У пошуках справжньої могили «оберлейтенанта»

Ще в 1991 році ваш покірний слуга писав у газетах “За вільну Україну” та “Вісті Рівненщини”, що у Львові на Пагорбі Слави у могилі начебто героя-розвідника М. Кузнєцова лежить чистокровний німець. А раніше – у 1980-х – республіканська газета “Сільські вісті” у публікації “Де загинув Кузнєцов?” піддала сумніву офіційні дані про його смерть у Боратині Бродівського району.

У далекому вже 1946 році Голова Служби Безпеки ОУН Микола Лебедь видав за кордоном книгу “УПА: Українська Повстанська Армія”. Ще ніхто тоді в Україні не чув про розвідника Кузнєцова і його агентурні псевдоніми. А Лебедь процитував повідомлення Команди УПА “Північ”, що 2 березня 1944 року о 12-й годині в лісі у Вербському (нині – Дубенський) районі переловлено трьох червоних шпигунів. Один з них – на псевдо “Пух” з фальшивими документами на німецького оберлейтенанта з Кенігсберга, другий – Вл. Камінські, поляк, третій – власовець на ім’я Іван, псевдо Зельов, шофер. При них були фальшиві документи, мапи і звіт російською мовою про терористичні акції у Львові. Пробиралися вони на захоплену червоною армією територію Волині. Вербський район на початку березня 1944 року був ще під німцями.

Згодом після війни це повідомлення УПА навів у популярній в СРСР книзі “Сильні духом” командир партизанського загону, в якому базувався під Рівним М. Кузнєцов, – Д. Медведєв. І уточнив, що затримання трьох радянських агентів відбулося у лісі коло села Білогородка. Але, як ми знаємо з історії, тіло партизана-героя у 1959 році знайшли у Боратині біля Бродів і 27 липня 1960 року урочисто перезахоронили у Львові на військовому меморіалі “Холм (Пагорб) Слави”.

У вісімдесяті роки я написав лист соратнику Кузнєцова і організатору пошуків його місця загибелі Миколі Струтинському – тоді полковнику КДБ, співробітнику органів держбезпеки Львівської області. Запитував, чому він не повірив інформації УПА про загибель розвідника у білогородському лісі. Відповідь не забарилася: “Я маю їхати зі Львова у Ровно і завітаю до вас у редакцію”. А я тоді працював у дубенській райгазеті “Червона зірка”.

Мені було за честь прийняти таку знамениту людину у редакції по вул. Лисенка, 21. Микола Володимирович розповів, що у 1959 році перевіряв версію про Білогородку. За його дорученням офіцер держбезпеки І. І. Дзюба опитав мешканців прилеглих до лісового масиву сіл і встановив, що у лютому-березні 1944 року там були вбиті троє невідомих у формі військовослужбовців гітлерівської армії. Їх похоронили на цвинтарі у Мильчі. У тому, що то були не Кузнєцов з партизанами Бєловим і Камінським, переконали розповіді мильчан: їх могилу у перші повоєнні роки хтось оправляв перед Проводами, а одного разу там помітили заплакану немісцеву жінку. З цього Струтинський зробив висновок, що у Мильчі похоронені вояки УПА, які нерідко мали на собі німецьку стройову одежу. І радянські люди десятиліттями у Львові носили квіти на могилу легендарного розвідника, не підозрюючи, що в ній лежить гітлерівський вояка.

Про це обізнані люди дедалі голосніше заговорили у 80-х роках. Якось у ту пору мені зателефонував біограф Кузнєцова, автор книги “Грачев – Центру”, кореспондент ТАСС у Рівненській області Кім Закалюк: Петре, опитай ще раз старожилів Мильчі, бо там, найімовірніше, покоїться Кузнєцов.

Тодішній голова мильчанської сільради А. С. Михащук зреагував на таку мою інформацію як на очевидну річ: “Ми давно знаємо, що Кузнєцов тут лежить. Ще живі люди, які його хоронили”. (Зразу зазначу в дужках, що у сусідньому з Мильчею селі Повча, яке теж межує з білогородським лісом, колгосп називався ім”ям Кузнєцова).

Голова сільради тоді, у вісімдесятих, провів мене до очевидиці похорону трьох вбитих у лісі Катерини Зборовської. В неї у світлиці я побачив відомий у радянську пору портрет оберлейтенанта Пауля Зіберта -агента НКВС. Господиня розповіла, що коли після війни з”явилися книги про розвідника з його фото, вона легко впізнала того німця.

Два мильчанські старожили показали на цвинтарі могилу, в якій вони у березні 1944 року похоронили німецького офіцера. І підтвердили, що він зовні схожий на Кузнєцова.

Кім Закалюк приїхав у Мильчу з директором рівненського музею комсомсольської слави Борисом Шапієвським на ексгумацію. Колишні учасники похорону могилу розкопали, дістали останки, які музей відправив у Київ в КДБ УРСР на експертизу. Її результати засекретили. Що теж показово: якби череп не належав Кузнєцову, то це зайвий раз підтвердило б, що героя-партизана похоронили не у Мильчі, а у Львові.

Світло на цю заплутану історію могли пролити ще живі ветерани УПА. Нагода зустрітися з ними трапилась у 1990-91 роках, коли у Львові з”явився популярний часопис “За вільну Україну”. У ньому працював мій однокурсник по факультету журналістики Василь Семен. Він допоміг отримати мандат редакції, необхідний для довіри у співрозмовників. Адже “ЗВУ” була першою газетою, яка друкувала правду про національно-визвольну боротьбу в 1940 роках, і користувалася авторитетом у її учасників.

Я проїхав по колишньому шляху радянських партизанів-розвідників від Курович до Бродів. Зустрічався у тамтешніх селах і хуторах з ветеранами УПА. Нічого нового не дізнався, і в останній надії вирушив у Москву в центральний офіс КДБ СРСР. Попросив зустріч з спеціалістом по Кузнецову. Мене провели на третій поверх до полковника, який назвався прізвищем Васильєв.

Він мене спантеличив:

-Ми все про вас знаємо! Ви пройшли по маршруту Кузнєцова на Львівщині. Що ви довідалися від тамтешніх бандерівців?

– Жоден з них не згадав випадку, коли б УПА спіймала чи вбила німецького офіцера з двома супутниками. Версія з Боратином не підтверджується.

Полковник змахнув рукою: “Та ми знаємо!”

-А з “Чорногорою” ви зустрічалися?

-Звичайно!

-Що він вам сказав?

– Що до вбивства Кузнєцова у Боратині не причетний.

-Гм-м… – задумався Васильєв. – Жалко, что ми ГДР потєрялі…

Я зробив висновок, що в КДБ СРСР справді не знають, де подівся їх легендарний колись розвідник. Львівський історик Андрій Козицький з посиланням на авторитетні джерела стверджує, що його, швидше за все, вбили у білогородському лісі і поховали у Мильчі. Історик та журналіст Вахтанг Кіпіані небезпідставно висловив припущення, що Кузнєцова у Білогородці упівці не вбили, а обміняли у німців на заарештовану ними дружину Лебедя Дарію Гнатківську. Така версія, до речі, друкувалася ще років 30 тому. А за часів СРСР писали, що “оунівські бандити” продали німцям радянського агента за 25000 дойчмарок.

Тільки виникає запитання: якщо спійманого в Білогородці радянського агента УПА передала німцям, то хто у Мильчі похоронений? Передаю естафету пошуків молодим колегам…

Петро ЯКОВЧУК, журналіст.

Книга онлайн, Радивилівська бібліотека

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.