Село п’яти віків

Не так давно відзначило 500-річчя від першої письмової згадки село Накваша, розташоване всього за кілька кілометрів від сіл Дружба і Новоукраїнське Радивилівського району.

 Це село мальовничо розкинулося на берегах річки Іква. Поселення оповите спогадами та легендами і має глибоке історичне минуле, яке сягає періоду Київської Русі. В наступні століття тут селилося все більше людей. Наші пращури ростили тут хліб і виховували дітей, будували церкви і плекали сади, славлячи наквашанську землю на всю округу. Про те, що це був досить знаний населений пункт, свідчить той факт, що після 1515 року, коли починається літописна історія Накваші, село вже досить часто згадується в документальних джерелах.

Сьогодні ж Накваша – центр сільської ради Бродівського району, помітно розвивається, стає ошатнішим завдяки зусиллям, умілим рукам та клопіткій праці наших щирих, добрих односельчан та постійних гостей, які вболівають за долю села.

За півтисячоліття наквашанська земля виплекала та поставила на захист України не одне покоління справжніх патріотів, наші хлопці й зараз боронять східні кордони в зоні антитерористичної операції.

З початку збройного протистояння, саме спільними зусиллями всієї громади та волонтерів, хлопці забезпечені амуніцією та засобами захисту. Зокрема, з перших днів війни волонтер Олександр Ганущин, який вже здійснив 15 поїздок на передову до наших героїв, забезпечував бійців касками, передавав на фронт бронежилети, форму, спальники та ще багато всього необхідного воякам. Тож справедливо, що ювілейні святкування були присвячені нашим новітнім героям, яким ми повинні завдячувати за мир і спокій малої батьківщини.

Допоки ці хлопці стоять на варті і тримають оборону на передньому краї, для наймолодших громадян Накваші та навколишніх сіл проводиться реконструкція Лукашівського дошкільного закладу, в якому виховується 50 дошкільнят. Тут вже частково відновлено фасад, відремонтовано внутрішні приміщення. Незабаром буде відремонтовано й дах виховного закладу. Кошти для проведення цих робіт, а це близько 70 тисяч гривень, допомагають «викроїти» з обласного бюджету ті люди, хто не байдужий до потреб мешканців села.

Відлік другого півтисячоліття села започаткувало встановлення та освячення пам’ятного знака – двохтонного каменя з карпатських гір та пам’ятної таблиці «500 років з дня першої писемної згадки про село Наквашу».

село НаквашаЗараз на території сільської ради успішно працюють загальноосвітня школа, Народні доми та медичні пункти, розвиваються творчі колективи, розбудовується церква. Дзвіниця храму Св. Юрія 1795 року, яка нещодавно була знищена вогнем, буде відновлена. Для цього, разом з громадою, готові зробити свій внесок меценати.

За успіхами наквашанської громади та села – імена людей, які свідомі свого місця в сучасній його історії: герої АТО – Щирба Ярослав, Ладзінський Ярослав, Рогоцький Михайло, Щирий Сергій, Адамчук Тарас, Сервило Іван, Гаврилюк Микола, Барилко Назар, Дуда Володимир, учасники та керівники творчих колективів, завідувачі освітніх та культурних закладів, голова – Мар’яна Лотоцька та працівники сільської ради, депутат Львівської обласної ради Олександр Ганущин, підприємці-благодійники і кожен житель Накваші, хто прибирає свій двір чи подвір’я церкви, хто обробляє благодатну землю та виховує в любові своїх дітей.

Член оргкомітету з відзначення 500-річчя с.Накваші А.Демчук. (Для Радивилів.info – за публікацією сайту «На межі територій та епох»). Фото Людмили Голуб.

***

Недалеко від витоків Ікви розкинулось над річкою мальовниче село Накваша. Сьогодні тут – центр однойменної сільської ради Бродівського району.

Легенда говорить, що у 1000-му році від Різдва Христового князь Володимир Хреститель заклав тут церкву, яка стоїть до сьогодні. Так це, чи ні – поки що не відомо. Але відомо інше: на території сучасної Накваші люди жили ще 14-12 тис. років тому. Свої сліди тут залишили творці багатьох археологічних культур.

Та перша писемна згадка про Наквашу відноситься до 1515 року. В одному із записів, датованих 1528 роком йдеться про «…село Наріччя, по іншому Накваша». Тобто, у той час село мало давню історію і вже, навіть, встигло змінити назву… А сучасна назва «Накваша», скоріш за все, походить від мішанини українських і латинських слів «на» та «aqua»-«вода». Тобто, «(Село) на воді», «(Село) на річці».

