Улас Самчук. На коні вороному. Скачати книгу

Творчість Уласа Самчука викликає неабиякий інтерес читачів, тим паче напередодні 110-ї річниці від дня його народження. Це підтверджується й увагою до публікацій Радивилів.info. У нашій статті «Це те саме дерев’яне, колись прикордонне містечко, де і я пожинав лаври слави на чолі танцювальної групи» зосереджувалася увага головним чином на перебуванні письменника в Радивилові. І дала матеріал для цього публіцистична книга  «На білому коні», яку ми потім опублікували повністю.

А тепер продовжуємо тему публікацією книги Уласа Самчука «На коні вороному», яка стала свого роду продовженням попередньої і подає з особистих вражень автора обширний фактаж і яскраві описи про Рівненщину, волинський край, інші регіони України періоду Другої світової війни.

До речі, як і попередня, ця книга чи не вперше для Інтернету подається в форматі PDF з текстом, розпізнаним нашим працівником у відповідній програмі, і це полегшує пошук потрібного фрагменту. Саме цей пошук вивів на додаткові факти про приїзди Уласа Самчука в Радивилів.

Восени 1943 року Самчук зібрався з’їздити на Львівщину.

Він згадує: «Роздобули тягарове авто Цукротресту, в якому працював Шумовський, і одного доброго ранку вирушили в дорогу.

Ми мали намір заїхати спочатку до Львова, а опісля до Яворова, де жила тоді дочка Шумовських Аріядна зо своїм чоловіком малярем Богданом Стебельським. У Яворові у той час жив також мій добрий приятель Юрій Липа, з яким я хотів побачитись, а головне, передати йому бандуру покійного Михайла Теліги, яка залишилась у мене після від’їзду його до Києва. Тоді все ще здавалося, що Галичина це далеке запілля фронту і, можливо, війна дійде туди не так скоро.

З нами їхав також малий син Шумовських Дорко, але що він не мав урядової перепустки до генерал-губернаторства, то ми мусіли «перепачкувати» його через границю нелегально. Перед границею за Радивиловом ми закидали його на дні вантажника різним крамом і гранична сторожа цього не помітила. А нам це коштувало трохи нервів, як казав Шумовський — «наїлись трохи страху»… Бо могли мати і не трохи клопотів».

А ось про повернення зі Львова в Рівне: «Додому ми виїхали у п’ятницю 6 листопада, в годині четвертій по обіді, а тому змушені були заночувати в Радивилові… Щоб на другий день, перед обідом, докотитися завантаженим шляхом до Рівного…

У Рівному всевладно бушувала гарячка евакуації. Дорога завалена втікачами».

Улас Самчук назавжди залишив Рівне 21 листопада 1943 року – тільки того разу він їхав потягом. І, звичайно, через залізничну станцію Радивилів. Але про це він у своїх записах уже не згадав.

• Улас Самчук. На коні вороному. Скачати книгу