«Вас родили не для воєн», – написав після похорону в селі Михайлівка радивилівський поет
Світлій пам’яті наших полеглих воїнів…
Завітала смерть вже вшосте
В наш спокійний, мирний край,
Це війна косу їй гострить,
Як її не називай –
Чи АТО. Чи перемир’я –
В неї тисячі відлунь.
Це війна – кривава вирва,
Назар Крохмаль
Пожирає нашу юнь.
Не родилися солдати,
Щоб загинути в бою,
Хлопці щирі, заповзяті
Землю красили свою.
Хоч війна багатолика,
Кінець один –
плач і вінки…
Життя – плата завелика,
Рано згинули синки.
Село, вулиця, сусіди,
І малеча, і діди –
Де не ступиш, де не підеш,
Іван Лемещук
Скрізь твої, синок, сліди.
Лемещук Іван недавно,
А тепер ось і Назар…
Так було в часи прадавні
Під час нАбігів татар.
Вас родили не для воєн,
Вас родили для життя,
Час ті рани не загоїть,
Ви не йдете в небуття.
Скільки ви для України
Видали б добра, сини,
А тепер ось – в домовині,
І прийдете тільки в сни.
Все це – почерк московитів,
В нас також є гендлярі.
Бійтесь, люди, єзуїтів –
Особливо тих, – вгорі.
Припиніть же бойовище!
Вас не простить Бог повік.
В степах «Гради» далі свищуть,
Війна стала на поріг.
Ми не можемо мовчати,
Ми тепер – одна рідня,
Весь народ, ставай на чати –
Нема ж спокою ні дня.
Труну несли побратими
На опорі мужніх рук,
У строю кульгав за ними
Підполковник Грицайчук,
Теж місцевий. Мужній воїн,
Хоч доволі молодий,
Служать з жінкою обоє,
Милиця ж – війни сліди.
Кров пролив за Україну,
Ситуація така: летовище, бій і міни, –
Рана рвана і важка…
А за ними – людське море,
Лік на тисячі, – стіна!
В душах думка:
«Хто це творить,
Не інакше – сатана!».
Розступися, земле рідна,
Тіло воїна прийми,
Захищав тебе він гідно
Цими юними грудьми.
Це до сьомого коліна
Пам’ятатиме село…
Буде вільна Україна! –
Що б там далі не було!
Слава Україні!
Героям слава!
Євген ГУДИМА.
09.11.2014, Радивилів – Михайлівка. (З газети “Прапор перемоги”, Радивилів).
Примітки.
9 листопада 2014 року в селі Михайлівка Радивилівського району поховали Назара Крохмаля, який загинув у зоні АТО, відстоюючи територіальну цілісність і незалежність України. Він став шостим із полеглих, кого привезли на Радивилівщину і поховали в Радивилівському районі.
11 вересня в сусідньому селі Ситному поховали його бойового побратима Івана Лемещука.
У вірші згаданий підполковник Грицайчук (Грицайчук Микола Васильович), він родом із села Михайлівка, став професійним військовим, був двічі поранений на східному фронті.
Ридання матері
Душа тремтіла, наче крила,
Що пташенят несуть в політ:
– Під серцем я ж тебе носила,
Щодня молилась двадцять літ
За тебе, за твоє здоров’я,
За успіхи у навчанні,
Війна забрала! Безголов’я!
Ні! Не віддам! Ні! Ні! Ні! Ні!
Ти всім сусідам серцем чулим
На поміч йшов, косив, орав,
О, Господи! Ти мене чуєш,
Завіщо ж ти його забрав?
Сусіди тут – і дальні, й ближні,
І люду, люду – тисячі
А я ж іще на тому тижні
Твій голос чула у ночі.
Я не віддам тебе могилі!
Не забирайте! Ні! Ні! Ні!
Не знести це мені! Несила!
Дай обніму тебе в труні.
* * *
Плач за синами, Україно!
Хай не вмовкає ні на мить
Душ матерів усіх тремтіння
В оцю останню смертну мить.
Знай, владо! – Буде суд сумління,
Бо руки чешуться. Свербить!
Нервує юне покоління,
А час летить, летить, летить…
Плач матерів – космічна сила,
Єднає всіх – тебе й мене,
Народ, як візьметься за вила,
То так за барки трусоне!…
Отож, вгорі там, ворушіться,
Щоб не вмирали хлопчаки,
Єднайтеся, а не діліться,
Згадайте давні помилки.
Герої звісно не вмирають,
Та залишаються батьки,
Тож хай у кожнім домі знають –
Їм треба дружньої руки.
Євген Гудима.
10.11.2014 р.,
Радивилів
