Терешко з Терешкової вулиці. Нотатки про назви вулиць Радивилова

Якось перехожий запитав мене : “А де у Радивилові вулиця Терешка?”. Ні, нікого з таким прізвищем, тим паче з ім’ям, у нашому місті не увічнювали. Це так у просто­народді називають вулицю Терешкової, кажучи: “Ву­лиця ТерЕшкова” (з наголо­сом на другому складі). Не дивно: люди старі космонавтикою цікавилися мало, а молодь навряд чи пам’ятає прізвища космонавтів, крім Гагаріна. Як-не-як, на орбіті Землі вже побували кілька сотень космонавтів і астронавтів.

У назвах вулиць у Ради­вилові збереглося ще чима­ло прізвищ, які не мають відношення ні до нашого краю, ні до української історії. Скажімо, чи робить честь місту те, що одна із вулиць носить ім’я М.Кузнецова? Для російської історії і уявлень наших ко­лишніх “старших братів”, які тепер повною мірою показують в українсько-російській війні сутність свого «братства», Кузнецов, напевно, – постать помітна. А от щодо українців – його дії були принаймні недалекоглядними, якщо не сказа­ти проімперськими та воро­жими.

У Радивилові таку думку поділяють, мабуть, не всі. Але чи варто нам і надалі поту­рати необізнаності?

Якби почати називати прізвища діячів, чиї заслуги перед нашим народом неза­перечні, вийшов би довгий список. Але тим часом ми віддаємо перевагу В.Терешковій, Л.Толстому, О.Пушкіну, П.Нахімову, М.Ломоносову… А в російських райцентрах є вулиці, названі на честь українських діячів? Між тим ім’я Тараса Шевченка з радянського часу носить у Радивилові вулиця десь на околиці міста, бо таким називанням ще три десятиліття тому комуністична влада, напевно, намагалася зневиразнити зна­чення нашого національного генія. Помилку не виправле­но навіть з нагоди 200-річчя Кобзаря. Хтось каже: невже тепер забирати назву, а жителі ж будуть проти? Ми всі сьогодні хотіли б жити на вулиці Шевченка, але й у топоніміці все-таки має про­стежуватися якась держав­ницька логіка.

Ось, скажімо, загинув радивилівець Володимир Стеценко в Афганістані. Шко­да, звичайно, що так безглуз­до розпорядилася його жит­тям комуністична влада СРСР. Його ім’я увічнене в назві вулиці, на меморіальній дошці, яка відкрита на приміщенні дитячої школи мистецтв, – тут колись була міська школа, в якій хлопець навчався. Є його прізвище й на пам’ятнику в парку. Але ось нові реалії: в Радивилові поховані учасники бойових дій Андрій Бєлкін та Ігор Черняк, які загинули в 2014 році в зоні АТО, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України. Прийде пора подумати і про увічнення їх пам’яті – можливо, і в назвах вулиць. Для початку – далеко не безспірна пропозиція: у місті є бульвар Черняка, мало хто знає, що колись отримав назву на честь маловідомого командира часів громадянської війни Тимофія Черняка, то чому б не переназвати цей бульвар іменем сьогоднішнього українського героя – Ігоря Черняка? Така зміна назви зовсім не затратна.

Утім, на фронтах Другої світової війни, виконуючи історичну місію, полягли близь­ко 2 тисяч радивилівців. І нікого з них у такий спосіб (у назвах вулиць) не увічнено. Нікого, хоч із тих червоноармійців, хто загинули в 1944 році у районі Радивилова (тоді Червоноармійська), три прізвища виокремлено (П. Стрижак, М. Четвертний, С. Чепчурін).

Як бачимо, в наших на­звах даремно шукати певної умотивованої послідовності. Між іншим, навіть за польських часів іме­нем Тараса Шевченка в нашому містечку називалася одна з центральних вулиць (нині частина вулиці М.Грушевського). Жаль, що так повільно вириваємося з рутини. А вириватися потрібно, тим паче, що багато чого віджилого, колись нав’язаного чужинською владою вже відійшло в минуле. Хоча, на жаль, не бракує й необізнаних, які готові навіть Радивилову повернути польськозвучну назву як буцімто “історичну”. І з приводу цього навіть точилася кілька років тому запальна суперечка на одному з Інтернет-порталів.

 

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

3 коментарі

  1. Сергій Гуща сказав:

    Слід зауважити, що перейменування вулиці призведе до додаткових незручностей та витрат мешканців вулиці та підприємців пов”язаних із заміною правовстановлюючих документів, свідоцтв про реєстрацію фізичних осіб – підприємців та ліцензій. Тому, на мою думку, ініціатива щодо перейменування назви вулиць повинна йти від більшості проживаючих з тієї чи іншої вулиці.
    Також подаю для ознайомлення посилання:http://www.dkrp.gov.ua/info/2589.htm

  2. Читач сказав:

    На якомусь ресурсі натрапив на думку з цього приводу шанованого в місті Івана Йосиповича ДУРДИ:

    “З цікавістю прочитав статтю Ю.Арламовського «Бульвар заслуговує іншого імені». Цілком підтримую пропозицію автора статті щодо зміни назви бульвару. М.Гінсбург пожертвував чимало власних коштів на потреби жителів Радивилова, побудувавши цілий ряд громадських установ (школи, лікарню, лазню), а деякі з них використовуються і по сьогоднішній день.

