Радивилівщина і наш край: на рубежі боїв 1944 року

Від часу тих боїв минає 77 років. Частини 13-ї армії 3-го лютого 1944 року вийшли на рубіж річки Іква, щоб форсувати її на півночі і на півдні від міста Дубна. Німецьке командування намагалось затримати наступ радянських військ. Користуючись відсутністю другого фронту в Європі, воно почало перекидати нові дивізії в район Дубно – Броди. Згуртувавши на рубежі річки Ікви значні сили, нацисти чинили опір, вдаючись до численних контратак. Почалися уперті бої.

Зважаючи на те, що ворог кинув у бій нові сили, командуючий 13-ю армією генерал-лейтенант М.П. Пухов віддав наказ утриматись від штурму Дубна, щоб здійснити перегрупування військ, посилити корпуси танками. Бої за місто тривали понад місяць. 17 березня 1944-го року Дубно було під контролем червоноармійців, і почався похід на південь. Бої на Радивилівщині тривали з 19 березня до середини квітня 1944 року, але продовжилися й згодом – на рубежі між Червоноармійськом (Радивиловом) і Бродами.

19 березня бійці 172-ї стрілецької дивізії вибили фашистів із села Козин. У цей день 112-та стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора О.В. Гладкова звільнила від німців села Пляшева, Боратин, Хотин, Рідків, Митниця; 287-а Новоград-Волинська, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.Н. Панкратова, яка входила до 24-го стрілецького корпусу гвардії генерал-лейтенанта Н.У. Кирюхіна, після боїв під Кременцем і в районі Почаєва, почала переслідувати розбиті частини гітлерівців, не даючи їм закріпитися на проміжних рубежах. І до кінця 19  березня вийшли на лінію Башарівка – Перенятин – Підзамче.

Німецьке командування кинуло у наступ кілька  піхотних полків із дивізій, що прибули до Бродів з Бельгії і Франції. Бої були запеклими, села і висоти, пориті воронками, переходили «з рук у руки» декілька разів. Незважаючи на сильний вогневий опір, частини радянських дивізій до 23 березня вийшли на рубіж: Вапнярка – Суходоли – Гаї-Лев’ятинські. А передові загони та розвідники перейшли залізницю південніше Червоноармійська і вийшли до Старих Бродів і Гаїв-Старобрідських.

19 березня почалися бої за Червоноармійськ (Радивилів). Авангардні частини 172-ї стрілецької дивізії вийшли на його південну околицю і зустріли близько 60 ворожих танків. Як згадував командир першого дивізіону  134-го артполку, капітан І.Р. Бундюк, його розвідники доповіли, що їм назустріч  з лісу підходять ще до 30 німецьких танків.  Начальник штабу дивізіону старший лейтенант І.В. Насвіт наказав командиру другої батареї підготувати 76-міліметрові гармати на кінній тязі, старшому лейтенанту В.М. Сергієнку зайняти позицію біля костелу.

Першим сюди прибув взвод лейтенанта С.С. Чепчуріна. Йому на допомогу підійшов другий взвод лейтенанта В.Я. Тригулевича. У цей час 7 і 8 батареї 3-го дивізіону, які зайняли позиції біля міського кладовища, відкрили вогонь. Снаряди, перелітаючи над частиною міста, вибухали перед німецькими танками. Так було підбито 7 танків, 3 бронетранспортери, знищено до 250 нацистів. У бою загинув командир взводу  21-річний лейтенант Семен Семенович Чепчурін.

Під час боїв за станцію Радзивилів Микола Миколайович Жидовленко, командир обслуги 45-міліметрової гармати 26-го гвардійського кавалерійського полку 7-ї кавалерської дивізії 1-го кавалерійського корпусу,  разом з бійцями, вивів з ладу німецький бронепоїзд, підбив «тигра». За знищення німецького автобуса, яким втікали з міста штабні офіцери, він був нагороджений медаллю «За відвагу». В кінці березня 1944 року був тяжко поранений. Про це розповідав, коли в 1980-і роки приїздив у наше місто.

Великі сили гітлерівці сконцентрували уздовж річки Слонівки. Тут відбулися жорстокі сутички, в яких 20 березня червоноармійці підбили близько трьох десятків танків, а 28 березня поблизу шосе Броди – Червоноармійськ – ще 50 броньованих машин, 11 літаків, знищили багато живої сили.

Цього дня самохідка 20-річного гвардії лейтенанта 1451-го самохідного артилерійського полку 25-ї гвардійського  танкового корпусу Івана Івановича Удалова  знищила 12 панцерників. За даними Бродівського краєзнавчого музею,  він загинув у липні 1944 року в селі Салашка Підкамінської сільради під час нальоту німецької авіації і там похований.  Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року Удалову Івану Івановичу посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Комендантом міста Червоноармійська було призначено  командира 20-ї мотострілецької Червонопрапорної, ордена Суворова бригади генерал-майора Петра Сисойовича Ільїна (1901 – 1976). Його штаб розташовувався навпроти церкви святого Олександра Невського, в будинку колишньої пекарні Мощинського (тепер у підвалі цього дому – кафетерій).

Після вигнання фашистів з міста і району та невдалих боїв наступаючих частин під Бродами фронт стабілізувався на довгих чотири місяці. Було викопано десятки тисяч метрів траншей, ходів сполучення, обладнано багато дзотів і дотів – з 22 березня до 11 липня 1944 року. До Перемоги ще залишалося більше року.

Матеріали зібрав Юрій Арламовський, вчитель.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

5 коментарів

  1. Валерій сказав:

    СРСР був такий же окупант, як і нацистська Німеччина. Сталін вбив значно більше людей чим Гітлер. Тому слово “звільнили” – тут недоречне, це штамп радянської пропаганди! І шо це за совкова звичка називати бійців Вермахту гітлерівцями? Ми ж не кажем на червоноармійців сталінці. Чи автору буде приємно коли його діда називатимуть сталінець?

    • Редактор сказав:

      Автор особисто пережив війну, він має право на свою оцінку минулого, і ця оцінка, між іншим, не відрізняється від офіційно встановленої в Україні. І в Радивилівській громаді в тому числі: https://radyvylivrada.gov.ua/news/1616151233/

    • Редактор сказав:

      “День визволення України від фашистських загарбників — свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України”. (Вікіпедія). “6 листопада – День визволення Києва від фашистських загарбників”. (Там само). Чому в такому разі не може існувати Дня визволення Радивилова? Між тим у статті п. Арламовського немає слова “визволення”, а є слово “звільнила”, а слово “звільняти” має і таке значення: відвойовувати територію, очищати її від противника. (http://sum.in.ua/s/zviljnjaty)

  2. Радивилівчанин сказав:

    Від статті враження ніби на зїзді КПРС лекцію послухав. Альо, 21-ше столілля на дворі, яке “”звільнили”? Якшо вас, припустим, взяв в заручники бандит, а того бандита вбив інший бандит, не відпускаючи вас на свободу – то чи можна вважати шо він вас звільнив? Не дивно, чого в нас в Радивилові стільки вати, яким “какая разніца”. Результат примивання мізків від таких от істориків. А чому автор пише однобоко, називаючи поіменно тільки солдатів СРСР? А назвати хоча б командирів УПА, які в цей час теж боролися? А чому нема про те скільки українців були в німецькій армії, які очевидно теж брали участь в боях?

    • Редактор сказав:

      Знаєш, анонімнику, як правильно написати? Напиши не репліку, а цілу статтю. Тут – позиція окремої людини, ні більше, ні менше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.