Слово про Миколу Тимчака – перед святом Миколая

Добігає кінця непростий і суперечливий 2021 рік. Він приніс нашій державі чимало значних ювілеїв. Серед них – 30-річчя Незалежності України, 30-річчя з дня проведення всеукраїнського референдуму про незалежність, 30-річчя розпаду радянської імперії…

Багато митців нашого краю причетні до цих знаменних подій. Серед них – знаний в Україні письменник, художник, бард, різьбяр, громадський діяч Микола Михайлович Тимчак.

Це людина, життя якої є прикладом великої жертовності для України. Саме він ще наприкінці 80-х першим став у лави новоствореного Народного руху України, саме він підіймав перший синьо-жовтий прапор над Дубном та Рівним, саме він брав активну участь у демонтажі пам’ятників Леніну в Дубні, саме він очолив боротьбу за українську церкву не лише на Дубенщині, а й на Рівненщині, Волині, Тернопіллі. То за його ініціативою 30 років тому в колишньому костелі бернардинів, де за часів СРСР було закатовано й розстріляно десятки в’язнів дубенської тюрми, а в повоєнні десятиліття розміщувався господарчий склад, постала оновлена, а згодом і розписана його руками Свято-Миколаївська церква міста Дубна, а нині розташований Свято-Миколаївський монастир. Це його зусиллями відроджені десятки святинь Рівненщини, Волині, Тернопілля, Львівщини.

Він брав участь у розкопках на Козацьких могилах під керівництвом І. Свєшнікова, а згодом став одним з ініціаторів та учасників першого в новітній історії пошанування пам’яті козаків на полі Берестецької битви в Пляшевій. За роки незалежності ним виготовлено та встановлено десятки меморіальних дощок на честь визначних особистостей нашого краю. Навіть пам’ятник Тарасові Шевченку біля Іллінського собору міста Дубна споруджений на постаменті, до якого доклав свої зусилля й талант Микола Тимчак. За його проєктом побудований меморіальний комплекс “Козацький редут” між селами Плоска і Семидуби на Рівненщині на місці останнього бою козаків-богунців, куди щороку приїжджають тисячі людей, аби згадати козацьку звитягу та помолитися за полегле воїнство.

З нагоди ювілею Спілки письменників Рівненщини цьогоріч М. Тимчак був відзначений Благословенною грамотою від Предстоятеля ПЦУ Митрополита Епіфанія, подякою від обласного відділення ВУТ “Просвіта”, грамотами від обласних відділень Національної спілки художників та Національної музичної спілки України.

А як ветеран Народного руху України нещодавно Микола Михайлович був удостоєний високої відзнаки – ордена Архистратига Михаїла ІІ ступеня за заслуги перед Україною та ПЦУ.

Щиро віриться, що такі високі нагороди й надалі надихатимуть нашого славного краянина на невтомну сподвижницьку працю для добра і слави всієї України.

Володимир ЯЩУК, член Національної спілки журналістів України, м. Радивилів.

 

Микола ТИМЧАК

ПРИТЧА ПРО СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Тихон-чудотворець запитав у Бога:

– Чом так Миколая славлять між людьми?

Ми ж із ним є рівні у Твоїх чертогах.

Чом нерівну славу заслужили ми?

Посила Всевишній ангелів із неба:

– Відшукайте, де він – святець Миколай.

І скажіть, що кличу я його до себе,

Що мені сьогодні він потрібен вкрай.

Полетіли світлі служники прожогом,

Білим пухом синю далеч замели.

Та уже по хвилі стали перед Богом

І Йому покірно все доповіли:

– Нам сказав Святитель, що прийти не в змозі.

Ти ж його, Владико, дуже не карай.

Бо на морі Чорнім в буревій облозі

Козаків рятує сивий Миколай.

– То нехай рятує, – мовить Вседержитель.

– Почекаєм хвильку і гукнемо знов.

Хай поможе славним лицарям Святитель.

Він для того з раю вдосвіта пішов.

Стрепенулось небо від ясного лету.

Херувими прагнуть старця віднайти.

У землі турецькій з кам’яного склепу

Помага він бідним бранцям утекти.

Подає попівні Богуславці-дівці

Всі ключі від гратей темної тюрми…

Повернулись хутко янголи-звістівці

І розповіли все, тремтячи крильми.

– То нехай звільняє, – мовить Батько світу.

– Тихоне, заждемо і гукнемо знов.

Хай полегшить в’язням долю їх страхітну.

Він для того з раю вдосвіта пішов.

Збігла жменя часу – і, немов лелеки,

Шелестять з узвишшя Божі посланці.

Бачать: Чудотворець на шляхах далеких

Тупцяє, втомившись, із хрестом в руці.

І благословляє юрби подорожніх,

Відгорта непевні манівці-стежки.

Уночі пильнує, щоб людині кожній

Засвітили рідні мамині зірки.

– То нехай пильнує, – мовить Вседержитель.

– Скільки ж то в дорогах стер він підошов.

Хай тепер мандрівців береже Святитель.

Він для того з раю вдосвіта пішов.

У грудневу північ пада сніг лапатий.

Янголятам тепло в подиху землі.

Миколай дарунки поспіша роздати,

На які чекають дітлахи малі.

– То нехай дарує, – мовить Бог злегенька.

– Гарну втіху діткам наш дідусь знайшов.

Хай живе між людом Миколай старенький.

Він для того з раю вдосвіта пішов.

 

НІЧ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Уже зірнички заспані й холодні

Підморгують у небі де-не-де.

А я таки не спатиму сьогодні,

Бо Миколай удосвіта прийде.

Його я стріну і візьмусь прохати:

– Дарів, дідусю, не давай мені…

Якщо ти можеш, то провідай тата.

Він теж не спить ночами на війні.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.