Що нам робити з «чужою» спадщиною?

На зміст цього тексту не могли не вплинути ускладнення в українсько-польських та українсько-ізраїльських стосунках, якими характерний був 2016 рік і які безпосередньо стосувалися політики пам’яті. Не могли на цей текст не накласти відбиток і зовсім свіжі враження від побачених руїн пам’ятного знака на місці Гути-Пеняцької – польського села на Брідщині, мешканці якого в лютому 1944 р. були знищені німецькими збройними підрозділами (багато хто стверджує, що до злочину значною мірою були причетними й українці).

Броди, синагога

Велика синагога в Бродах, ХІХ ст.

Полікультурна спадщина Бродів (і Брідщини)… В часі Другої світової війни і частково після неї були знищені неповторні світи брідських євреїв та брідських поляків (та україномовних римо-католиків). Поствоєнні соціальні процеси відбувались таким чином, що сьогодні абсолютну більшість мешканців території складають носії української національної ідентичності. Але чи може бути для нас чужою спадщина інших етносів нашого краю? Відповідь – нібито очевидна. Але…

Звичайно, на наші уявлення формували в основному ті і нащадки тих, хто залишився жити тут. А для них, в силу ідеологічних трендів першої половини ХХ ст., спадщина євреїв, поляків, австрійців була чужою. А чуже – за визначенням незрозуміле і потребує відторгнення. Це явище було характерним (і значною мірою й далі є характерним) не лише для Бродів, а й для громад інших міст, у тому числі й таких культурних центрів, як Львів, Івано-Франківськ тощо. По іншому, напевно, й не могло бути.

Але від того сама спадщина «інших» не перестає існувати. І сьогодні це ми відчуваємо дедалі більше. Активно беруться за відновлення своїх місць пам’яті «кресові» середовища і державні структури Польщі, час від часу проявляють активність євреї. І все частіше і частіше ця активність «інших» стає викликом нам. Як співіснувати з їхньою спадщиною? Чим вона є для нас? Чи несе вона загрози інтересам нашої спільноти? І якщо такі загрози існують, то як їх уникнути?
Переконаний, що через усвідомлення жахіть ХХ століття, через сучасні наші прагнення до Європи, через революції і війну з сепаратистами та Росією, ми поступово змушені прийти до розуміння, що культурну спадщину не можна розглядати через принцип «або, або». Краще – «і, і…». Тим більше, що приклад того ж Львова демонструє: спадщину інших культур можна не лише інтегрувати в «міф міста», але й успішно використовувати для збагачення окремих осіб та громади в цілому.

І хто б що не казав, саме в «ямі» економічної кризи та війни час думати, про «міф Бродів» і про інтеграцію в нього поряд із спадщиною українців спадщини брідських євреїв, поляків, австрійців. І дуже скоро ми виявимо, що у нас «під ногами валяються перли», які лише варто «підняти і відмити». У розмовах з людьми з-за меж Брідщини часто чую нерозуміння того, чому ми, до прикладу, не експлуатуємо тему «Йозеф Рот і Броди», чому посеред більш-менш впорядкованого району вулиць Героїв Авіаторів та Гончарської продовжує розвалюватись пам’ятка державного значення – синагога, чому в руїні Брідський замок?..

Тож закликаю активно подумати, як відповісти на ці питання. Можливо, ці відповіді, як не сьогодні, то в перспективі, збагатять нас (і місто та довколишні громади) не лише духовно…

Володимир Булишин, директор телерадіокомпанії «Броди», депутат Бродівської районної ради. (З сайту автора).

Порушена автором тема актуальна і для сусіднього з Бродами Радивилова та Радивилівського району.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.