Талановитий хірург у провінційному містечку

Модест Левицький, Петро Шепченко, Радивилів

Модест Левицький (зліва) і Петро Шепченко, лікар

Краєзнавець Федір Бортник в одній з газет писав: «Щоб і далі продовжувати розповсюдження української літератури зі Львова, українська громада Києва прислала до Радивилова Петра Шепченка, з яким письменник Модест Левицький підтриму­вав зв’язки до смерті». До речі, їх дружбу підтверджує віднайдений тим же краєзнавцем знімок, зроблений десь у 1928 році (П. Шепченко з борідкою).

Петро Дмитрович Шепченко народився у 1870 році, навчався у Харківському університеті, був виключений за революційну діяльність. Через матеріальні нестатки під час студій захворів туберкульозом, яким страждав до смерті. Навчання продовжив у Вільнюсі, де закінчив медичний факультет.

У відомостях Дубенського земства за 1912 рік ми знайшли деякі відомості про хірургічну працю Петра Шепченка в Радивилові. В тому році було 660 стаціо­нарних хворих, з яких 44,4 відсотки — хірургічного профілю, їм виконано 269 операцій. Крім того в амбулаторних умовах було проведено 517 операцій.

Серед стаціонарних операцій були 6 килосічінь (при грижі), операції на трахеї, ліктевому суглобі, на кістках при гнійному запаленні, проводилися проколи грудної порожнини тощо. Важливо в зв’язку з наведеними фак­тами зазначити, що в тому ж 1912 році килосічіння ви­конали: в Житомирі — один раз, у Луцьку — два рази. Отже, П. Шепченко був висококваліфікованим хірургом, спеціалістом у широкому діапазоні операцій, які тоді здійснювалися в хірургії.

Відомо також, що велику допомогу населенню нада­вав Петро Дмитрович під час світової війни в 1914 ро­ці, коли внаслідок пожежі сильно постраждала лікар­ня і оперовані поранені розміщалися на приватних квартирах.

Як розповідали старожили Радивилова, П. Шепчен­ко працював хірургом у місті до 1920 року, потім був лікарем залізниці на відтинку Здолбунів — Львів. Не полишав і хірургічної праці, брав участь майже в усіх операціях, які виконувалися в лікарні.

Сім’я Шепченка жила на хуторі біля Радивилова, там, де тепер територія колишнього рай сільгосптехніки, біля управління «Радивилівгаз». Петро Дмитрович був серед місцевих активістів «Просвіти», тому його дім став важливим осередком української думки та куль­тури. Багато хто користувався великим зібранням на­ціональної літератури, в сім’ї з участю численних гос­тей відбувалися політичні дискусії, вшановувалася па­м’ять видатних діячів української історії, письменників. Все це служило пробудженню національної самосвідо­мості місцевих українців.

Помер П. Шепченко в 1931 році. Виконуючи його волю, дружина, Зінаїда Михайлівна, передала велику медичну бібліотеку українському академічному това­риству медиків у Львові. На похорони чудового лікаря-хірурга, українського патріота, справжнього інтелігента зібралося майже все доросле населення Радивилова, бу­ли люди і з довколишніх сіл. Поховали П. Шепченка на міському кладовищі.

Як розповідав уже згадуваний Ф. Бортник, під час прибирання могил він побачив на місці захоронення П. Шепченка розрівняну землю. По­ряд з цим місцем була могила Зінаїди Михайлівни, яка померла в 1948 році. Ф. Бортник насипав нову могилу, поклав бетонне обрамування, поставив залізний хрест, написав табличку. Згодом могилу Петра Шепчен­ка прибирали хірурги районної лікарні, але достойного пам’ятника тут так і не встановлено.

Молоде покоління Радивилова та району, зокрема й медпрацівники, повинні пам’ятати про своїх лікарів — патріотів України Модеста Левицького та Петра Шеп­ченка, які заслуговують на меморіальну дошку в райлікарні. В місті вже є вулиця Модеста Пилиповича Ле­вицького (1866 — 1932). Можливо, так само місцева вла­да зважить за необхідне вшанувати пам’ять Петра Дми­тровича Шепченка (1870 – 1931).


Євген БОРОВИЙ, заслужений лікар України, доктор медичних наук.

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.