Роман Купчинський провів дитинство на Брідщині

Роман Купчинський, український поет, прозаїк, журналіст, композитор, критик, громадський діяч, виростав на території теперішнього Бродівського району на Львівщині – в селі Кадлубиська (нині Лучківці). Його батько отець Григорій був парохом місцевої церкви, нині – церква святого Микити (УАПЦ).

Як розповідає про Купчинського стаття у ВІКІПЕДІЇ, сім’я переїхала в це село 1895 року. Григорій Купчинський був священиком у 1895 – 1911 роках. Сім’я Купчинських була багатодітною: чотири сини і дві доньки.

KupchynskiНародився Роман у селі Розгадів, нині – Зборівського району. Навчався в Кадлубиську в початковій школі, вчився добре, любив співати, декламувати вірші, ріс допитливим і жвавим хлопцем. Не цурався товаришувати з сільськими дітьми, заслужив повагу серед учнів.

У сім’ї Купчинських любили музику. Часто вечорами тут збиралися сільські юнаки і дівчата, щоб послухати грамофонні записи музичних творів. Усе це залишало глибокий слід у чутливій душі майбутнього поета і композитора.

У 1905 році Роман вступив до Перемишльської гімназії. Закінчив її в 1913 році, поступив у Львівську духовну семінарію. Під час навчання у гімназії і семінарії не поривав зв’язків з селом свого дитинства і з сім’єю. Зимові і літні вакації він проводив у селі.

У юнацькі роки Роман захоплювався спортом, брав участь у спортивних змаганнях, а 28 червня 1914 року здобув першість Галичини у метанні диска і ядра.

Коли почалася Перша світова війна, будучи студентом Львівської семінарії, син священика Роман Купчинський став січовим стрільцем і у званні “підхорунжого”.

Беручи участь у бойових баталіях, написав ряд стрілецьких пісень, зокрема,”Зажурились галичанки”, “Накрила нічка”, “Ірчик” і інші. Серед січових стрільців служив односельчанин Василь Чехут (загинув у бою біля Сянок у вересні 1914 року).

Під час Першої світової війни в Кадлубиську стояв 13-й полк уланів австрійської армії, де були й українські воїни. У колишній стодолі Ганни Кологін і в саду сусідки Євгенії Кацяруби відбувалися богослужіння для українських жовнірів перед відправкою їх на лінію фронту. Між іншим, у січні 1918 року, після повернення з заслання в Росії, в селі Кадлубиська перебував Галицький митрополит Андрей Шептицький.

Перебуваючи в легіоні Українських січових стрільців (рядовик, командант чоти, сотні, ад’ютант полку в ранзі поручника), Р.Купчинський брав участь у багатьох важливих боях – зокрема, в сотні В.Дідушка брав участь у боях на Маківці, згодом на Тернопільщині біля річки Стрипи. У 1918 р. командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, у січні 1919 р. – пішим полком УГА в боях за Львів, разом із цією армією пройшов її шляхом перемог і поразок. Із середини 1920 р. до лютого 1921 р. був інтернований у польському таборі для старшин УГА в Тухолі.

Перший свій вірш 19-літній Роман Купчинський надрукував 1915 року у віденському часописі “Вісник Союзу визволення України”. Активно публікувався у стрілецькій періодиці, львівських часописах “Шляхи” і “Діло”. Автор поезій на стрілецьку тематику  – “Ніби сниться”, “Дума про Хведора Черника”, “Перший листопад” та ін.ших, слів і музики стрілецьких пісень. Стрілецькі пісні Купчинського опубліковані в Львові 1937 р. у збірниках “Великий співаник “Червоної Калини” та “Альбом стрілецьких пісень” Б.Вахнянина (більшість із них – в обробках інших композиторів), у Кракові 1940 р. в народному співанику “140 пісень з нотами” (репринтне видання – Тернопіль, 1996; передмова Василя Подуфалого).

Обширний пласт віршів Романа Купчинського – духовна лірика (різдвяна, великодня тощо). Серед поезій громадянського звучання – поема “Пісня про Рідну Землю”, “Ода до Пісні”, вірші “На подільських ланах”, “На свіжому повітрі”.

