Сторінки з історії радивилівської школи

Минуло вже 44 роки, як Червоноармійську (Радивилівську)  середню школу №1 очолив творчий педагог, організатор розбудови її приміщення, один із відомих освітян району – Іван Васильович Мельничук.

Він народився 11 червня 1942 року в селі Ситне Червоноармійського району Ровенської області в сім’ї селянина. Спочатку навчався в рідному селі, а потім  – у Рудня-Почаївській середній школі, яку закінчив у 1959 році. Працював у колгоспі «Побєда» на різних роботах. У 1960-1961 роках – учень Бродівського педучилища. В 1961 році Іван Васильович був призваний на військову службу. Перебуваючи в армії, закінчив курси молодших лейтенантів. З 1964 по 1969 рр. навчався на відділенні біології та хімії в Кременецькому державному педагогічному інституті, який закінчив з відзнакою.

Там Іван Васильович познайомився зі студенткою Олійник Антоніною Іванівною, 1947 року народження, яка також навчалась на цьому факультеті. В 1967 році вони одружились. Молоде подружжя почало працювати (з 1969 року по 1971 рік) у Вербській середній школі-інтернаті: Іван Васильович – заступником директора з виховної роботи, Антоніна Іванівна – вчителем біології та хімії. В 1969 році в них народився син Василь. Пізніше вони викладали у Вербській середній школі біологію та хімію. У 1972 – 1974 роках Іван Васильович – керівник початкової військової підготовки Червоноармійського СПТУ-26. До 1975 року працював інструктором організаційного відділу Червоноармійського райкому партії. В 1973 році у Мельничуків народилась донька Олеся.

А 26 серпня 1975 року Іван Васильович був призначений директором Червоноармійської СШ №1. Його заступником з навчально-виховної роботи почав працювати вчитель географії Валентюк Анатолій Петрович. А обов’язки заступника директора з навчально-виховної роботи в молодших класах виконувала Бурлака Соломія Купріянівна. Виховну роботу в школі організовував учитель математики, заступник директора з виховної роботи Горлач Михайло Карпович. У далеких 1949 – 1950 роках він навчав наш 5А клас, був вчителем математки та класним керівником. 1 червня 1970 року йому вперше в районі було присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель УРСР».

У 1975-1976 навчальному році в школі було 26 класів-комплектів, навчалось тут понад 800 учнів, навчальну роботу проводили півсотні вчителів. На уроки учні приходили у дві зміни – першокласники, а також учні 7-11 класів навчались у першу зміну, решта приходили на заняття після полудня, навчання тривало шість днів на тиждень. А в неділю діяв клуб вихідного дня. Шкільні майстерні знаходились біля нинішнього автовокзалу.

Основні зусилля молодий директор  спрямував на усунення двозмінного навчання. Він налагодив дієві зв’язки з обласною конторою «Укржилремпроект», і вже за рік була виготовлена документація для двоповерхової добудови приміщення школи. Її вартість тоді становила біля 100 тисяч карбованців. Ця сума для району буле невеличкою, і тому в план будівлі школу не було включено. «Будували за рахунок коштів на капітальний ремонт силами ремконтори (колишній начальник Іван Павлович Кравчук), – згадує про ті дні Іван Васильович Мельничук. – В основному будівництво велося в зимовий період. Навчально-матеріальна база школи на той час була бідною, тому що всі кошти було спрямовано на будівництво».

З 1 вересня 1979 року було запроваджено виробниче навчання в школі для учнів 9-х класів. Хлопці навчались зі спеціальності «тракторист-машиніст» на базі райоб’єднання «Сільгосптехніка». Теоретичні заняття проводив інженер Є.Паньковський, а навчав навичкам водіння та обслуговування трактора Т-40 – І.Пастух. Заняття з дівчатами організовували на базі фурнітурного заводу його працівники М.Крук, А.Чуй.

З 1 вересня 1975 року у 8-х класах було введено новий предмет «Основи радянської держави і права», який спочатку викладав Іван Васильович, а потім – і автор цієї статті, майже 15 років. З метою профілактики правопорушень серед учнів мною було створено школу юного правознавця для учнів 8-х класів. Частими гостями в учнів були працівники прокуратури, суду, міліції, інших органів влади. У грудні 1980 року були організовані загін юних дзержинців (керівник – вчитель фізвиховання Л.Фурманов) і загін юних друзів міліції (керівник – вчитель російської мови та літератури М.Червак).

Як пригадує Іван Васильович, кожного місяця відбувались відповідно до тодішніх настанов партійні та профспілкові збори, з жовтня до травня, двічі на місяць – політзаняття. Пропагандистами (було таке доручення!) були спочатку Ф.Худолєєв, вчитель історії, потім Іван Васильович та я. З грудня проводилась 20-годинна програма з цивільної оборони, 4 і більше педради, а також наради за участю директора школи.

Крім того, чоловіки-вчителі неодмінно чергували у дитячій кімнаті міліції, а на великі релігійні свята – на Різдво та Пасху – мусили бути ще й біля церкви.

