Свято православної парафії Радивилова

Сьогодні, 12 вересня, престольний празник однієї з найбільших православних парафій Радивилова – парафії церкви святого благовірного князя Олександра Невського. З цієї нагоди вміщуємо в скороченому викладі історичну довідку про будівництво цього храму, взяту з книги «Радивилів у перегуках віків» Володимира Ящука.

З другої половини ХІХ століття для задоволення духовних потреб православних була в Радивилові (офіційна російсьомовна назва – «Радзивилов») тільки кладовищна церква святого Павла Фівейського, збудована 1856 року на кошти вдови таємного радника Євдокії Каверіної.

А церкву, яка тепер носить ім’я Олександра Невського, почали споруджувати ще в 1824 році, однак вдалося вимурувати її до рівня віконних перекриттів.

Оживився інтерес до цього лише в 1866-1867 роках. За клопотанням начальника Південно-Західного краю будівництво храму в Радивилові було включене в число 100 церков, які зводилися за рахунок державної казни. У 1867 році в місті було створене Олександро-Невське братство, яке організувало церковний хор, пропагувало православ’я.

У 1867 році міністерство внутрішніх справ затвердило новий план добудови храму в Радивилові і кошторис витрат у сумі 15918 рублів. Волинське губернське церковно-будівельне присутствіє почало підшукувати підрядників. Однак ніхто не погоджувався: виявляється, кошторис розраховували за надто низькими цінами – у зв’язку з будівництвом залізниці до Радивилова і матеріали, і роботи стали обходитися набагато дорожче.

Довідавшись про існування в місті Олександро-Невського братства, присутствіє вирішило на його основі утворити тимчасовий господарсько-церковний будівельний комітет, який і виник на початку 1870 року. Його головою обрано начальника Радивилівського митного округу князя Вадбольського.

Комітет розглянув план і кошторис, з’ясувалося, що ціни на матеріали та роботи визначені лише в четверту частину того, чого насправді варті. А підставою похибки послужило те, що свого часу декілька заможних парафіян, бажаючи бачити храм вивершеним, заявили полковникові штабу інженеру: мовляв, готові цілковито взяти на себе і харчування робітників, і доставку цегли, вапна та води. Було скріплено підписами відповідний акт.

Однак не судилося цим парафіянам дожити до того часу, коли питання про добудову підняли із забуття. А крім них, фінансувати зазначені витрати виявилося нікому…

За п’ятдесят років зруйнувалася не одна дерев’яна огорожа довкола муру, згнили дерев’яні балки, розвалилися риштування. Парафіяни вже й докоряли собі, що бралися за мурування, – усе ж таки потрібно було зводити дерев’яний храм, і його давно вдалося б вивершити.

Але далі відкладати справу не годилося, адже починав руйнуватися й мур. Залишався один вихід –просити допомоги в тодішнього власника Радивилова, дійсного статського радника Попова, члена Олександра-Невського братства. Після деяких вагань він погодився, тим більше, що в розпорядженні братства вже було до 1000 штук цегли, понад 200 пудів заліза, доставляти матеріали зобов’язувалися парафіяни.

Сто сорок п’ять років тому, 4 серпня 1870 року, коли Радивилів уже мав статус міста, відбулася церемонія освячення будови, почалися подальші роботи. Місцевість, яка встигла порости високими бур’янами і виглядала пустинною, завирувала людьми: тільки мулярів і теслярів тут трудилося більше ста. Хід робіт контролювали Попов і запрошений ним архітектор Юркевич. Усього за два місяці, до початку жовтня, з’явився над усією будівлею залізний дах із настінними жолобами. Оскільки наближалися холоди, стіни середнього купола і зведеного другого ярусу дзвіниці щільно прикрили дощаною покрівлею.

Радивилів, церква Олександра НевськогоУ 1871 році чекала нова тяганина: присутствіє виявило, що церква зводиться не за планом. Почалося затяжне листування: одна сторона запитувала, друга давала пояснення. Міняли архітекторів, складали нові плани й кошториси… Папери врешті-решт осідали в міністерстві внутрішніх справ, де вони не швидко дочекалися б черги, якби не наполягання Попова.

З’явився архітектор Олексій Антонович Скуратов і підрахував, що остаточна вартість будівництва сягне 20 тисяч рублів. Попов зрозумів: кінця-краю цій справі не видно і тягар йому не під силу, отож, пожертвувавши ще 500 рублів, став просити увільнення від обов’язків. Але хто б погодився виконувати їх далі? Почали шукати компромісних варіантів, і після взаємопоступок Попов здався: він продовжить працювати для користі парафії. Скуратов, наскільки було можливо, виправляв недоліки попередніх архітекторів. По суті, його творчий внесок виявився вирішальним.

Радивилів, церкваУзимку 1872 року доставили матеріали, яких не вистачило. А в 1873 році будова була вивершена і передана комітетові. Залишалося подбати про внутрішній благоустрій храму. Але на іконостас виділялося лише 1500 рублів, на оздоби й ризницю взагалі не було грошей. Між тим тільки іконостас мав обійтися в 5 тисяч.

Голова будівельного комітету князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборів з проханням про те, щоб на ці потреби виділили кошти міністерства фінансів – як-не-як, церква будувалася і для чиновників митного відомства та прикордонної варти. Директор департаменту звернувся до міністра фінансів, а той, у свою чергу, до царя. У 1873 і 1874 роках було дозволено виділити по 4 тисячі рублів.

Згідно зі складеним членом братства академіком Федюшкіним описом і малюнком замовили у Санкт-Петербурзі іконостас – купцеві Леонтьєву, а ікони замовили в академіка Васильєва, а в купця Алексєєва – дзвони, оздобні й ризничі речі (панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю і т. д.).

15 вересня 1874 року новозбудована церква була урочисто освячена архієпископом Волинським і Житомирським Агафангелом.

Настоятелем парафії у цей час був Петро Никифорович Петровський. Український переклад частини промови, сказаної у вересні 1874 року при освяченні радивилівського Олександро-Невського храму протоієреєм Петром Петровським, можна прочитати тут:

http://www.radyvyliv.info/cerkvi-oleksandra-nevskogo-v-radivilovi-100-rokiv.html

Довідка.

Олександр Невський канонізований РПЦ – причислений до лику благовірних на Московському соборі 1547 року в час, коли почалося переписування історії Московщини. Як встановили історики, Олександр Ярославович Невський (1221 – 14 листопада 1263) був князем новгородським, васалом Золотої Орди, за ярликом хана цієї Орди формально вважався князем київським (1249 – 1263), князем псковським (1242 – 1242). З 1243 року, перебуваючи у васальній залежності від золотоординських ханів, обіймав посаду князя в Великому Новгороді та великого князя владимирського – з 1249 року. Брав участь у підкорюванні Русі для Золотої Орди, відомий також як учасник битви на Неві 15 липня 1240 року, хоча ряд істориків вважає, що він у цій битві участі не брав, адже був досить юним.

Використано фотознімки Володимира Ящука.

 

Тарас Грушівський

кореспондент

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.