Таємниці могил у лісах і на узліссях

  Уся наша багатостраждальна земля – мов суцільна рана. Тільки в ХХ столітті всіяна могилами тисяч і тисяч борців за волю України, вона, ця свята земля, дотепер зберігає багато таємниць. І чекає, коли ж буде сказано всю правду про полеглих, коли ж буде віднесено їх до числа великих і праведних мучеників.

  Разом з іншими активістами національно-демократичного руху, ветеранами ОУН-УПА мені випало впродовж кількох років розшукувати місця загибелі українських повстанців, вести розкопки, брати участь в урочистих перезахороненнях, збирати відомості про жертви більшовицького терору.

  Деякі факти пропоную увазі читачів.

  Найбільш масові страти членів ОУН-УПА, невинних людей московсько-сталінські кати в Дубенському районі на Рівненщині здійснили в самому райцентрі: на території тюрми, в дворі і підвалах Свято-Миколаївської церкви, на місці зруйнованої більшовиками ще перед війною церкви Чесного Хреста.

  Тюрма. Тут катували й знищували ще за Польщі. З приходом совіцьких “визволителів” камери заповнили новими політв’язнями. 24 червня 1941 року, перед вступом у Дубно німецьких військ, за наказом місцевого начальника НКВД Винокура було влаштовано масове знищення в’язнів. Енкаведисти ходили від камери до камери і стріляли, часом для певності кидаючи на бездиханні тіла ручні гранати. На ранок кати, які вже було виїхали з міста, повернулися, щоб добивати вцілілих людей. Сам Винокур бігав з наганом по камерах. Лише під вечір городяни змогли пройти до камер, щоб розшукати поранених, але ще живих, і завезти їх до шпиталю. Наприклад, Валентина Петренко дістала шість кульових поранень і два багнетних, у тому числі в голову, але вижила і про злочин комуністичного режиму розповіла в журналі “Самостійна Україна” (США – Канада, ч. 5 – 6 за 1948 p.).

  У тюрмі тільки в червневі дні загинули 527 чоловіків та жінок з кількома немовлятами. Основна частина жертв була впізнана рідними і відвезена для захоронення в їх рідні місця. Але певна частина похована просто біля стін в’язниці. На жаль, нині там ніщо не вказує на цю братську могилу.

  Підвали Свято-Миколаївської церкви. Сюди скидали розстріляних ще з передвоєнної пори. Потім тут убивали українських підпільників фашистські загарбники. Затим прийшла Червона армія, і в храмі розташувалася частина НКВД. Двір і підвали знову перетворилися на місце тортур і страт. У роки перебудови цим підвалом зацікавилася громадськість. Було виявлено, скажімо, кістяки, скручені колючим дротом, валялися гільзи совіцького виробництва. Все вказувало на те, що й більшовики здійснювали тут свої ганебні екзекуції. Ті, хто прагнули обілити владу КПРС, вивезли звідси кілька самоскидів кістяків на звалище і, так би мовити, замели всі сліди.

  Братська могила на місці колишньої церкви Чесного Хреста. Упорядкована в 1994 році. За два дні сюди було вивезена 53 автомашини землі і насипано курган. Тут розстрілювали тих, хто вороже ставився до сталінського режиму, боровся в УПА. Сюди енкаведисти звозили вбитих під час каральних операцій, у сутичках з повстанцями. З 1944 і аж до 1952 року наповнювали могилу все новими тілами. Встановлено імена деяких осіб: Володимир Друченко, 1917 року народження, Іван Васькевич з Підгаю, Володимир Дмитрук з Липи, Дмитро Володько з Панталії, колишній директор Дубенської гімназії Пелех, директор школи Щигоцький, Матуськевич, з Тараканова – Василь Заєць, Дмитро Ковальчук, Афанасій Рудик, невідомий з Бондарів, з Варкович – Василь Мельничук, 1924 року народження (псевдо Чайка, розстріляний у 1947 році), Петро Пшеничний, 1915 року народження (Стріла, розстріляний восени 1948 року), Михайло Пасічник, 1925 року народження), Михайло Євтодюк (Лис, загинув у 1951 році), Володимир Поліщук, 1928 року народження, загинув 1950 року, з Молодави – майже ціла родина: Ананій Борисюк, 1920 року народження, підрайоновий провідник ОУН на псевдо Комар, загинув 22 лютого 1950 року, Володимир Борисюк, 1923 року народження, загинув 23 лютого 1950 року, Ростислав Борисюк, 1926 року народження, на псевдо Лимон, загинув 22 червня 1950 року, Віра Борисюк, 1928 року народження, загинула 1952 року, Тихін Борисюк, 1930 року народження, на псевдо Василько, загинув 22 червня 1950 року Григорій Повщук, 1926 року народження, на псевдо Судак, загинув 1947 року, з Мирогощі – Герман (прізвище не відоме)…

  Чимало братських могил вояків УПА, людей, які їх підтримували, вдалося виявити на околицях сіл, на хуторах, у лісових урочищах.

  Соснівка (Обгів). Біля цього села в 1944 році стояв повстанський курінь Довбенка. У лісі віднайдена могила семи чоловік, їх перезахоронено на кладовище. Загинули під час нападу енкаведистів на село: ті влаштували облаву в неділю 9 квітня. Побачивши, що дві роти військових чинять наругу над селянами, підпалюють обійстя, повстанці ринули в бій. І знищили з півтори сотні нападників. Хоч і самі зазнали втрат. У бою курінь використовував кулемети й міномет.

