Радивилівському поетові Євгену Гудимі – 77

Євген Пет­рович Гудима (21 березня 1941 року, с. Крупець, Радивилівського району, Рів­ненської області) – педагог, поет, громадський діяч, автор двотомника вибраних творів (2018 р.), численних публікацій у різних виданнях, а також у соцмережі. За­кінчив Львівський держав­ний університет, економіст-географ, вчитель. З 1962 року працював літератур­ним редактором обласної газети в місті Суми. У 1963 – 1971 роках – вчитель, за­ступник директора школи-інтернату в селищі Володимирець на Рівненщині. У 1971 – 1992 роках – заві­дуючий районним відділом освіти в місті Радивилів (тоді Червоноармійськ). З 1992 року – вчитель Радивилівськоі школи № 2, вчитель-методист. Неодно­разово обирався депутатом районної ради. На слова Євгена Гудими написано гімн Радивилова, чимало пісень, які викону­ються художніми колектива­ми. Автор поетичних сце­наріїв ряду районних і об­ласних свят. Має державні на­городи (За довідкою «Вікіпедії»).

Ця публікація з’явилася друком ще в 2012 році. Вважаємо за доречне нагадати читачам її зміст.

Його вірші, на перший погляд, прості, але дуже влучні, вони ніби дістають до суті життя. Деякі з них можна сміливо вміщувати у шкільну програму. Наприклад, вірш про піч – як ода українському старовинному побуту, самій нації, ста­реньким бабусям… Читаєш – і уявляєш собі цю саму піч, де готуються українські страви для родинного вог­нища, яке відчувається та­ким теплим. Або про ку­пальську ніч, який передає всі тонкощі дівочих пережи­вань…

У біографії Євгена Пет­ровича були й часи, коли він працював літературним редактором. Хоча журналі­стської освіти не мав, але словом володів добре, тому й взяли його після закінчен­ня географічного факульте­ту та вміло виконаного жур­налістського завдання одазу на таку високу посаду, працював також в інтер­наті. З теплотою згадує він і про своє знайомство з тоді майбутньою дружиною Зоєю: як він уперше побачив дівча з великими очи­ма і написав їй вірш, і вже з першого курсу вони зрозуміли, що разом їм не тільки навчатись, а й жити. У квітні 2012 року мали б святкувати 50-річчя спільного життя, та 31 січня того ж року відійшла у кращий світ його кохана дружина.

Про перший вірш та сучасні теми

– Перший вірш написав ще в студентські роки. Вірш був про весну, вийшов він у газеті “Червоний прапор”. Цим фактом я дуже пишався і навіть отри­мав гонорар. Тепер уже ро­зумію, що рими там були стандартні. З тих пір пів-Радивилова переписав – багато хто має мої іронічні вірші-епіграми. Люди не ображались, правда. Пишу, скільки себе пам’ятаю, але в мене висока планка, я не вважаю себе великим по­етом. Колись треба було писати на задані теми, які диктував режим, а я не хотів такого писати. Мені до душі більше щось таке щемке – є в мене і лірика, і дитячі вірші, і гуморис­тичні. Кожен з футболістів “Сокола”, який став чемпі­оном у 2011 році, має мого вірша.

Мене зараз більше ціка­вить історія, більше пишу на цю тему.

Я написав пісню “Ради­вилів – містечко мале” років тридцять тому, ще в радянські часи, потім поклав на музику, адже замолоду грав на акордеоні. Написав також гімни наших навчаль­них закладів, слова і музику.

Як з’явились ці твори? Я освітянин – і цим все сказано.

Про музу

– Замовну поезію мож­на відрізнити від справж­ньої, бо вона заштампована. Поезія має свій внутрішній світ, їй потрібно вірити. Мені іноді начебто надиктовуються сторінки згори.

У родині поетів не бупо. Але в мене батько і його брати були музиками. А баба, Агафія Гудима, збирала і складала легенди, очевидно, це вплив долі, що я народився саме такого дня, який тепер відзначається як Міжнародний день поезії. Це не випадковість, а саме доля.

Про орієнтири у поезії

– Люблю читати поезію Сашка Богачука, Вадима Крищенка, Дмитра Луценка. Звісно, поза конкурен­цією і такі авторитети, як Дмитро Павличко, Ліна Костенко. Взагалі ж хочу ска­зати, що в радіусі при­наймні 50 кілометрів ви ні в кого не знайдете такої бібліотеки, як у мене. Є українські і російські авто­ри. Причому не завжди кращі, ті, що завжди на слу­ху. Я завжди критично ставився у всі часи до такої поезії й такої влади.

Про політику без остраху

– Пишу й про політику. А чого мені уже боятись у такому віці? Мені вже нема кого боятись. От у газеті “Факти” був конкурс епіг­рам, туди я теж писав.

Про захоплення

– Я люблю «копирсати­ся» в історії, докопуватись до істини. Радивилівські етюди – історія, земля і люди – основна тема моєї творчості. Опублікував поему-диптих про Миколу Чорного Радзівілла (Радивила), ім’я якого носить наше місто. Болить мене доля наших сіл і містечок…

Виявляється, зараз бага­то речей сприймається по-іншому, бо кожна влада подає події під своїм со­усом.

Я все життя в школі провів з дітьми. Зустрічав­ся з дуже багатьма цікави­ми людьми, наприклад, із Василем Сухомлинським, з Миколою Амосовим, для якого навіть ку­пував кефір, з Героєм Ра­дянського Союзу Євгеном Берез­няком, який, до речі, зовсім зовні не був схожим на ге­роя. Тож є що згадати, чим поділитися. Люблю збира­ти гриби, рибалити.

Ми ж бажаємо Євгену Петровичу та всім поетам Радивилівщини великого натхнення, особливо у наш скрутний і не дуже веселий час. Але як казала Ліна Ко­стенко: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».

Наталія АНДРІЮК, журналіст, м.Радивилів.

Євген Гудима, Радивилів, вчитель, поетЄвген Гудима, зібрання творів

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.