Цікаві факти про Радивилів і Радивилівщину

Радивилів знаний і малознаний… Досить часто школярі, отримуючи завдання зібрати відомості про своє місто чи село, стикаються з відсутністю систематизованої інфоромації або її неабиякою розрізненістю, розкиданістю по різних публікаціях у пресі, у книгах про Радивилів і Рівненщину.

Залізнична станція Радивилів була відкрита в 1873 році, після того, як залізниця (внаслідок прокладання упродовж кількох років від Здолбунова) дійшла до прикордонного Радивилова (тоді Радзивилів). Із залізницею по той бік кордону, зі сторони Бродів, була сполучена 26 листопада 1875 року. До 1944 року приміщення вокзалу в Радивилові було 2-поверховим, оскільки будувалося наприкінці ХІХ століття для потреб як прикордонних служб, так і  митних. Зруйноване внаслідок бойових дій, які між Радивиловом (тоді Червоноармійськом) і Бродами точилися майже 4 місяці – з середини березня до середини липня 1944 року. Нове приміщення вокзалу було споруджене до початку 50-х років. Капітально відремонтоване в 2007 році, коли начальником залізничної станції був почесний працівник транспорту України Віктор Гусарук (1958 – 2010).

У Радивилові є 5 православних церков – Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Садова), Свято-Вознесенська (вул. Почаївська), Олександра Невського (вул. П. Козланюка), Амфілохія Почаївського (вул. Піскова), Введення в храм Пресвятої Богородиці (вул. Вокзальна) і 1 греко-католицька – Преображення Господнього (вул. Г. Сковороди), а також кілька молитовних будинків – громад ЄХБ, ХВЄ-п’ятидесятників і Свідків Єгови. На території міста на початку ХХ століття було 4 православні каплиці, з яких збереглася одна (по суті, наново збудована в 90-і роки) – на вул. Почаївській. Інші каплиці в місті (зараз їх є 4) з’явилися пізніше: парафіяльними каплицями стали частина (неф) колишньої кладовищної церкви Павла Фівейського і надмогильна каплиця невстановленої особи (за переказами – генерала), а також була споруджена каплиця на місці колишньої Свято-Введенської церкви в мікрорайоні Цибухів. Спроби відновити каплицю на вул. П. Козланюка в дендропарку, в тому числі з участю розташованої поряд прокуратури, ні до чого не привели (збереглося фото каплиці, яка стояла тут колись, при дорозі з Радивилова до села Бугаївка).

Найдавніша архітектурна споруда в місті – церква Олександра Невського, яка була вивершена і освячена в 1874 році, але споруджувалася 50 років. До пам’яток місцевого значення в Радивилові віднесено будівлю колишнього костелу (вивершений у 1938 році), нині використовується як православна Свято-Вознесенська церква. Поряд для потреб міських організацій використовують приміщення колишньої плебанії.

Про колорит колись напів’єврейського містечка нагадують приватні або пристосовані під громадські заклади єврейські будинки по вулицях Почаївській, Тихій, П. Козланюка та інших. Єврейська громада міста перестала існувати після страти євреїв нацистами в 1942 році (місце страти – хутір Пороховня біля села Лев’ятин).

Існування в Радивилові в ХІХ – на початку ХХ століть митниці і розташування тут військового полку позначилося на духовно-культурній атмосфері. На рубежі цих століть у місті з’явилися публічна бібліотека і кінематограф (хоча кінематограф як технічна новинка був тоді привілеєм тільки великих міст). Перший російський фільм з’явився тільки 1911 року, тож радивилівська аристократична публіка дивилася закордонне кіно.

У 1920-і роки в Радивилові виступав хореографічний ансамбль під керівництвом відомого українського хореографа Василя Авраменка (1895 – 1981), який у той час вів танцювальний гурток у Кременці. У складі цього колективу танцював у Радивилові і учень Кременецької української мішаної приватної гімназії імені Івана Стешенка Улас Самчук, згодом відомий письменник, автор романів «Волинь», «Марія» та інших.

На постаменті, який «прикрашає» центральну площу Радивилова, спиною до приміщення колишнього райкому партії стояла робота відомого скульптора Василя Вінайкіна – бронзовий Ленін, якого тут поставили у вересні 1978 р., а зняли краном за рішенням міськради через 13 років, у вересні переломного 1991 року, після проголошення незалежності України. Відтоді бронзовий Ленін стоїть на задвірках – у дворі комунального підприємства (вулиця Кременецька). Метал двічі бралися використати для відливу іншого пам’ятника – у 90-і роки пам’ятника матері-Україні, а в 2014 році, до 450-річчя міста, першому його власникові Миколі Радзивіллу Чорному, але щоразу обставини не дозволили довести задумане до кінця. Незадовго перед тим, як відкрити пам’ятник на площі в 1978 році, був демонтований інший пам’ятник Леніну, з цементу, він стояв поряд із тодішнім приміщенням  районного відділення Державного банку (нині вулиця Почаївська, приблизно там, де до неї виходить вул. Івана Франка).

У місті існували пам’ятники російському царю Олександру ІІ (біля народної школи, нині перероблене приміщення використовується для дитсадка «Усмішка) і диктатору Сталіну (на площі, а потім – у парку).

У 1990 році на екрани телебачення СРСР вийшов бойовик про вітчизняних наркоторговців «Мускал» режисера Ходжадурди Нарлієва, деякі епізоди цього фільму знімали в Червоноармійську (Радивилові). Тоді тут побувала й виконавиця однієї з ролей Анна Тихонова, дочка «Штірліца» – В’ячеслава Тихонова.

У різні роки в Червоноармійську – Радивилові виступали відомі співаки Анатолій Солов’яненко, Юрій Богатиков, Микола Мозговий, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Оксана Білозір, Павло Дворський, Мар’ян Шуневич, Дмитро Гнатюк, Тіна Кароль, Ольга Павловська, композитор і виконавець Ігор Білозір, у складі квартету «Явір» Володимир Дідух, Валентин Реус… З Радивилова вийшли на співочу сцену Ольга Цибульська (Київ), Сергій Шеремета (Каліфорнія, США) та інші.

У 2004 році за сприянням голови РДА Сергія Шевченка (1973 – 2006) було відтиражовано магнітофонну касету з записами пісень у виконанні радивилівських самодіяльних артистів.

У книжці оповідань львівської письменниці Євгенії Божик (1936 – 2012) “Келих часу” (Львів, видавництво “Каменяр”, 2007; 244 сторінки) надруковано таку присвяту: “За незмінну прихильність до моєї творчості, поширення моїх книжок серед людей, за всебічну допомогу і щирість – моя сердечна вдячність родині КОТЮКІВ із Радивилова – п. Марії і п. Михайлові, їхнім дітям – сину Юрію, дочці Оксані і зятеві Юрію АНДРУСИКУ. Хай Всевишній благословляє Вас усіх, хай ясною зіронькою сяє Вам продовжувачка Вашого славного Роду мила Уляночка”.

У різні часи в Радивилові зустрічалися з читачами відомі письменники, лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка Галина Пагутяк (2010), Мирослав Дочинець (2015), Анатолій Кичинський (2018), а також Василь Шкляр (2019), який рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року, але відмовився її отримати на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти одіозного українофоба.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.