Тільки факти: у малоприкметному прикордонному містечку

Факт до факту – з минулого Радивилова, коли він з кінця ХYІІІ і до початку ХХ ст. був прикордонним містечком імперії і носив російськомовну назву «Радзивиловъ». Факти подаються без хронологічної послідовності.

У листі чернігівському поміщикові Миколі Даниловичу Білозерському від 21 лютого 1836 року Микола Васильович Гоголь писав про петербурзькі новини (цитата мовою оригіналу): «Известите о том, что нового в наших сторонах. Наши все ведут себя довольно хорошо и не переменились ни в чем. Божко(…) карт совершенно не берет в руки; только два раза, когда я зашел к нему, он пунтировал, но и то проиграл не больше, как рублей четыреста. Шаржинский, как вам известно, навостряет лыжи в Радзивилов почтмейстером и, вероятно, скоро удерет оттуда опять в Петербург, если только какая-нибудь полька не сядет верхом на его синие очки». 

Класик єврейської літератури Іцхок-Лейбуш Перец (1852 – 1915), виявляється, теж писав про Радзивилів. Фрагмент із книги «Рассказы и сказки» (Москва, 1941)(переклад українською для Радивилів.info):

“Один тримає драбину в зубах. Стрілою злітає дівчинка на найвищу сходинку і зістрибує звідти на плече другому. Перший тим часом дає їй стусана; вона перекидається в повітрі декілька разів і, ніби вкопана, зупиняється перед публікою з простягненою рукою; вона просить милостиню.

Це теж театр, але театр для «простонароддя» – для слуг і служанок…

Гра йде під відкритим небом, вона й коштує дешево. Квитків не купують, а кидають гроші і копійки. А вона це так вражаюче вправно проробляє, ця худенька дівчинка! Великі краплі поту течуть її розмальованим личком; у запалих очах мука, та цього натовп не бачить. Вона дихає важко – цього натовп не чує. Натовп бачить лише вправні фокуси, вона чує лише приємну музику шарманки…

А душа в худому тільці бідної вкраденої дівчинки і бідна пісенька в хрипкій шарманці – обидві стогнуть, тріпочуть, – обидві молять про кращу долю…

Однак було суджено, щоб пісня «бідної нареченої» Педоцура отримала «виправлення». Пробираючись від дому до дому, блукаючи з одного міста в інше, фокусники тягали з собою бідну дівчинку доти, доки вона, нарешті, не про вас нехай буде сказано, захворіла…

Сталося це в Радзивилові, біля самого кордону. Там, під парканом, вони і кинули бідну дитину, самі ж перебралися через кордон. Шукай вітра в полі! Напівгола, з налитими синцями від побоїв, металася вона в гарячці.

Жалісливі люди підібрали її і віднесли в богадільню…

Перехворіла дівчинка тифом і вийшла з лікарні сліпою.

І зараз це бідне дитя жебракує. З дому в дім, від дверей до дверей плететься і благає милостиню.

Вона майже не говорить… Вона не вміє просити словами… Вона зупиниться де-небудь і чекає. Не помітить ніхто – заспіває пісеньку, щоб почули… А пісенька ця – з шарманки…»

Радивилів у минулому мав велику єврейську громаду. Відомими вихідцями з неї стали меценат Мойсей Гінсбург (1851 – 1936), ізраїльський поет Амір Гільбоа (Гілбоа) (справжнє ім’я і прізвище – Берл Фельдман)(1917 – 1984), професор медицини, завідувач кафедри загальної хірургії Чернівецького державного медичного інституту Семен Кац (1907 – ?), організатор онкологічної служби, провідний хірург Читинської області РРФСР Григорій Аксман (1907 – 1987).

Архівний документ, який засвідчує, що і сто років тому в Радивилові були християни протестантського віровизнання (мова оригіналу):

«О наличии в м. Радзивилове секты баптистов

Секретно

Вр. и. д. Начальника Волынского губернского Жандармского Управления

13 августа 1908г.

N 9680 По полученным во вверенном мне Управлении сведениям

г. Житомир

В м. Радзивилове есаулом 12-го Донского казачьего полка Евгением Андреевичем Кушнаревым, Анной Ивановной и Каролиной Петровной Эзергейм, квартировавшими в доме дворянки Наталии Крумм, были распространены в большом количестве брошюры разных заглавий исключительно религиозного содержания, издания “Международного трактатного общества”. Лица эти по-видимому принадлежат к секте “баптистов”.

К изложенному присовокуплю, что по полученным дополнительтным сведениям Анна Ивановна есть жена есаула Кушнарева, обвенчана с последним по лютеранскому обряду, а Каролина Петровна Езергейм – подруга Анны Ивановны – обе из Риги.

В настоящее время есаул Кушнарев вышел на льготу и 3-го сего августа вместе с женой Анной Ивановной и Каролиной Езергейм выехал в Ригу.

Подлинное подписал и с подлинным верно Подполковник                                      (підпис)

Господину Волынскому губернатору». (Лист 334)(Ф 1335. Оп. 1. Д. 867; ЦДІАУК, м.Київ).

