«Вас родили не для воєн», – написав після похорону в селі Михайлівка радивилівський поет

Світлій пам’яті наших полеглих воїнів…

 

Завітала смерть вже вшосте

В наш спокійний, мирний край,

Це війна косу їй гострить,

Як її не називай –

Чи АТО. Чи перемир’я –

В неї тисячі відлунь.

Це війна – кривава вирва,

Пожирає нашу юнь.

Не родилися солдати,

Щоб загинути в бою,

Хлопці щирі, заповзяті

Землю красили свою.

Хоч війна багатолика,

Кінець один –

плач і вінки…

Життя – плата завелика,

Рано згинули синки.

Село, вулиця, сусіди,

І малеча, і діди –

Де не ступиш, де не підеш,

Скрізь твої, синок, сліди.

Лемещук Іван недавно,

А тепер ось і Назар…

Так було в часи прадавні

Під час нАбігів татар.

Вас родили не для воєн,

Вас родили для життя,

Час ті рани не загоїть,

Ви не йдете в небуття.

Скільки ви для України

Видали б добра, сини,

А тепер ось – в домовині,

І прийдете тільки в сни.

Все це – почерк московитів,

В нас також є гендлярі.

Бійтесь, люди, єзуїтів –

Особливо тих, – вгорі.

Припиніть же бойовище!

Вас не простить Бог повік.

В степах «Гради» далі свищуть,

Війна стала на поріг.

Ми не можемо мовчати,

Ми тепер – одна рідня,

Весь народ, ставай на чати –

Нема ж спокою ні дня.

Труну несли побратими

На опорі мужніх рук,

У строю кульгав за ними

Підполковник Грицайчук,

Теж місцевий. Мужній воїн,

Хоч доволі молодий,

Служать з жінкою обоє,

Милиця ж – війни сліди.

Кров пролив за Україну,

Ситуація така: летовище, бій і міни, –

Рана рвана і важка…

А за ними – людське море,

Лік на тисячі, – стіна!

В душах думка:

«Хто це творить,

Не інакше – сатана!».

Розступися, земле рідна,

Тіло воїна прийми,

Захищав тебе він гідно

Цими юними грудьми.

Це до сьомого коліна

Пам’ятатиме село…

Буде вільна Україна! –

Що б там далі не було!

Слава Україні!

Героям слава!

Євген ГУДИМА.

09.11.2014, Радивилів – Михайлівка. (З газети “Прапор перемоги”, Радивилів).

Примітки.

9 листопада 2014 року в селі Михайлівка Радивилівського району поховали Назара Крохмаля, який загинув у зоні АТО, відстоюючи територіальну цілісність і незалежність України. Він став шостим із полеглих, кого привезли на Радивилівщину і поховали в Радивилівському районі.

11 вересня в сусідньому селі Ситному поховали його бойового побратима Івана Лемещука.

У вірші згаданий підполковник Грицайчук (Грицайчук Микола Васильович), він родом із села Михайлівка, став професійним військовим, був двічі поранений на східному фронті.

Ридання матері

Душа тремтіла, наче крила,
Що пташенят несуть в політ:
– Під серцем я ж тебе носила,
Щодня молилась двадцять літ

За тебе, за твоє здоров’я,
За успіхи у навчанні,
Війна забрала! Безголов’я!
Ні! Не віддам! Ні! Ні! Ні! Ні!

Ти всім сусідам серцем чулим
На поміч йшов, косив, орав,
О, Господи! Ти мене чуєш,
Завіщо ж ти його забрав?

Сусіди тут – і дальні, й ближні,
І люду, люду – тисячі
А я ж іще на тому тижні
Твій голос чула у ночі.

Я не віддам тебе могилі!
Не забирайте! Ні! Ні! Ні!
Не знести це мені! Несила!
Дай обніму тебе в труні.

 

* * *

Плач за синами, Україно!
Хай не вмовкає ні на мить
Душ матерів усіх тремтіння
В оцю останню смертну мить.

Знай, владо! – Буде суд сумління,
Бо руки чешуться. Свербить!
Нервує юне покоління,
А час летить, летить, летить…

Плач матерів – космічна сила,
Єднає всіх – тебе й мене,
Народ, як візьметься за вила,
То так за барки трусоне!…

Отож, вгорі там, ворушіться,
Щоб не вмирали хлопчаки,
Єднайтеся, а не діліться,
Згадайте давні помилки.

Герої звісно не вмирають,
Та залишаються батьки,
Тож хай у кожнім домі знають –
Їм треба дружньої руки.

Євген Гудима.

10.11.2014 р.,
Радивилів