної армії, у тому числі й бригаду Д.І.Рябишева (йому випало во­ювати на тери­торії Радивилівського району і в червні 1941 року – як командиру механізованого корпусу). Наступного дня, 30 липня, Дмитро Іванович був тяж­ко поранений.

31 ЛИПНЯ. Розгорнули­ся бої в районі сіл Клекотів – Сестрятин – Бугаївка. В селі Рідків зайняла позицію бригада В.І.Книги.

1 СЕРПНЯ. Поляки від Стиру продовжували насту­пати. Вони кинули свої під­розділи на Козин, захопили район села Теслугів. Виникла загроза оточення для червоноармійських частин, які воювали на лінії від Радзивилова до Хотина.

Будьонний викликав до себе комдива Тимошенка: «Підете по східній ок­раїні ось цього лісового масиву, — вказав він на Рідків, – перехоплюючи всі дороги з Радзивилова на захід».

3 СЕРПНЯ. Польовий штаб кінної армії перемістився з Крупця в Радзивилів. Звід­си зручніше було керувати дивізіями.

4 СЕРПНЯ. Червоноар­мійці розгорнули наступ на Броди. Відзна­чилась окрема бригада під командуванням М.В.Ракитіна, за що вона згодом була нагороджена Черво­ним прапором ВЦВК. Наступ підтримували два бро­непоїзди на ділянці залізниці Радзивилів – Броди. Одному з них, що носив назву «Николай Руднев», вдалося прорва­тись на станцію і обстріляти піхоту, яка там закріпилася.

5 СЕРПНЯ. Гострі сутич­ки відбувались на лінії Сестрятин – Радзивилів – Перенятпн. Тут билися й 8-а червонокозача дивізія під командуванням В.М.Примакова, 45-а стрі­лецька дивізія Й.Е.Якіра. Бронепоїзди кінармії кур­сували від Рудні-Почаївської до Радзивилова.

8 СЕРПНЯ. Поляки перейшли у наступ на Рад­зивилів, захопили місто. Але кінармійці, підтримувані броньовиком та бронепоїздами, вибили їх із міста. У цьому бою на станції було знешкоджено бронепоїзд поляків.

11 СЕРПНЯ. Польовий штаб червоноармійців переїздить у Рідків. Поляки не збиралися здава­ти своїх позицій.

17 СЕРПНЯ. У Радзивилові, де закріпилася Червона армія, ор­ганізовано революційний комітет – орган більшовицької влади. Його очолили місцеві жителі О. Герасимчук та І. Бойков.

А тим часом Перша кінна армія продовжувала наступ у напрямку на Львів. Як відомо, це була безуспішна кривава спроба Червоної армії прорватися через Польщу до Німеччини, щоб – не мало не багато – захопити її та звідти «понести соціалістичну революцію по всьому світу». Будьонний та Ворошилов у середині серпня 1920 року відправили телеграму Конгресу Комінтерну, в якій говорилося, що кінармійці не вкладуть шаблі у піхви, поки над Варшавою, Берліном, Парижем і Лондоном не замайорять червоні прапори.

Володимир ЯЩУК, краєзнавець.