Ще кілька штрихів до історії Почаївської лаври

13 листопада 1924 р., за три дні до смерті, Вселенський патріарх Григорій VII підписав “Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Царгородської Патріархії про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною”.
Томос про автокефалію було вручено митрополиту варшавському Діонісію Валединському. Автокефалію Польської Церкви визнали всі православні церкви світу крім РПЦ.
Таким чином у 1924 році Почаївська Лавра разом з Волинською єпархією стала частиною Польської Православної Церкви.
***
У 1925 році в Лавру прийшов Яків Головатюк. У 1932 році з благословіння митрополита Діонісія його було рукопокладено в сан ієроманаха з іменем Йосип. В схиму його вже після війни постригли з іменем Амфілохій. А от люди святого все життя називали Йосипом.
Йосип перейняв у батька лікарський хист. До нього часто зверталися хворі. Вочевидь це не всім було до вподоби.
Через те він недовго пробув в монастирі. Його благословили приймати людей на монастирському кладовищі.
***
У 1939 році Західну Польщу було окуповано СРСР. Київським екзархом Москви в Україні митрополитом Київським Миколаєм Ярушевичем Почаївську Лавру було приєднано до РПЦ. У митрополита Діонісія, який був її канонічним священноархімандритом, ніхто дозволу не запитував.
Радянська влада конфіскувала майно монастиря (совіти здирали навіть бляху із культових споруд) і розігнала її насельників. Із 380 монахів залишилося лиш 80 старців доживати в монастирі свого віку. Прп. Амфілохій, як і раніше, жив на монастирському кладовищі і продовжував приймати людей.
***
Єдина реальна сила, яка противилась радянцям і не давала зачиняти храми була УПА. Амфілохій допомагав лікувати поранених, хоча в політику не вмішувався.
Совіти спалили рідне село прп. Амфілохія. Багато односельчан впиралися насиллю. Люди йшли в ліси не грабувати перехожих, а рятуватись від репресій. Він і тих “бандерівців” лікував.
***
У 1941 році Україну захопили німці. Лаврські насельники зустрічали їз із хлібом-сіллю як визволителів.
До Москви втік екзарх Миколай Ярошевич. Предстоятеля Польської Церкви митрополита Діонісія німці не впускали в Україну.
Фактично Лавра підпорядковувалася волинському архієпископу Олексію Громадському.
У 1941 році Митрополит Діонісій написав два листи в Лавру братії про те, що він залишається їхнім священноархімандритом. Але Олексій Громадський їх приховав. Натомість він провів у 1941 році в Лаврі собор. Здебільшого в ньому брали участь його ж вікарні єпископи.
На ньому він вирішив себе призначити очільником новоствореної Автономної Української Православної Церкви. Вона підпорядковувалася Москві.
Хоча канонічно Олексій Громадський мав підпорядковуватися Діонісію. Бо він від нього отримав хіротонію.
Крім того в Україні знаходився старший за хіротонією митрополит Олександр Іноземцев. Його просто проігнорували і не запросили на собор.
У відповідь очільник Польської Церкви Митрополит Діонісій Валединський призначив Полікарпа Сікорського адміністратором новоствореної церкви УАПЦ формату 1942 року. Ця Церква підпорядковувалася Польській Церкві.
Олексій Громадський був хитрим церковним політиком, який вміло маніпулював канонами. Він вмів загравати з нацистами, яких переконував, що є їхнім вірним союзником. І вмів прилаштовуватися до совітів, на випадок, якщо вони повернуться. Але Бога не перехитриш. У 1943 році він був вбитий в німецькому авто невідомими.
У 1944 році Україну було звільнено від фашистів. УАПЦ здебільшого емігрувала. Автономна Церква щезла, злившись із МП. Почаївська Лавра разом з Волинською єпархією опинилася в складі РПЦ.
***
Прп. Амфілохій у 1925 році перебував у підпорядкуванні Польській Автокефальній Церкві. У 1939 році опинився в РПЦ.У 1942 році канонічно, де-юре, він рахувався кліриком УАПЦ. Хоча де-факто отець належав до Автономної Української Церкви. Коли радянські війська звільнили Почаїв і Лавра опинилася під омофором Москви, він знову опинився в РПЦ.
У всій цій історичній веремії прп. Амфілохій продовжував своє служіння людям. Він любив усіх – чи то були “бандерівці”, чи то звичайні громадяни СРСР. У Церкві він черпав духовні сили для свого служіння.
Прп. Амфілохій був втіленням Церкви. Страчик Йосип, як звали його люди, приймав кожну людину, як рідну, не вимагаючи справки про канонічність, чи паспорту про громадянство.
Церква завжди перебуватиме, як прп. Амфілохій у своїй хатині, а екзархати завжди минатимуть.
Денис ТАРГОНСЬКИЙ. (Зі сторінки у Фейсбуці).
Почаївська лавра

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.