Усі жили в такому ритмі, що ніколи було озирнутись, подумати, прийняти власне рішення.

Але все ж таки вчителі працювали над освоєнням кабінетної системи, пізніше – над оптимізацією навчального процесу. Творчою лабораторією для вчительки хімії Мельничук Антоніни Іванівни, яка працювала в школі з 1982 по квітень 2009 року, став навчальний кабінет, який вона постійно дообладнувала. Як вчитель-методист, вона очолювала роботу районного методичного об’єднаня вчителів хімії. Її учні були призерами обласних олімпіад та кожного року – районних.

Вчителі іноземної мови А.Вальчук, З.Марцинковська обладнали перший у районі лінгафонний кабінет. Багато зусиль було докладено педагогами у розбудову кабінетів, наповнення їх роздатковими матеріалами, технічними засобами навчання. Серед таких варто згадати А.Валентюка, З.Гудиму, Л.Тимочко, Д.Воронка, С.Беднарську, В.Литвинчука, Р.Бацюсь, К.Худолєєву, О.Папку, В.Гладуна, П.Дубинецького, В.Вишницького, вчителів молодших класів В.Валентюк, Є.Пастух, З.Федчук, О.Андрощук, В.Паньковецьку, О.Бакаленко, В.Тимочко, вчителя початкової військової підготовки А.Кокошка, вчителів фізвиховання Л.Фурманова, Г.Станкевича, А.Вовка.

Добудову школи було завершено 1 лютого 1983 року. Вчителі власноруч білили класи на першому та другому поверхах, у 1984 році їдальню було перенесено на перший поверх добудови та переселено навчальні майстерні з підвалу. Тоді ж, замість їдальні, що розташовувалась навпроти спортзалу, реорганізували кабінети російської та англійської мов та кабінет-майстерню з трудового навчання. Гарно обладнали свої кабінети Н.Грисюк, Н.Погранична, О.Козіброда.

В кінці 80-х років було побудовано тир, військове містечко, а також організовано добудову гардеробів спортзалу, кабінету вчителів фізвиховання, два класи внизу, замінено на мозаїчну підлогу паркет на першому поверсі, був організований ще один кабінет іноземної мови (вчитель Л.Водяна).

У травні 1983 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли таємну постанову «Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх і навчальних закладах союзних республік». На її виконання партійно-державне керівництво УРСР у червні 1983 року прийняло власну постанову: всім тим, хто в Україні працював над поширенням російської мови, додавалось до зарплатні 15 відсотків надбавки «за особливо складні умови роботи». Класи поділялись на групи, це «удосконалення» знаменувало подальше зросійщення школи. Адже перша така постанова була прийнята ще в грудні 1978 року.

У вересні 1985 року на виробничій нараді вчителі вивчали інструкцію «Про оцінки з поведінки та за старанність у навчанні і суспільно-корисній праці в навчально-виховному процесі школи». Але на практиці учень з християнської сім’ї міг мати лише добру поведінку, а не зразкову, і, як би не старався, одержував відмінні оцінки з предметів, окрім суспільствознавства. Після закінчення школи – ні похвальної грамоти за успішність у вивченні окремих предметів, ні, тим паче, золотої чи срібної медалей…

З другої половини 80-х років почалась горбачовська перебудова. Одним із найпомітніших її результатів була «гласність». Це було щось проміжне між свободою слова, на яку партія так і не наважилась, і тотальним інформаційним контролем, від якого вона, під тиском обставин, змушена була відмовитися. Про «гласність» говорили і вчителі, і учні. На уроках історії школярі вже довідались правду про політичні процеси другої половини 30-х років над діячами партії і держави, командирами армії, вченими, письменниками, про масові репресії проти мільйонів простих трудівників. На заняттях із суспільствознавства учням дозволялось говорити про різні теорії походження світу та людини, в тому числі – й про релігійні.

Я організував виступи учнів з християнських сімей по цих питаннях. Вчителі більше не вели чергувань на релігійні свята біля церкви. Нікого не переслідували за участь у релігійних обрядах.

Педколектив школи надавав великого значення позакласній та позашкільній роботі. Проводились заходи щодо відзначення видатних дат, роковин від народження письменників, відбувались предметні вечори, шкільні олімпіади, фестивалі художньої самодіяльності, заходи з військово-патріотичного виховання.

На початку 70-х років розпочав роботу з оформлення залу бойової слави керівник початкової військової підготовки А.Кокошко. Він разом з учнями налагодив листування з воїнами, які воювали в наших краях у березні – липні 1944 року. Юні пошуківці на військовому кладовищі розшукали могили воїнів і написали листи їх сім’ям. Пізніше цю роботу продовжувала вчителька молодших класів Арламовська Катерина Миколаївна. Вона створила загін «Пошук» у вересні 1983 року, яким керувала протягом десяти літ. Учні листувалися з трьомастами ветеранами. Вони склали список  47 жителів міста, які загинули на фронтах ІІ світової війни. Їхні прізвища увіковічнені на плиті Меморіалу військової слави. А 7 травня 1987 року відбулось перезахоронення останків 4 воїнів, які були поховані на хуторі Пороховня. За активну участь у героїко-патріотичній роботі у 1990 році школі було вручено значок «Подвигам героїв будь гідний» Радянського комітету ветеранів війни.

