Улас Самчук використав тему Берестечка

Серед творів нашого земляка Уласа Самчука важливе місце займає роман «Чого не гоїть огонь», адже це перший в українській літературі художній твір, у якому без будь-якої ідеологічної запрограмованості показано діяльність Української повстанської армії (УПА) на прикладі одного із загонів – на чолі з Трояном (Яковом Балабою). Діяв цей загін у районі села Дермань (нині Здолбунівського району на Рівненщині).

Пробували Якова завербувати в німецьку і в радянську розвідку, пробували його навіть схилити до виїзду в далеке зарубіжжя, але він на перший план ставить долю рідного краю. В цьому далеко не останню роль відіграло славне історичне минуле Волині. Троян згадує, що фундатором Дерманського монастиря був князь Острозький, що в Дермані діяла одна з перших в Україні
друкарень, а керував нею сам Іван Федоров. Спливають у пам’яті повстанця й імена видатних діячів нашого краю Герасима і Мелетія Смотрицьких, Дем’яна Наливайка, друга Івана Вишенського — Іова Княгинецького.

Помітне місце в романі посідає і тема Берестецької битви 1651 року, яка відбулася на території нинішнього Радивилівського району. Вперше мову про це Троян заводить перед слухачами старшинської школи під Острогом:

«Може, пригадуєте собі часи Хмельницького, його атаки під Корсунем, під Пилявою, але, може, пригадуєте також… його останній бій під Берестечком? Пригадуєте той острівець на болотяній річці Пляшовій і на ньому гурт козаків в оточенні тридцяти тисяч ляхів?»

Герой роману Уласа Самчука викладає ці події по-своєму, так, як їх пам’ятає:

«І коли козаки вистріляли свої кулі, і коли їм закричали «здавайтесь», вони потрощили свої мушкети і висипали з кишень в річку своє золото. А потім обняли один одного, сказали: «прости, брате», — раз, другий і третій!». А потім, за словами Трояна, «зарубав один одного шаблею, а останній отаман сам пробив своє серце…».

Командир повстанців хоче підвести своїх друзів до думки, що з давніх-давен свобода здобувалася українцями ціною великої самопожертви, самозреченості.

«Хтозна, чи куплена такою крутою ціною наша свобода не поможе нам перекувати наші душі і зробити їх не лише твердими, але й вразливими на людський лад, на порядок, на єдність».
І повстанці сприймали такі слова заніміло, цілком переймаючись ними, адже усвідомлювали, що «їхня доля — з острова Пляшевої». І ніхто з них не думав ухилятися від цієї долі.

Згодом тема Берестечка переходить і в третю частину роману. Розмова про самопожертву козаків згадалася воякові Ведмедю під час бою з енкаведистами. Позиція упівців була піддана повітряному бомбовому удару, потім ще одному. Боєць зауважив товаришеві:

«Знаєш, ота Пляшова… під Берестечком… Як то вони там прощались і сипали в воду золото».
На це повстанець Омелян каже:

«Козаки це робили на знак кінця. Що вони не піддадуться. Може, й ти хочеш своє висипати?».
У цих словах — і мужня самоіронія, і бравування, адже яке може бути в повстанців золото? Хіба що сотня рейхскомісарських карбованців. Єдине, чим хлопці можуть пожертвувати, — власне життя.

І, зрештою, вони, як і їхні славні предки, сміливо йдуть на смерть в ім’я незалежності України. Наприкінці роману ми довідуємося, що «впало понад п’ять сотень самих дерманців, а ще більше забрано в сибірський ясир». Із загону Трояна в живих не лишилося нікого. Провідною зорею стала для них доля останніх трьохсот оборонців з-під Берестечка.Берестечко, 1651, Берестецька битва


Наталія МЕЛИХ (ЯЩУК), м.Радивилів.

Див.: Ліна Костенко. Берестечко.

Наталя Мелих

кореспондент

You may also like...

3 Responses

  1. Лютий 15, 2015

    […] ДИВ.: Улас Самчук використав тему Берестечка […]

  2. Лютий 16, 2015

    […] ДИВ.: Улас Самчук використав тему Берестечка […]

  3. Червень 29, 2015

    […] в романі «Я, Богдан» Павла Загребельного. Виразно звучить мотив Берестечка в романі «Чого не гоїть огонь» Уласа […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.