Село Нова Пляшева – замість Жовтневого

Село Нова Пляшева (до 2016 року Жовтневе, до 1967-го – Пляшева, Пляшова, більш давня назва – Плешівка) Козинської об’єднаної територіальної громади – одне з найдавніших поселень Радивилівського району Рівненської області. Поблизу села бере початок річка Пляшівка.

Кандидат історичних наук Володимир Собчук з Кременця у своєму дослідженні «Крем’янецька волость у ХYІ столітті: територія і поселення» подає, зокрема, таку інформацію: «Під час господарювання королеви Бони в межах Крем’янецької волости відродилися або заново були осаджені такі села: Сапанів (…) Сапанівка Мала (…) Плешівка – появу села можна датувати осінню 1551 – весною 1552 р., оскільки люстрація 1552 р., яка містить найдавнішу згадку про нього, зазначає, що мешканці Плешівки мають волю строком на два роки, із яких залишилося ще півтора року, «выседівши, мають ся еще зъ старостою умавъляти» про свої повинності». (Архив ЮЗР. – К., 1890. – С.34).

nova_pljashevaСлід зауважити, що 4 квітня 1536 року на сеймі у Вільні Крем’янцю (нині Кременець) було надане маґдебурзьке право і місто разом із замком записали на користь королеви Бони (1494 – 1557). Тоді в складі волості було шість сіл, одне селище і один двір. Королева Бона через призначуваних нею старост продовжила розширення волості шляхом приєднання нових шляхетських маєтків, тобто насамперед сіл. На час появи у складі волості Плешівки як поселення, котре, можливо, існувало раніше або ж було створене, обов’язки крем’янецького старости виконував Петро Михайлович Семашко (керував у 1550 – 1560 роках).

Загалом за 20 років діяльності королеви Бони і її адміністрації в складі Крем’янецької волості перебували  разом із придбаними та новоосадженими 35 сіл, з них у безпосередньому віданні замку – 24.

Картосхема території, підпорядкованої Крем'янецькому замку в ХІY - ХYІ ст. (з публікації В.Собчука).

Картосхема території, підпорядкованої Крем’янецькому замку в ХІY – ХYІ ст. (з публікації В.Собчука).

Після 1556 року замок і Крем’янець з волостю перейшли до великого князя Литовського Сигізмунда Августа.

Варто зазначити, що в книзі Володимира Собчука «Від коріння до крони» (Кременець, 2014) село Пляшева з часів ХY – ХYІІ століть згадується декілька разів, однак автор схильний ідентифікувати це поселення як теперішнє село Пляшева. Насправді не все так очевидно, ймовірно, що в окремих випадках мова йде все-таки саме про Пляшеву, яка тепер називається Новою Пляшевою.

Є кілька версій щодо походження назви села. «Лисі» незарослі місця біля річки називалися «плішини», «плеші». Мовляв, звідси – Плешівка, Пляшова. Є легенда, що козак на прізвисько Пліщ оселився біля річки і заснував господарство, яке й дало початок поселенню. Ще одне пояснення назви: при витоках річки били колись потужні джерела, які плескалися, нуртували – «плішили».

Спрадавна жителі Пляшеви займалися землеробством, скотарством, а ще – садівництвом, пасічництвом. На піщаних та супіщаних ґрунтах добре росли жито, гречка, городні культури. За переказами, сто років тому село славилося садами, фрукти продавали навіть у Кременці.

Церква в селі збудована в 1890-і роки. За переказами, парафіянам допоміг цар Олександр ІІІ, коли 1890 року проїжджав через село до Почаєва, адже в той час через Пляшеву пролягала дорога від залізничної станції Рудня-Почаївська. На прохання парафіян він виділив 6 гектарів будівельного лісу біля села Срібного. Дерева рубали в грудні, тому, вважається, і деревина виявилася міцною. Храм вистояв до сьогодні.

За тими ж переказами, звернув увагу на церкву і цар Микола II: 1913 року, їдучи з поїзда до Почаївської лаври, подарував образ Божої Матері в оздобленому діамантами окладі. На жаль, ікону наприкінці 80-х викрали.

У 1911 році в селі було 172 двори, 705 жителів. Кращими землями володіли місцеві поміщики Малиновські, Мельников. За документами, які збереглися, в 1913 році, наприклад, Вікентій і Бекон Малиновські мали у володінні 151 десятину землі, Володимир Малиновський – 123 десятини, Василь Мельников – 513 десятин. Селяни відбували різні повинності – у вигляді відробітку і оброку продуктами, а на своїх малородючих наділах вирощували врожаї настільки мізерні, що ледве вдавалося сплатити подать. Займалися ткацтвом, шиттям, чоботарством, іншими ремеслами.

Бої Першої світової війни, які точилися на території теперішнього Радивилівського району, спонукали населення до евакуації. Жителі села опинилися в Таврійській, Кримській губерніях. Пляшева внаслідок пожеж була майже повністю знищена, згоріли великі сади. Можна зрозуміти відчай тих, хто в 1918 – 1921 роках поверталися в рідні місця. Відомий факт нападу селян у 1919 році на пана Пашинського з метою пограбування. Нападників судив військовий трибунал, 14 чоловік були розстріляні.

За часів Польщі була відкрита в селі школа (1923 р.) з польською мовою викладання, але були уроки й української. Навчалося 30 дітей, з більш забезпечених сімей. Бідняки віддавали своїх дітей у найми. Учнів за непослух і погані знання били різками, карали навіть за те, що збивалися, кажучи молитву.

З метою протидії польській владі молодь створювала політичні гуртки. Досить впливовими у 1930-і роки були осередки «Просвіти», КПЗУ. Хлопці та дівчата організовували концерти української пісні, готували вистави (для репетицій слугувала стара клуня). Перед початком богослужіння в православній церкві парафіян змушували співати польський гімн. На противагу цьому молодий регент навчав не лише церковних, але й українських народних пісень, зокрема, з учасниками хору вивчив український гімн «Ще не вмерла Україна».