Приблизно у першій пол. ХVІІ ст. у районі будівлі колишнього дитячого садочка родиною тодішніх власників села Цетнерів був збудований замок, який не раз захищав наквашан під час численних ворожих нападів: все ХVІІ ст. рясніє згадками про спустошення Накваші татарами. В пам’ять про жертви тих лихоліть у північно-західній околиці села споруджено кам’яний пам’ятник із старовинним хрестом зверху та з написом: «Пам’яти в ХІІІ-ХVІІ вв. побитих і полоненних татарами на могилах і полях накваських предкам своїм посвящают вдячні наквашанє. 1906…».  За переказами, на місці братських могил, що залишились після татарського нападу 1675 р., стоять і старовинні хрести біля церкви.

Не минали Наквашу і пошесті. Можливо, під час однієї із них, епідемії холери 1831 р., було закладено сучасний наквашанський цвинтар.

У другій пол. ХІХ – першій пол. ХХ ст. мешканці Накваші вміли виготовляти гарні кольорові коци, підзаробляли також ткацтвом та шевством.

Незважаючи на значні економічні труднощі, наквашани ще у 1859 році заснували парафіальну школу з українською мовою навчання (отже, у 2009 р. минуло 150 років від заснування української школи у селі).

У 1885 р. наквашанська громада нараховувала 1299 осіб (разом із мешканцями сучасних Лукашів та Микитів), з яких за віровизнанням до греко-католиків (українців) належало 820, римо-католиків (поляків) – 460, євреїв – 19 чол. Перед початком Першої світової війни у Накваші вже проживало 1486 мешканців, з яких 1125 українців, 343 – поляки та 18 євреїв.

У 1885 р., в день Храмового Праздника, відбулося урочисте освячення читальні товариства «Просвіти», що сприяло значному розвитку національної свідомості наквашан та сусідніх громад.

Буревії ХХ-го ст. не оминули Наквашу. Через село прокотились фронти Першої світової та українсько-польської воєн, а Друга світова забрала життя понад півсотні  наквашан.

Активну участь брали мешканці села і у національно-визвольному русі. Зокрема,  Наквашу прославив Юрій Федорук – «Лемко» (*1921 – †1944) – визначний діяч ОУН, виховник молоді, організаційний референт Крайового Проводу Юнацтва ОУН на Західних Українських  Землях, пізніше – на Південно-Східних Українських Землях, провідник Генеральної Округи ОУН на Осередніх і Східних Українських Землях. Загинув зі зброєю в руках біля Острога.

Після Другої світової війни населення Накваші суттєво зменшилося і сьогодні становить лише близько 500 осіб.

Мала Накваша і своїх літописців. Ще у 1901 р. відомий український громадський та освітній діяч, письменник, філософ та священик, зять наквашанського пароха, Йосип Застирець  (*1873 – †1943) у львівській газеті «Діло» опублікував нарис «Село Накваша», що довгий час залишався єдиною узагальненою працею з історії села на основі місцевих переказів, спогадів та окремих документів.

Неоціненний матеріал для історії Накваші свого часу зібрав тепер вже покійний Володимир Романич із сусідніх Микитів. Писав про Наквашу і уродженець с. Попівці, тепер – доцент Львівського національного університету ім. І.Франка Ярослав Онищук.  У 2010 р. вийшла книжка бродівських краєзнавців Теодозія Зварича та Андрія Корчака «Пам’ятні хрести, фігури та каплички Наквашанської сільської ради». 2011 р. ті ж автори опублікували працю «Скульптура та епіграфіка цвинтарів в селах Накваша та Тетильківці на Брідщині сер. ХІХ – поч. ХХ ст.» (сьогодні книжки можна придбати у Бродівському історико-краєзнавчому музеї).

Яскраво описав життя мешканців Накваші першої пол. ХХ ст. у своїх творах (зокрема, у «Вертепах») уродженець села, відомий польський письменник і художник Леопольд Бучковський (*1905 – †1989).

Ще один художній твір, у якому фігурує Накваша – роман Аннни Хоми «Лемберг. Під знаменами сонця». За цей твір авторка отримала престижний диплом «Коронації слова» 2014 р.

2015 року, коли сини Накваші разом з іншими патріотами захищають східні рубежі України, село відзначає 500-ту річницю першої писемної згадки і, не зважаючи ні на що, з впевненістю дивиться у майбутнє.

Володимир Булишин. (З блогу автора – на сайті «На межі територій та епох»).

Вихідці з Накваші:

  • Юрій Федорук (“Лемко”) – визначний член ОУН, виховник молоді, організаційний референт крайового проводу Юнацтва ЗУЗ, провідник Генеральної Округи ОУН на ОіСУЗ. Загинув у бою з більшовиками 30.07.1944 на Острожчині.
  • Леопольд Бучковський  (1905 – 1989) – відомий польський письменник, художник, різьбяр, автор повістей «Вертепи», «Чорний потік»(1954), «Дорійська галерея»(1957), збірників оповідань «Молодий поет у замку» (1959), «Перша світлість» (1966), «Врода на часі» (1970), «Купіль у Люццах» (1974), «Камінь у пелюшках» (1978), «Офіцер на вечірній» (1979).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.