Старий клеванський залізничний вокзал

Залізницю від Здолбунова до Радивилова проклали 1873 року, ще через півтора року сполучили її з австрійськими коліями, які від Бродів вели до Львова. Того ж 1873 року споруджувалася і залізнична лінія від Здолбунова на Рівне, Ковель, Брест – до Білостока.

Отож цей рік вважається і роком появи залізничної станції Клевань, проте з’явилася вона не поблизу відомого замку, що належав колись князям Чарторийським, а серед густого лісу, майже за 5 кілометрів.

За роком рік Клевань почав заселятися побіля залізниці. Ще й тепер у селищі то тут, то там можна побачити острівки колишнього лісу, власне – навіть парк відпочинку, в якому є будинок культури і стадіон, – це теж шматок колишнього, вже старого лісу.

З Клеванем у мене пов’язані спогади дитинства і юності. Адже оселилися ми в цьому недавньому райцентрі десь року 1957-гу. Серед спогадів особливе місце займає залізнична станція. Починаючи з середнього шкільного віку, нерідко їздив з батьком на базар у Рівне – продавати вишні, городину. Затим, після закінчення середньої школи в 1968 році, майже рік їздив на роботу на Рівненську пошту (потім поштамт). І кожний мій день, за винятком вихідних, починався вдосвіта на залізничному вокзалі і закінчувався пізно ввечері або й уночі на цій же станції (вночі діставався додому в ті дні, коли вечорами залишався на платні курси підготовки в педінституті). На першому курсі інституту я не отримав гуртожитку, тож продовжував майже день у день їздити з дому на навчання і назад.

Дотепер збереглося двоповерхове дерев’яне приміщення вокзалу. Його збудували ще в 1904 році. Мабуть, спершу, від часу відкриття залізничної зупинки, тут три десятки літ була тимчасова хатина. Сьогодні Клевань має добротне вокзальне приміщення, а те, яке простояло більше сотні років, передане під квартири.

Колись по той бік вокзалу, при вході в центр селища, була велика площа. Там, пам’ятаю, проводилися навіть якісь шкільні урочистості, адже посеред газону стояв бюст «вождя». Згодом більш масивну його голову встановили на постаменті в сквері біля аптеки, метрів за триста, а цей неоковирний пам’ятник демонтували.

Кілька днів тому я побував біля старого приміщення вокзалу, де не випадало ходити два десятки років, і неабияк засмутився: площа без будь-якого архітектурного смаку забудована ларками та магазинчиками, на видному місці виставлені сміттєві баки (як-не-як, у приміщенні вокзалу – квартири). Вокзал міг би бути віднесений до пам’яток архітектури, однак у такому разі ремонт слід проводити продумано, не руйнуючи цілісного вигляду будівлі (сліди такого руйнування вже помітні).

Для мене цей вокзал – віха в долі. Звідси після школи я вирушив у доросле життя. Сюди повертався до батьків з далеких доріг. Тут прогулювався з ровесниками. Звідси одного разу надвечір з гарною дівчиною вирішив прогулятися вздовж колії до найближчої зупинки Новостав, а це п’ять кілометрів тільки в одну сторону – і вся дорога в основному через ліс. Прогулянка була абсолютно безневинна, але романтичним юним душам і цього було достатньо: таємнича самотність, зоряне небо, притишене поскрипування дерев… Тим паче, що про відомий тепер клеванський Тунель кохання (за півтора кілометра від вокзалу!) тоді ніхто ще не говорив.

Володимир ЯЩУК.

Ці нотатки (зі знімками) опубліковані на сторінці автора у “Фейсбуці” і в групі “Клеванська громада ІНФО”.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.