Важливого значення дирекцією школи надавалося фізичному вихованню учнів. Щороку на початку навчання проводились традиційні дні бігуна. В них брали активну участь усі учні школи, дирекція, вчителі і батьки. Кращим спортсменам школи пізніше, в дорослому віці, за спортивні досягнення було присвоєно почесне звання «Майстер спорту СРСР»: Налєву Роману – з легкої атлетики, Лаврентюку Володимиру – з військового спортивного багатоборства, Бронському Віталію – зі спортивної гімнастики і акробатики, Джуню Юрію – з велосипедного спорту.

В 1987 році, після служби в армії, велосекцію спортшколи  очолили тренери Джунь Юрій і Забожний Володимир. В числі перших її членів були учні школи – восьмикласниці Арламовська Олеся, Войтишина Валентина, Михайлова Тетяна, Данилюк Василь, Петролюк Валентин. Особливо активними були дівчата. Вони брали активну участь у складі обласної команди з велоспорту в різних республіканських змаганнях. Так, 10-15 травня 1990 року Арламовська Олеся і Войтишина Валентина у складі збірної України на Всесоюзних змаганнях з велоспорту в Києві вибороли ІІ місце. Вони виступали на Олімпійських іграх серед школярів влітку 1990 року. В червні 1990 року за спортивні успіхи Арламовській Олесі, Войтишиній Валентині, Данилюку Василю, Петролюку Валентину було присвоєно звання «Кандидат у майстри спорту СРСР».

Дівчата закінчили Волинський державний університет імені Лесі Українки. Арламовська Олеся з 1992 по 1996 рік працювала тренером з велоспорту в спортшколі, а з 2000 – викладач фізвиховання Радивилівського професійного ліцею.

Учні та вчителі постійно обробляли в приміських колгоспах по 15-20 га цукрових буряків. Діяв табір праці та відпочинку  для учнів 10 класів. Іван Васильович особисто, за рахунок грошей за цукрові буряки (4-5 тис. крб. щорічно) організовував для 50 учнів 10-х класів екскурсії в Ленінград, пізніше в Севастополь, по «золотому кільцю» Росії.

У 90-х роках була здійснена добудова 10-класних кімнат навпроти шкільного стадіону. Влітку 2001  року частина математичного кабінету та лаборантської фізкабінету була переобладнана під комп’ютерний клас . За рахунок коштів батьків було придбано 2 перших комп’ютери «Пентіум». Один подарував В.Варфалюк. У червні 2002 року був знову реконструйований кабінет інформатики. У розкладі учнів з’явилися нові предмети: історія України, «Людина і світ», народознавство, зарубіжна література. Було переобладнано історичний кабінет (вчитель Пилипюк Н.). організовано українську світлицю (Сиротинська Л.). Кожної осені, 14 жовтня, на День Святої Покрови, покровительки Запорізької Січі, учні та вчителі почали брати активну участь у «козацьких забавах».

За багаторічну трудову діяльність Іван Васильович нагороджений значком «Відмінник освіти УРСР», годинником від Президента України, багатьма освітянськими грамотами, йому було присвоєно звання «старший вчитель».

Він, разом з Антоніною Іванівною, виховали двох дітей. Син Василь, після закінчення школи зі срібною медаллю, навчався у Львівському університеті імені І.Франка на економічному факультеті, потім у Львівській академії державного управління. Працював у Міністерстві молоді і спорту України. Дочка Олеся продовжує батьківську традицію. Після закінчення школи із золотою медаллю навчалась у Тернопільському педінституті на факультеті початкового навчання молодших класів. Зараз працює вчителькою молодших класів у рідній школі. На жаль, Антоніна Іванівна померла десять літ тому, 6 квітня 2009 року.

У серпні 2002 року школу очолила творчий педагог, умілий організатор педколективу Фаєвська Алла Василівна. При активній участі вчителів, батьків, учнів було здійснено капітальний ремонт школи, переобладнано навчальні кабінети, створено кабінет інформатики для учнів молодших класів. У 2004 році з ініціативи Алли Василівни було організовано музей школи, на основі історії, яку я написав з початку ХІХ століття до 2002 року. А в 2009 році йому наказом міністра освіти України присвоєно звання зразкового.

У 2005 році середня школа була реорганізована в Радивилівський навчально-виховний комплекс «Середня школа І-ІІІ ступеня – гімназія». Входить в десятку кращих шкіл області.

Педколектив, учні та їхні батьки пишаються, що їм випало вчитися і працювати під директорським началом Івана Васильовича. Зичу йому міцного здоров’я, бадьорості духу, життєвих гараздів.

Юрій Арламовський, вчитель. (Зі сторінки автора в соцмережі).

Радивилів, школа-гімназыя

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.