Слово про Галину славу (відкритий лист)

СЛОВО ПРО ГАЛИНУ СЛАВУ

(Відкритий лист)

(Гнатюк Галина. Янголине мовчання. – Рівне: Вид. Олег Зень, 2015. – 76 с.)

Ціна слова, як і ціна життя, в Україні, та й у цілому хворому білому світі, нині катастрофічно впали.
Не дивує підступність, зрада, підлість…

Дивує добре, наївне, чесне, шляхетне, бо його зараз так мало, як мало би бути навпаки…

Снобістська, постмодерна віршотворчість також уже не рятує, не цікавить, не дивує…

І тому душа, яка ще не прийшла з якихось внутрішніх чи зовнішніх причин в монастир, до релігії… але вже не задовольняється матеріальним, шукає чогось доброго, світлого, вічного…

Душа шукає душу, адже людський розум уже не має сили пояснити, оправдати, урівноважити абсурд, який відбувається у нас і кругом нас.

І знаходить, бо хто шукає, той завжди знайде…

І ще мене радує те, що світло йде до світла, добре до доброго, тому коли Галя Гнатюк, яку бачив, здається, два рази в житті, але, здається, знаю вічно, прислала мені рукопис її ліричної віршованої сповіді зі сором’язливим проханням написати «кілька слів», сакрально якось зрадів…

Правда взявся за це діло не зразу, бо загалом зараз не пишеться…

Але й тому писати треба попри все і вся, якщо вже дано давно…

Грамотна (випускниця факультету слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка), великодушна, жіночна, дещо наївно-безпосередня, зі здоровим почуттям гумору не а’ля «наша Галя балувана», а наша Галя самокритична, свідома патріотка, вона має питомі ознаки вродженого, не робленого, поета… не плутати із вродженою/робленою відьмою…

Хоча, хоча… яка Жінка-поет без магії.

От лише магія, як і вся метафізика буття, буває чорною і білою.

Магнетизм лірично-сповідальної магії моєї землячки Галини Гнатюк білий, світлий, хоча, як і кожен білий колір, він має чудовий різнокольоровий спектр власне кольорів, звуків, запахів, доторків, які разом із музикою слова і творять поезію, енергія якої і допомагає і тому, в чиїй душі народжується вона, і тому, хто здатен її сприйняти…

Аз грішний сприймаю і катарсую…

Приміром оце:

***
Поволеньки приходимо до тями…
Чи не висока плата для прозрінь –
Покутувати юними смертями
Гріхи усіх минулих поколінь?..

Громадянський нерв у поезії Галини дзвенить, як бачимо, відчуваємо, виразно, його вербально-віртуальна присутність підтверджена і практичною активністю Галини у соцмережах тощо з готовністю авторки йти на війну…

Галина Гнатюк, збірка віршівХоча і філософська тема її віршів, і вірші про кохання-любов, любов-кохання, любов, природу окаймлені релігійним світоглядним світлом, а де не релігійним, то духовним однозначно.

Недаремно ж книга має назву «Наодинці з янголом».

Розумію Галину, адже перебуваю «в темі» вже давно, як автор вірша «Розмова з ангелом-охоронцем», де аз грішний, іще язичник, поетично хуліганив:

Сиджу собі.
П’ю горілку із ангелом-охоронцем.
Земля у нас – хоч закушуй,
Занюхуй його чуприною.
Усе у житті вже зроблено:
Калиновий рай посаджено –
І продано разом із хатою
Під золотою ринвою.

…за що тепер перед Галиною і перед усіма читачами, які лікують душевне тіло радше свяченою водою, а не горілкою, щиро каюся.

І, їдучи, скажімо, зі Львова в Луцьк, у Київ чи в Лондон, читаю з планшета оці ось рядки, одержуючи етичну, естетичну, перед- чи постмолитовну енергетичну рівновагу, адже вірю авторові:

***

Холодні дерева
З гарячою пам’яттю літа
Порипують тихо
У синіх січневих снігах…
Прогорнуто стежку.
І яселка сіном набито.
І двір коло хати
Так рідно кутею пропах.

Святе Надвечір’я…
Дай, Боже, нам спокою й сили!..
Чи ж буде у мирі
Моя прадідівська земля?..
Я знаю, що буде,
Бо в небі зоря заясніла –
То Діва Марія
Уже
Сповила
Немовля…

А віра породжує любов, якої – доброї, дієвої, гіркої, солоної, медової – динамічно багато: бери скільки зможеш, як-от – миле, добре, болюче, пухнасте, природне:

***

Той білий кіт був диким, як і ти,
Та він себе дозволив приручити.
Бо знаєш, як то боляче – іти, –
Коли насправді хочеться лишитись!.. –
І мати тільки вірші й самоту,
Гарячі сльози і холодне небо,
І безнадійно заздрити коту –
За те,
що він
сьогодні біля тебе.

У книзі присутні виразні топонімічні, психологічні прив’язки, на кшталт:

Пульсує час,
Неначе кров у венах…
А Львів стоїть –
Хрести у небесах…
А Львів живе,
І що йому до мене?..

Чи –

Так мені страшно у цьому холодному світі,
Так мені очі сльозою зневіра пече…
Знаю, ти можеш обняти крильми і зігріти!..
Просто лишайся назавше. За правим плечем…

Де Галина говорить про ангела, як про чоловіка, чи про чоловіка, як про ангела?..

Така драматична лірика мені імпонує, вона кличе мене в мою богемну юність, як і повинна кликати її величність поезія.

У Галини Гнатюк багато цікавих знахідок-образів, знахідок-тем, знахідок-слів, знахідок…

Хоча не за знахідки, не за філологічну вправність поважно люблю я таку органічну лірику і агітую, закликаю любити її інших, познайомившись перед цим із біографією самої авторки, в якій багато, як і в кожної Жінки, магічних загадок, які притягують, як притягує висока глибина та глибока висота.

Будьмо і тримаймося, Галинко!

Ти весела, як і анекдоти про Галю, в житті, але пронизливо сумна у творчості.

Про Тебе складено народом багато пісень: «Їхали козаки із Дону додому (Ой, ти, Галю)», «Несе Галя воду»…

Твоя тепла, інтимна лірика виросте у пісню… тільки закінчиться війна…

А вона, як і все, закінчиться.

А пережити її із Твоєю лірикою буде все-таки, нехай на сльозину, легше.

Тому дякую за довіру: одним із перших читати Твою книжку.

Ігор ПАВЛЮК. (Журнал “Золота пектораль”).

Довідка з ВІКІПЕДІЇ:

Ігор Зиновійович Павлюк – український письменник, науковець. Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», лауреат премії англійського ПЕН-клубу. Доктор наук із соціальних комунікацій.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

1 Response

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.