Село Стоянівка: пройденими стежками…
Як кожне місце на землі, село Стоянівка Радивилівського району має свою історію, свої будні. Багате воно і на визначні події. Однією із світлих сторінок історії села є те, що в 1924 році тут утворилась євангельська церква. На сьогоднішній день їй виповнилось 92 роки — а це вже справді історія…
Вперше Добру Вістку в село приніс місіонер з Німеччини. Багато слухачів відгукнулися на заклик Євангелія: каялися, приймали водне хрещення і отримували дар Святого Духа. Завдяки цьому церква почала зростати кількісно й пізнанням Писання.
Першим пастором було обрано Василя Андріюка. Минуло небагато часу, як почалися пропаганда атеїзму і переслідування за віру. Багато братів нашої церкви було вислано до таборів. Серед них були: Андріюк Йосип, Андріюк Іван, Андріюк Тихон, Кравчук Марко, Андріюк Ігнат, троє братів Мельничуків: Онисій, Іван і Василь.
Пастора Василя Андріюка було заслано у Сухобезводне Горьковської області. Звідти він уже не повернувся до церкви і до рідних. Як і багато інших, можливо і безіменних, він тілом залишився назавжди у холодній сибірській землі, але дух полинув до тих небесних осель, про які він проповідував.
Родина не дочекалась також і брата Василя Мельничука. А інші брати повернулися і продовжували благовістити невіруючим людям. На даний час вони всі уже з Господом, якому так довіряли!
Після заслання пастора Андріюка служіння в церкві доручили Тихону Баску. Він ніс його довгі роки, переборюючи протистояння колишньої влади, сплачуючи штрафи за порушення радянських порядків (адже забороняли брати дітей на зібрання, відкрито проводити водне хрещення без представників влади).
Хочеться згадати і 1963 рік, коли при владі був М.Хрущов, який сказав, що завдяки їхній пропаганді Біблію незабаром можна буде побачити лише в архіві. Але Слава Богу, що Біблія й досі існує. І донині лунає проповідь Євангелія.
Колись, щоб придбати Біблію, один брат продав корову. А тепер Біблії доступні всім без винятку, та, на жаль, люди не дуже хочуть вивчати Боже Слово (це стосується не лише людей, які не відвідують християнські богослужіння). Без знання Слова Божого, а отже, без виконання Божої волі, при свободі віросповідання на спасіння людині й годі сподіватись…
Наступним служителем церкви був обраний Олександр Давидюк.
З 1990 року пастором церкви було обрано мене, Ореста Креселюка.
Переміни, які торкнулися нашої держави, не оминули й церкву: молодь поволі переїхала в місто, дехто емігрував за кордон, старші відійшли у вічність…
Оселі порожніють, село пустіє, і церква сьогодні нараховує 30 християн (із 150!).
Біблія говорить, що Господь дбає і про малу черідку, а тому Він рясно благословив Стоянівську церкву і в питанні молитовного будинку.
Церква придбала під дім молитви одне господарство, яке було в такому занедбаному стані, що небагато ентузіастів сподівалися на швидке й успішне закінчення реконструкції. Члени церкви віддавали свої кошти на будівництво, скільки могли, але, звісно, їх було замало. Тому брати-служителі зверталися про допомогу до різних служителів нашого об’єднання і знаходили розуміння і підтримку не лише на словах.
У будівництві брали участь усі, хто міг, — молодь, пенсіонери, діти. Ми розуміємо, що дім Божий — це ми, брати та сестри, але це — духовний дім, і так приємно мати власний дім молитви, де можна досхочу молитися, плакати, дякувати Богу. Тут діти Божі можуть мати спільність. Сюди можна запросити невіруючих односельчан і розказати їм про милості Божі.
Коли час будівництва і господарських клопотів збіг, відбулося відкриття дому молитви…
В останні роки, коли сільськогосподарські угіддя взяла в оренду агрокорпорація «Крупець», її генеральний директор Володимир Варфалюк надає суттєву допомогу нашій церковній громаді. Зокрема, в 2014 році завдяки Володимиру Олександровичу з нагоди 90-річного ювілею церкви був капітально відремонтований дім молитви.
На Богослужіннях у нашій церкві в Стоянівці вже двічі бував президент Всеукраїнського Союзу Церков християн віри євангельської-п’ятидесятників Михайло Паночко.
Скільки Господь дозволить нам жити на землі — історія церкви буде продовжуватись, а Боже ім’я буде благословлятися в народах… «Пам’ятай дорогу, якою вів тебе Господь” (Повт. Зак. 8:2).
Орест Креселюк, с.Стоянівка.