Радивилівському поетові Євгену Гудимі – 77

Євген Пет­рович Гудима (21 березня 1941 року, с. Крупець, Радивилівського району, Рів­ненської області) – педагог, поет, громадський діяч, автор двотомника вибраних творів (2018 р.), численних публікацій у різних виданнях, а також у соцмережі. За­кінчив Львівський держав­ний університет, економіст-географ, вчитель. З 1962 року працював літератур­ним редактором обласної газети в місті Суми. У 1963 – 1971 роках – вчитель, за­ступник директора школи-інтернату в селищі Володимирець на Рівненщині. У 1971 – 1992 роках – заві­дуючий районним відділом освіти в місті Радивилів (тоді Червоноармійськ). З 1992 року – вчитель Радивилівськоі школи № 2, вчитель-методист. Неодно­разово обирався депутатом районної ради. На слова Євгена Гудими написано гімн Радивилова, чимало пісень, які викону­ються художніми колектива­ми. Автор поетичних сце­наріїв ряду районних і об­ласних свят. Має державні на­городи (За довідкою «Вікіпедії»).

Ця публікація з’явилася друком ще в 2012 році. Вважаємо за доречне нагадати читачам її зміст.

Його вірші, на перший погляд, прості, але дуже влучні, вони ніби дістають до суті життя. Деякі з них можна сміливо вміщувати у шкільну програму. Наприклад, вірш про піч – як ода українському старовинному побуту, самій нації, ста­реньким бабусям… Читаєш – і уявляєш собі цю саму піч, де готуються українські страви для родинного вог­нища, яке відчувається та­ким теплим. Або про ку­пальську ніч, який передає всі тонкощі дівочих пережи­вань…

У біографії Євгена Пет­ровича були й часи, коли він працював літературним редактором. Хоча журналі­стської освіти не мав, але словом володів добре, тому й взяли його після закінчен­ня географічного факульте­ту та вміло виконаного жур­налістського завдання одазу на таку високу посаду, працював також в інтер­наті. З теплотою згадує він і про своє знайомство з тоді майбутньою дружиною Зоєю: як він уперше побачив дівча з великими очи­ма і написав їй вірш, і вже з першого курсу вони зрозуміли, що разом їм не тільки навчатись, а й жити. У квітні 2012 року мали б святкувати 50-річчя спільного життя, та 31 січня того ж року відійшла у кращий світ його кохана дружина.

Про перший вірш та сучасні теми

– Перший вірш написав ще в студентські роки. Вірш був про весну, вийшов він у газеті “Червоний прапор”. Цим фактом я дуже пишався і навіть отри­мав гонорар. Тепер уже ро­зумію, що рими там були стандартні. З тих пір пів-Радивилова переписав – багато хто має мої іронічні вірші-епіграми. Люди не ображались, правда. Пишу, скільки себе пам’ятаю, але в мене висока планка, я не вважаю себе великим по­етом. Колись треба було писати на задані теми, які диктував режим, а я не хотів такого писати. Мені до душі більше щось таке щемке – є в мене і лірика, і дитячі вірші, і гуморис­тичні. Кожен з футболістів “Сокола”, який став чемпі­оном у 2011 році, має мого вірша.

Мене зараз більше ціка­вить історія, більше пишу на цю тему.

Я написав пісню “Ради­вилів – містечко мале” років тридцять тому, ще в радянські часи, потім поклав на музику, адже замолоду грав на акордеоні. Написав також гімни наших навчаль­них закладів, слова і музику.

Як з’явились ці твори? Я освітянин – і цим все сказано.

Про музу

– Замовну поезію мож­на відрізнити від справж­ньої, бо вона заштампована. Поезія має свій внутрішній світ, їй потрібно вірити. Мені іноді начебто надиктовуються сторінки згори.

У родині поетів не бупо. Але в мене батько і його брати були музиками. А баба, Агафія Гудима, збирала і складала легенди, очевидно, це вплив долі, що я народився саме такого дня, який тепер відзначається як Міжнародний день поезії. Це не випадковість, а саме доля.

Про орієнтири у поезії

– Люблю читати поезію Сашка Богачука, Вадима Крищенка, Дмитра Луценка. Звісно, поза конкурен­цією і такі авторитети, як Дмитро Павличко, Ліна Костенко. Взагалі ж хочу ска­зати, що в радіусі при­наймні 50 кілометрів ви ні в кого не знайдете такої бібліотеки, як у мене. Є українські і російські авто­ри. Причому не завжди кращі, ті, що завжди на слу­ху. Я завжди критично ставився у всі часи до такої поезії й такої влади.

Про політику без остраху

– Пишу й про політику. А чого мені уже боятись у такому віці? Мені вже нема кого боятись. От у газеті “Факти” був конкурс епіг­рам, туди я теж писав.

Про захоплення

– Я люблю «копирсати­ся» в історії, докопуватись до істини. Радивилівські етюди – історія, земля і люди – основна тема моєї творчості. Опублікував поему-диптих про Миколу Чорного Радзівілла (Радивила), ім’я якого носить наше місто. Болить мене доля наших сіл і містечок…

Виявляється, зараз бага­то речей сприймається по-іншому, бо кожна влада подає події під своїм со­усом.

Я все життя в школі провів з дітьми. Зустрічав­ся з дуже багатьма цікави­ми людьми, наприклад, із Василем Сухомлинським, з Миколою Амосовим, для якого навіть ку­пував кефір, з Героєм Ра­дянського Союзу Євгеном Берез­няком, який, до речі, зовсім зовні не був схожим на ге­роя. Тож є що згадати, чим поділитися. Люблю збира­ти гриби, рибалити.

Ми ж бажаємо Євгену Петровичу та всім поетам Радивилівщини великого натхнення, особливо у наш скрутний і не дуже веселий час. Але як казала Ліна Ко­стенко: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».

Наталія АНДРІЮК, журналіст, м.Радивилів.