Уродженка Радивилова стала визнаним мистецтвознавцем

Неоніла Старинчук (м.Радивилів)(зліва) з подругою. 1950 р.

Неоніла Старинчук народилася 1930 року в Радивилові (тоді Радзивилів). Рано залишилася без матері. Після школи поступила в Бродівське педагогічне училище. У цьому місті зустріла і свого майбутнього чоловіка.

Ось як вона розповіла про це в своєму листі до Бродівського історико-краєзнавчого музею:

«Згадую ті далекі п’ятдесяті з хвилюванням і трепетом – ви сколихнули пам’ять. Це було так – у самому кінці 1951 року, думаю, це був грудень, у Бродівський Будинок культури з Радивилова переїхала сім’я Роземблюмів – Віктор Миколайович і Катерина Миколаївна. Він – керував самодіяльними колективами, думаю – драматичними. Вона була піаністкою. Це були люди з числа петербурзької інтелігенції. Як вони опинилися в наших краях, не знаю. Але в Радивилові і Бродах навколо них збиралася молодь. Це було природно, бо Будинок культури був єдиним місцем для спілкування молоді. То були і гуртки самодіяльності, і, звичайно, танці.

Опинившись у Бродах, я, звичайно, зайшла до них. У будівлі Будинку культури розміщувались багато які служби. Там же були й житлові приміщення цієї сім’ї. Там же, десь поряд, жила сім’я директора Будинку культури. У цій сім’ї я зустріла Анатолія. То був дуже симпатичний молодий чоловік з іскристими очима. Він запросив мене на новорічний вечір. Це була зустріч 1952 року. А на 23 лютого того ж року ми стали чоловіком і дружиною. Так і пройшли по життю поруч – з радощами й бідами. Так і живу з ним, уже без нього».

Чоловік Антоніни – сержант Анатолій Сундуков був із Кабардино-Балкарії, в 1948 – 1953 роках служив у Бродах: разом із солдатами розбирав післявоєнні руїни міських будівель, підривав небезпечні стіни, адже місто вціліло тільки на третину. А вільні хвилини віддавав своєму захопленню – малюванню. На той час мав освіти лише 9 класів.

У Бродах в молодого подружжя народився син Юрій. Після закінчення строку служби Анатолій повіз сім’ю у рідні краї – в місто Нальчик. Радивилів і Броди, родина Старинчуків для Ніли назавжди залишилися в спогадах. Згодом Сундуков поступив на навчання в Академічний інститут живопису, скульптури і архітектури імені І.Репіна. На час навчання сім’ю перевіз до Ленінграда. Анатолій закінчив батальну майстерню Е.Мойсеєнко, а Неоніла – мистецтвознавчий факультет цього ж інституту.

Після навчання повернулися в Кабардино-Балкарію, в Нальчик. З роками Анатолій Михайлович Сундуков став відомим художником, учасником багатьох представницьких виставок картин. А Неоніла Степанівна Сундукова публікувала мистецтвознавчі статті в різних виданнях, завдяки їй побачила світ книга «Художники Кабардино-Балкарии» (1998), багато років працювала відповідальним секретарем Спілки художників Кабардино-Балкарії, 2002 року стала членом організаційної ради Українського національно-культурного центру «Дніпро» в місті Нальчик.

Бродівський краєзнавець Наталія Ханакова в збірнику «Брідщина – край на межі Галичини й Волині» (2013) опублікувала статтю «Повоєнні малюнки зруйнованих Бродів А.М.Сундукова в колекції Бродівського історико-краєзнавчого музею». Звідси й взято основні факти для цієї замітки.

Виступає Неллі Сундукова. Нальчик, 2013.