Найбільший власник землі в Пляшевій Мельников утік восени 1939 року, з приходом із Червоною армією більшовицької влади. Його лани розподілили між селянами, але ненадовго, бо вже 1940 року почалося створення сільськогосподарської артілі з передачею їй земель та сільгоспреманенту.

Нова влада поширювала свої структури в найвіддаленіші села. У Пляшевій теж створили сільраду. Після років польського свавілля наші селяни сприймали зміни з неабиякою надією. Відрилася школа. Сільраду очолив Михайло Хмара, сільгоспартіль «Нове життя» – Лаврентій Зубкевич. Однак у колективне господарство вступили тільки 67 чоловік, інші вичікували, навіть ховалися по лісах, коли людей зганяли на колгоспні збори. З числа жителів навколишніх хуторів створили ще одну сільгоспартіль – «Більшовик».

У роки Другої світової війни село зазнало втрат і руйнувань. У 1942 році були розстріляні в Дубенській тюрмі П.Ф.Гамера, В.О.Гамера, М.І.Хмара, Ю.А.Трачук. Нацисти спалили в Пляшевій кілька будинків (за різними даними – до 200), при цьому загинуло четверо людей. На примусові роботи у гітлерівську Німеччину було вивезено 23 юнаків та дівчат.

Червоноармійці увійшли в село 18 березня 1944 року, у боях тут загинуло 7 червоноармійців, які поховані на братському кладовищі в Радивилові.

У роки війни і в післявоєнні роки в районі станції Рудня-Почаївська діяв загін УПА.

Післявоєнний період для Пляшевої, як і для всього реґіону, був надзвичайно складним. Радянська влада відновлювала запроваджений перед війною суспільний лад. З 1 вересня 1944 року в пристосованому приміщенні відновилося навчання в школі. У 1945 році відкрито хату-читальню, якою завідував Олексій Зубкевич. Крім української класики, пропонувалася ідеологічна література, радянська преса.

У 1947 році було заново організовано колгосп «Нове життя», який очолив Степан Стрільчук. Налагоджується відповідне культурно-освітнє життя з використанням українських традицій і пісень.

У 1960 році пляшівський колгосп «Нове життя» об’єднали з колгоспом “Дружба» в сусідньому селі Іванівка. Однак таке господарство проіснувало недовго – в 1963 році його розділили, і знову з’явився самостійний колгосп у Пляшевій, який носив назву імені 1 Травня. Головою колгоспу став Василь Усатов.

Як поінформували мене з архіву, відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Червоноармійський район увійшов до складу Дубнівського району (туди ж відійшла і наша Пляшева). Але через чотири роки, 8 грудня 1966 року, був новий Указ Президії, згідно з яким Червоноармійський район був відновлений (Пляшева – в його складі).

У 1967 році в зв’язку з тим, що в Червоноармійському районі з’явилося два села з однаковими назвами, наше село Пляшева вирішили перейменувати на Жовтневе. Треба пояснити, що село Пляшева біля річки Стир (нині Пляшева) в 1940 – 1959 роках було в складі Козинського району, в 1959 – 1962 – Демидівського, в 1963 – 1966 роках – Млинівського району.

На початку 1960-х років у нашій Пляшевій (згодом Жовтневе) спорудили будинок культури. Станом на 1 січня 1964 року в селі було 240 дворів, 771 житель, майже всі українці. З них у сільському господарстві працював 501 чоловік, вчителів було 11, культпрацівників, ветпрацівників, працівників торгівлі – по 2, медик – 1.

Село було електрифіковане і телефонізоване, користувалося проводовим радіо, передплачувало газети і журнали, у будинку культури демонструвалися кінофільми (зал на 350 місць). Згодом спорудили двоповерхову школу.

Особливого розвитку зазнав колгосп у період, коли його очолював Володимир Варфалюк (з 1987 року). Серед найбільш важливих здобутків цього часу – спорудження дитсадка, двоповерхового приміщення торговельного центру, фельдшерсько-акушерського пункту, житлових будинків з господарськими будівлями, прокладення вуличного водогону, брукування і асфальтування вулиць Підгай, Зеленої, Т.Шевченка, Набережної.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році село Жовтневе залишається центром сільської ради. У 1992 році колгосп було реорганізовано в агрофірму «1 Травня», а з 1999 року – в сільськогосподарський кооператив «Жовтневий». Після розпаювання земель та майна місцевого колективного сільськогосподарського підприємства почався складний період із налаштуванням нових виробничих відносин. Лише в 2007 році агрокорпорація «Радивилів-Агро» взяла в оренду землі сельчан. Того ж року в село було підведено природний газ.

У травні 2016 року відповідно до постанови Верховної Ради  про перейменування населених пунктів в Україні у зв’язку з законом про декомунізацію село Жовтневе отримало нову назву, з якою визначилася сільська громада, – Нова Пляшева.

28 серпня 2016 року відбулися вибори Козинської об’єднаної територіальної громади. До її складу увійшла й Ново-Пляшевська (Жовтнева) сільська рада.

Іван Суходольський, вчитель, депутат Радивилівської районної ради.

Фото: Радивилів.info.

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

2 Responses

  1. axabnrg сказав:

    Законопроект «Про службу в органах місцевого самоврядування» рекомендовано до прийняття комітетом ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування:
    http://decentralization.gov.ua/news/item/id/3632

  2. Віталій сказав:

    Цікаво було почитати… Одже, це на сьогоднішній день максимум, що зміг знайти на просторах інтернету про свого прадіда Михайла Хмару.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.