  Олибів. 30 березня 1944 року, відбиваючи напад, загинули дев’ять повстанців, серед них – Данило Борисюк, Микола Романовський, Олекса Ковальчук, Микола Оніж-Соловей.

  Біля села формувалася повстанська сотня, вояки заночували. Про це хтось доніс енкаведистам. Ті оточили хату Андрія Березного. Тим, що ночували в іншій хаті, вдалося втекти, їх було четверо. Там такий розпадок, хати по обидва боки на пагорбах. Енкаведисти оточили хату над ранок, зав’язався бій. Довго ми шукали місце захоронення. Господаря вже немає, а його жінка й син нічого людям не казали. Там були великі зарості малини, ми зняли їх бульдозером. В одному місці я побачив: різна за структурою земля. А це – суттєва прикмета. Стали лопатами розкопувати. І натрапили на кості й залишки взуття. З усього видно, вчинивши розправу, енкаведисти поскидали вбитих у яму як попало.

  Майдан. В урочищі Засулька, кілометрів за два від села, є братська могила відділу полковника УПА Берези. Це він перший у повстанській армії організував артилерію. Коли ми оголосили, що на тому місці буде панахида, я отримав два анонімних листи: мовляв, кого вшановуєте, то був чекіст. Довелося відкласти панахиду, я затратив ще чотири місяці, доки вдалося остаточно з’ясувати: був ще один Береза, точніше – Бєрьоза, парашутист, який також влився в УПА біля Рогізного, згодом одружився на сестрі господарчої, мав свій відділ, але коли надійшла совіцька партизанка, перейшов на її бік. Береза, який загинув біля Майдану, – зовсім інша людина.

  Одна стара дівка на ім’я Василина постачала його тушшю, папером для друкарських машинок, а коли якогось дня 1945 року до села зібрався цілий відділ, донесла про це енкаведистам. Бій був нерівний. На братській могилі, яка була насипана ще після війни, ми поставили високий хрест; було відправлено панахиду. Вшановано пам”ять і бійців УПА, які загинули трохи пізніше в криївці неподалік від того місця. Імена полеглих не відомі. У районі Майдану виявлено ще два захоронення: в одному покоїлися останки п’яти чоловік, у другому -два. Їх перепоховано на кладовище.

  Іноді пошукова робота вимагає неабиякої наполегливості. Скажімо, перш ніж вдалося натрапити на одне з захоронень, довелося перекопати вздовж дороги метрів сто.

  Хутір Лісовий біля с. Перерослі. Тут є могила 28 чоловік, які загинули 3 липня 1943 року як заложники німецьких окупантів. А в іншій могилі на цьому ж хуторі – 45 повстанців, які полягли в бою з енкаведистами в 1944 році. Учасники сталінської каральної акції спалили хутір дотла.

  Урочище Тартак біля с. Бущі. Там покояться тіла восьми бійців УПА, серед них – Олексій Грицак, Михайло Грицак, Роман Корнійчук, Володимир Панасюк. Ці четверо загинули від руки якогось Шмельова, про що мені розповідав інвалід першої групи, колишній станичний Микола Грицишин (нині покійний).

  Кліпець. Є могила семи повстанців. А в урочищі Замазурському, де жив Федір Царук, – ще могила. У лісі біля села знайшли ми захоронення чотирьох упівців, їхні останки перенесено на кладовище, де насипана братська могила.

  Верба. Братська могила насипана на тому місці, де було місцева НКВД-КГБ. Розкопки провести виявилося справою неможливою: убитих присипано шаром землі понад два метри завтовшки.

  Урочища поблизу Млинівського перехрестя. Могилу двох повстанців біля Владиславівки ми розшукували три дні. Там мали прокладати дорогу, а вона повинна була, за нашими відомостями, пролягти через місце захоронення. Його врешті-решт знайшли. Далі продовжили розкопки на Озліївському перехресті, де покоїлися й тіла двох дівчат. При перезахороненні було дотримано давньої християнської традиції: для полеглих дівчат виготовили два вельони, спекли коровай.

  Хутір Куцанда між Молодавою і Мирогощею. Тут у 1948 році полягли в бою Петро Васильчук (на псевдо Хмара) і Василь Степанчук (Цвіток). Зв’язкова втікала в напрямку залізниці. Але поїзд перепинив дорогу. Не бажаючи віддавати себе в руки чекістів, дівчина застрілилася.

  Нагоряни. На пагорбі – могила Микити Роя. Він там поліг, стікаючи кров’ю. Де поділи енкаведисти його тіло, не відомо. І все ж колишні побратими по боротьбі насипали могилу, вшанували пам’ять повстанця, а заодно – і пам’ять тих, чий слід загубився у вихорі національно-визвольної війни. Коли компартія з усіх сил паплюжила ОУН-УПА, хтось хрест на тій могилі знищив…

  Пошукова робота триває. Ми зобов’язані її продовжити, щоб молоде покоління усвідомило, що Україна здобула незалежність від Російської комуністичної імперії не стільки силою обставин, скільки в результаті довгої і важкої боротьби, в результаті самопожертви сотень і тисяч її справжніх патріотів. Слава їм, героям!


БОРИШКЕВИЧ Микола Олексійович, м.Дубно. 2008 рік.

Записав Володимир Ящук (м.Радивилів).

 

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.