Радивилівському поетові Євгену Гудимі – 77
Євген Петрович Гудима (21 березня 1941 року, с. Крупець, Радивилівського району, Рівненської області) – педагог, поет, громадський діяч, автор двотомника вибраних творів (2018 р.), численних публікацій у різних виданнях, а також у соцмережі. Закінчив Львівський державний університет, економіст-географ, вчитель. З 1962 року працював літературним редактором обласної газети в місті Суми. У 1963 – 1971 роках – вчитель, заступник директора школи-інтернату в селищі Володимирець на Рівненщині. У 1971 – 1992 роках – завідуючий районним відділом освіти в місті Радивилів (тоді Червоноармійськ). З 1992 року – вчитель Радивилівськоі школи № 2, вчитель-методист. Неодноразово обирався депутатом районної ради. На слова Євгена Гудими написано гімн Радивилова, чимало пісень, які виконуються художніми колективами. Автор поетичних сценаріїв ряду районних і обласних свят. Має державні нагороди (За довідкою «Вікіпедії»).
Ця публікація з’явилася друком ще в 2012 році. Вважаємо за доречне нагадати читачам її зміст.
Його вірші, на перший погляд, прості, але дуже влучні, вони ніби дістають до суті життя. Деякі з них можна сміливо вміщувати у шкільну програму. Наприклад, вірш про піч – як ода українському старовинному побуту, самій нації, стареньким бабусям… Читаєш – і уявляєш собі цю саму піч, де готуються українські страви для родинного вогнища, яке відчувається таким теплим. Або про купальську ніч, який передає всі тонкощі дівочих переживань…
У біографії Євгена Петровича були й часи, коли він працював літературним редактором. Хоча журналістської освіти не мав, але словом володів добре, тому й взяли його після закінчення географічного факультету та вміло виконаного журналістського завдання одазу на таку високу посаду, працював також в інтернаті. З теплотою згадує він і про своє знайомство з тоді майбутньою дружиною Зоєю: як він уперше побачив дівча з великими очима і написав їй вірш, і вже з першого курсу вони зрозуміли, що разом їм не тільки навчатись, а й жити. У квітні 2012 року мали б святкувати 50-річчя спільного життя, та 31 січня того ж року відійшла у кращий світ його кохана дружина.
Про перший вірш та сучасні теми
– Перший вірш написав ще в студентські роки. Вірш був про весну, вийшов він у газеті “Червоний прапор”. Цим фактом я дуже пишався і навіть отримав гонорар. Тепер уже розумію, що рими там були стандартні. З тих пір пів-Радивилова переписав – багато хто має мої іронічні вірші-епіграми. Люди не ображались, правда. Пишу, скільки себе пам’ятаю, але в мене висока планка, я не вважаю себе великим поетом. Колись треба було писати на задані теми, які диктував режим, а я не хотів такого писати. Мені до душі більше щось таке щемке – є в мене і лірика, і дитячі вірші, і гумористичні. Кожен з футболістів “Сокола”, який став чемпіоном у 2011 році, має мого вірша.
Мене зараз більше цікавить історія, більше пишу на цю тему.
Я написав пісню “Радивилів – містечко мале” років тридцять тому, ще в радянські часи, потім поклав на музику, адже замолоду грав на акордеоні. Написав також гімни наших навчальних закладів, слова і музику.
Як з’явились ці твори? Я освітянин – і цим все сказано.
Про музу
– Замовну поезію можна відрізнити від справжньої, бо вона заштампована. Поезія має свій внутрішній світ, їй потрібно вірити. Мені іноді начебто надиктовуються сторінки згори.
У родині поетів не бупо. Але в мене батько і його брати були музиками. А баба, Агафія Гудима, збирала і складала легенди, очевидно, це вплив долі, що я народився саме такого дня, який тепер відзначається як Міжнародний день поезії. Це не випадковість, а саме доля.
Про орієнтири у поезії
– Люблю читати поезію Сашка Богачука, Вадима Крищенка, Дмитра Луценка. Звісно, поза конкуренцією і такі авторитети, як Дмитро Павличко, Ліна Костенко. Взагалі ж хочу сказати, що в радіусі принаймні 50 кілометрів ви ні в кого не знайдете такої бібліотеки, як у мене. Є українські і російські автори. Причому не завжди кращі, ті, що завжди на слуху. Я завжди критично ставився у всі часи до такої поезії й такої влади.
Про політику без остраху
– Пишу й про політику. А чого мені уже боятись у такому віці? Мені вже нема кого боятись. От у газеті “Факти” був конкурс епіграм, туди я теж писав.
Про захоплення
– Я люблю «копирсатися» в історії, докопуватись до істини. Радивилівські етюди – історія, земля і люди – основна тема моєї творчості. Опублікував поему-диптих про Миколу Чорного Радзівілла (Радивила), ім’я якого носить наше місто. Болить мене доля наших сіл і містечок…
Виявляється, зараз багато речей сприймається по-іншому, бо кожна влада подає події під своїм соусом.
Я все життя в школі провів з дітьми. Зустрічався з дуже багатьма цікавими людьми, наприклад, із Василем Сухомлинським, з Миколою Амосовим, для якого навіть купував кефір, з Героєм Радянського Союзу Євгеном Березняком, який, до речі, зовсім зовні не був схожим на героя. Тож є що згадати, чим поділитися. Люблю збирати гриби, рибалити.
Ми ж бажаємо Євгену Петровичу та всім поетам Радивилівщини великого натхнення, особливо у наш скрутний і не дуже веселий час. Але як казала Ліна Костенко: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».
Наталія АНДРІЮК, журналіст, м.Радивилів.