У минулому серед чиновників Радивилова був і князь Вадбольський Петро Олексійович (24.05.1831 – 12.10.1885), представник відомого роду Вадбольських, поміщик та чиновник Волинської губернії. Батько – О.П. Вадбольський (1782 – 1843), учасник Бородінської битви. Брати: Василь (1836 – ?), Олександр (1838 – ?), Лев (1841 – ?).

Чини Петра Вадбольського: колезький радник (1871), дійсний статський радник (1879). У Міністерстві фінансів Росії перебував у департаменті митних зборів. Очолив господарсько-будівельний комітет у містечку Радивилові для завершення будівництва церкви св. Олександра Невського (1870-і роки). Через директора митних зборів та міністра фінансів домігся фінансування завершення будівництва з царської скарбниці (у 1873 та 1874 роках – по 4 тис. рублів). Сприяв виготовленню іконостасу та ікон у С.-Петербурзі за участю академіків Федюшкіна та Васильєва.

Був начальником 9-го Радзивиловського митного округу, йому підпорядковувалася Волинська бригада прикордонної варти (у 1870 – 1879 роки).

Помер у Радивилові, тоді Кременецького повіту, Волинської губернії, був 1885 року похований біля цвинтарної церкви св. Павла Фівейського. Пам’ятник на могилі – у вигляді чорної мармурової плити та вертикально встановленого хреста (пам’ятник виготовлений у Москві, фірма Кабанова).

У Радивилові випало побувати й відомому російському революціонерові Михайлу Сажину, про якого можна знайти чимало матеріалу в Інтернеті. Влітку та восени 1874 року Сажин жив у Локарно (Швейцарія) і брав участь в італійських революційних справах. У 1875 році брав участь у Герцеговинському повстанні проти імперії Османа, був волонтером в іноземному легіоні. Повернувшись наприкінці 1875 року до Женеви, виробив план повстання у Росії, зокрема на Уралі, і з цією метою у березні 1876 року нелегально вирушив на батьківщину. Організував транспортування нелегальної літератури до Росії через пруський кордон; серед контрабандистів був відомий під псевдонімом “Будо”. Заарештували Сажина 24 квітня 1876 року в містечку Радивилові під час переходу кордону з паспортом на ім’я відставного штабс-капітана Федорова.

5 травня 1877 року Сажина Михайла Петровича піддали суду за звинуваченням у створенні протизаконних співтовариств, у поширенні творів, що мали на меті спонукання до бунту і непокори верховній владі (процес 193-х). За відмову відповідати на запитання суду Сажина було видалено із зали засідань. Засудили його до позбавлення всіх прав стану та до каторжних робіт на заводах на п’ять років, причому суд клопотав про заміну каторжних робіт висилкою на проживання в одній із віддалених губерній, крім сибірських.

Три полки донських козаків, які стояли в Бресті, у 1809 році були перекинуті стерегти кордон біля Радивилова, адже переможні війни Наполеона перетворили Францію в наймогутнішу державу в Європі. А 12-й Донський козачий полк був розквартирований у Радивилові лише на початку ХХ століття.

З донесення полководця Михаїла Кутузова від 9.10.1812 року Олександру І довідуємося: 1 травня 1811 року через кордон у Радзивилові переправився шпигун А.Платер, який «знімав становище міст, рік, переправ, помічав, чи є де укріплення, чи мають селяни зброю, чи є по селах достатні запаси хліба».

У 1817 році в нашому містечку побував майбутній історик і мемуарист із роду Бутурліних – Михайло Дмитрович Бутурлін. У своїх записках він згадував: «У Радзивилові ми прожили три чи чотири доби. Напередодні переїзду в австрійські володіння, коли вся наша сім’я зібралася до вечері (поданої з нагоди теплої погоди надворі і при свічах), мати моя, зауваживши, що заготовлено було більше, ніж звичайно, страв, запитала в дворецького Михайла Олександровича про причину такої розкоші. «А тому, Ваша світлосте, відповідав Клєєв, – що це останній раз». Моя мати просльозилася, а він відвернувся і заридав».

Становище ярмарків у Росії, насамперед у її прикордонних містечках, змінилося після прийняття тарифу 1819 року. Було запроваджено загальний митний кордон Росії і Королівства Польського і відкриті митниці в Юрбурзі і Паланзі – з Прусією і в Радзивилові – з Австрією.

13 січня 1893 р. жандармський офіцер Вирголич, на підставі власних агентурних відомостей, затримав у Радзивилові на кордоні 12 ящиків, переміщених контрабандним шляхом (контрабандисти зуміли розбігтися), – у ящиках виявлено друкарський шрифт і верстат.

З дослідження «Монополистический капитал в нефтяной промышленности России, 1883-1914: документы и материалы»: «При ціні в Царицині  по 50 коп. за пуд наливного керосину і при існуючому курсі гульдена в 83 коп. керосин у бочці на австрійському кордоні, в Радзивилові, буде коштувати 7 гульденів 94 крейцари за 100 кг».

У березні 1902 року на кордоні в Радзивилові був заарештований соціал-демократ друкар І.Блюменфельд (1865 року народження) (під прізвищем Карл Готшалк) з транспортом видань революційного характеру, того ж року зумів утекти з київської тюрми за кордон Російської імперії. Згодом був меншовиком.

Підготував Володимир ЯЩУК.

 

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.