    Питання зміни назв багатьох вулиць нашого міста (а таких я нарахував більше двадцяти), вимагає відповідної підготовки та громадського обговорення. Часи змінилися. Ми живемо в незалежній українській державі. Всі назви вулиць, які були нав’язані ще минулою радянсько-комуністичною владою з ідеологічних мотивів, повинні бути замінені. Все, що пов’язано з комуністичним та антиукраїнським, повинно бути знищеним. Треба пам’ятати, що всі ці особи, чиїми іменами були названі вулиці і в нашому місті, ніколи не боролись, тим більше не загинули за незалежність української держави. Так, вони боролись проти нацизму, але це була боротьба одного окупанта України (червоного) проти другого (коричневого). А деякі з них – Галан, Кузнєцов, Чапаєв, Черняк, Ковпак, Боженко, Ватутін, Бегма – взагалі були ярими ворогами Української Незалежної Держави. І це була велика трагедія бездержавності українського народу. Українці, які змушені були брати участь у війнах, часто братовбивчих, були, практично, «гарматним м’ясом» і гинули не за інтереси свого народу, а за їх гнобителів-окупантів (Росію, Радянський Союз, Австро-Угорщину, Польщу, Мадярщину, Румунію, Німеччину ).

    Висловлюю свою думку і стосовно назви вулиці Олександра Невського. Історія свідчить, що російський князь не мав і не має жодного відношення до України, тим більше – до нашого міста. Такої назви вулиця не носила ні за царського, ні за радянського режимів. Назву цю було присвоєно вулиці вже за часів незалежності нашими «хохлами-новодемократами». Зберігати саме цю назву вулиці в наш час – означає сприяти так званому «русскому миру», який так агітується і нав’язується (в тому числі – збройною окупацією) в Україні путінським режимом.

    Декілька слів про пам’ятник Павлу Стрижаку, який був перенесений в 1982 році на територію новоспорудженої середньої школи №2. Звісно, в цей час завданням даного пам’ятника було виховання молоді в дусі радянського патріотизму. А яку виховну роль виконує і може виконувати цей пам’ятник в нашій незалежній державі? Чи сприяє він патріотичному вихованню нашої молоді? Він буде формувати патріотичний світогляд в наших дітей? Звісно, що ні. Тому, місце цього пам’ятника не на території школи, а в музеї.

    Чи не виникнуть труднощі в місцевих жителів у зв’язку із перейменуваннями вулиць? Як інформує В.В’ятрович, директор Українського Інституту Національної Пам’яті, який очолює процес перейменування вулиць по всій країні (газета «Експрес» від11.12.2014 року), перереєстрація документів, зумовлена перейменуванням вулиць, не коштуватиме громадянам ані копійки. Для юридичних осіб вартість такої процедури обійдеться в сто дві гривні. Єдина помітна витрата – заміна табличок та дорожніх вказівників, яка не є настільки обтяжливою для місцевого бюджету. Людям не треба одразу йти і замінювати документи та приписку. Це можна зробити в будь-який час.

    В нашій країні заплановано в недалекому майбутньому провести адміністративно-територіальну реформу, і в нашій області залишиться, щонайбільше, 5-6 районів. Наш район, згідно усіх прогнозів, буде приєднано до Дубенщини. Всеодно потрібно буде вносити зміни в документах, назвах вулиць, установ. А з січня нового року в Україні ще й заміна паспортів на біометричні. І додаткові зміни, зміни, зміни…

    Хто мав би ініціювати зміни назв? Ініціатором перейменування може бути кожен громадянин, громадська організація, ініціативна група чи орган державної влади. Ініціатор оформляє подання до сільського, селищного чи міського голови. Далі пропозицію виносять на громадське обговорення: на зібраннях чи через мережу Інтернет. Через два місяці підбиваються підсумки, місцева влада готує проект рішення про перейменування.

    P.S. Передбачаю репліку опонентів: « Не треба нічого рухати…», «Це наша історія…».Тоді може «для історії» побудуємо пам’ятник Ю. Пілсудському, будівничому Польської держави, яка окуповувала західні області України впродовж двадцяти років? Чи Гітлеру, який упродовж трьох років «володів» нами? Адже це також «історія»…

    Іван Дурда,

    кандидат медичних наук”.

  1. Лютий 7, 2016

    […] У Радивилові під закон про декомунізація, очевидно, підпадають назви вулиць, у які вписані Тимофій Черняк, Микола Кузнецов. Докладніше про цю проблему читайте в статті “Терешко з Терешкової вулиці. Нотатки про назви вул… […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.