Після звільнення з польського полону (1921) Р. Купчинський студіював філософію у Віденському університеті (1921 – 1922), невдовзі продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922 – 1924). Працював у Львові як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою.

У 1933 – 1939 р.р. Роман Купчинський – голова Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові (ТОПІЖ).

Переїхавши до Кракова, працював в Українському видавництві. Друкувався в газеті “Краківські Вісті” та інших періодичних виданнях. Наприкінці Другої світової війни виїхав до Німеччини, де продовжував займатися літературною творчістю .

У 1949 р. Ромн Купчинський емігрував до США (м. Оссінг поблизу Нью-Йорка). У 1952 – 1954 р.р. вів тут свою рубрику “Відгуки дня” в україномовній газеті “Свобода”. У 1952 р. належав до ініціативної групи, яка організувала Спілку Українських Журналістів Америки (СУЖА), був її головою у 1958 – 1960 р.р. Автор ряду публікацій в українських періодичних виданнях діаспори – газетах, журналах, альманахах, календарях.

Помер 10 червня 1976 року. Після смерті поета вийшли друком  збірник вибраних пісень “Ми йдемо в бій” (1977) та вибраної лірики і прози “Невиспівані пісні” (1983). У 1990 р. в Тернополі видано збірник “Як з Бережан до Кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського” (упорядник Василь Подуфалий, редактор Богдан Мельничук).

У сучасній Україні твори Романа Купчинського вийшли окремими виданнями (трилогія “Заметіль”. – Львів, 1991), опубліковані в збірниках і часописах. Чотири вірші (“Благословенна зірка ясна”, “В той вечір Різдвяний”, “До Віфлеєму”, “На Різдво”) вміщені у книзі “Богославень: Духовна поезія західноукраїнських авторів” (Тернопіль, 1994; редактори-упорядники Богдан Мельничук, Михайло Ониськів).

(За публікаціями Інтернет-видань).

На знімку: в селі Лучківці. Фото: Радивилів.info.

Село Лучківці Бродівського району

Зажурились галичанки

                   Слова і музика – РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ.

Зажурились галичанки – та й на тую зміну –

Ой відходять наші стрільці десь на Україну.

Хто ж нас поцілує в уста малинові,

Карі оченята, чорненькії брови?

Хто ж нас поцілує в уста малинові

Карі оченята, чорні брови?

Не журіться, галичанки, є ще і військові –

Вони краще обіймають, ніж стрільці січові.

Ті вас поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Ой не будуть більш військові з нами приставати

І не будуть нас військові за стан обіймати,

Ні, не поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Аж як ви із України вернетеся знову

І, як перше, знов підете з нами на розмову,

Тоді вже цілуйте в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови…

________________________________________________

Народний варіант:

Зажурились галичанки та й на тую зміну,

Ой відходять УСуСуси десь на Україну,

Хто ж нас поцілує в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови

Не журіться, галичанки, є ще і військові –

Вони краще обіймають, ніж стрільці січові.

Ті вас поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови

Ой не будуть більш військові з нами приставати

І не будуть нас військові за стан обіймати

Ні, не поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Не журіться, галичанки, остались поляки –

Вони краще обіймають, як ті гайдамаки, –

Ті вас поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Ой не будуть вражі ляхи з нами приставати

І не будуть вражі ляхи за стан обіймати –

Ні, не поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Не журіться, галичанки, бо ще є угорці –

Вони краще обіймають, як вкраїнські хлопці, –

Ті вас поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Ой не будуть ті угорці з нами приставати

І не будуть ті угорці за стан обіймати –

Ні, не поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови

Не журіться, галичанки, бо ще прийдуть німці,

Вони краще обіймають, як ті українці, –

Ті вас поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Ой не будуть вражі німці з нами приставати

І не будуть вражі німці за стан обіймати,

Ні, не поцілують в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Аж як ви із України вернетеся знову

І, як перше, знов підете з нами на розмову, –

Тоді вже цілуйте в уста малинові

Карі оченята, чорненькії брови.

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.