Відомий етнограф – родом із села Острів Радивилівського району

Серед наших земляків є чимало людей, які досягли видатних успіхів у науковій діяльності, стали вченими, чиї авторитетні судження і ґрунтовні дослідження справляють вплив на розвиток науки всієї України.

У світі мистецтвознавства помітна роль належить Раїсі Володимирівні Захарчук-Чугай. Вона народилася 1934 року в селі Острові (нині Радивилівського району), навчалася в Козинській школі, в Дубенському педучилищі. У 1961 році закінчила Львівський університет імені І.Франка. Вчителювала в Козині.

Була науковим працівником Державного музею українського мистецтва, з 1966 р. завідувала відділом народного мистецтва. Потім була науковим працівником і завідувачем відділу народних художніх промислів (з 1979 р.) Львівського відділення Інсти­туту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М.Рильського. З 1991 р. Раїса Володимирівна – старший науковий працівник відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України.

Р.В.Захарчук-Чугай – доктор мистец­твознавства, професор. Широке коло її наукових зацікавлень. Вона автор понад 200 праць. Зокрема, випустила монографії “Народне декоративне мистецтво Яворівщини” (К., 1979), “Українська народна вишивка” (К., 1988), альбом “Ганна Вінтоняк” (К., 1982). Співавтор колективних праць “Гуцульщина”, “Бойківщина”, “Полесье”, “Украинские Карпаты. Культура”, “Народні художні промисли УРСР”, “Декоративно-прикладне мистецтво”, “Український народний одяг”, “Українська хрестологія”.

Одним з найважливіших напрямів миствознавчої науки РаїсаЗахарчук-Чугай вважає комплексний підхід до вивчення народного мистецтва окремих регіонів України. Як розповідала, ще в 70-і роки такий метод дослідження був неможливий, адже “вказівки згори” не рекомендували планувати монографічні дослідження окремих локальних центрів, дозволялося лише торкатися тем, які охоплювали територію всієї України. Тому можна зрозуміти, як непросто було науковцю заглиблюватися в тему “Народне декоративне мистецтво Яворівщини”. Але наполегли­вість зробила своє, врешті-решт Раїсі Володимирівні була надана можливість проаналізувати питання, що її зацікавили, вникнути в тонкощі пси­хології яворівських майстрів.

І вона відкрила для себе, що одні й ті ж умілі руки вишивали, ткали, розмальовували скрині, дитячі забавки, плели з лози, рогози, випікали хліб, а виходило це якось по-особливому, своєрідно, відкриваючи незвідані скарби художньої образності, не схожої на ту, що утвердилася в сусідніх районах.

Працю про народне мистецтво Яво­рівщини підтримав доктор мистецтво­знавства, професор Віктор Василенко, чим заохотив нашу землячку до пода­льших наукових пошуків та відкриттів. “Тільки на основі копіткого, детального вивчення різних видів народного мис­тецтва окремих районів в історичному минулому і сучасного стану, – вважає Р.Захарчук-Чугай, – можна дозволити собі робити теоретичні узагальнення і обгрунтування концептуальних питань його мистецької природи”.

Раїса Володимирівна однією з перших у мистецтвознавчій науці взялася досліджувати роль хреста як символу віри в народних тканинах і вишивках, в українському мистецтві загалом. Цей свій інтерес пояснила так: “З давніх-давен нагромаджений величезний творчий досвід щодо вираження різними мистецькими потаємними замислами вселюдської шани до хреста, як до найдавнішого знаку, що символізує світотворення і світобудову. З допо­могою голки, простих ткацьких знарядь народні майстри стелили, перехре­щували, переплітали нитку у тканинах, на шкірі, зображуючи, здавалося б, найпростіші геометричні лінії, і здобували форми, які розглядаються як справжні знахідки”.

Важливим етапом творчого станов­лення науковця стала її поїздка до Нью-Йорка, робота над каталогуванням і науковим опрацюванням представленого у тамтешньому Українському музеї зібрання витворів народного мистецтва. Там зберігається унікальна колекція народного одягу з різних частин України, килими, вишивки. Багато в чому розвиваються традиції, започатковані ще Оленою Пчілкою. Раїса Володимирівна високо оцінила працю своїх заокеанських колег, і ця оцінка була оприлюднена в тамтешній україномовній пресі.

“…І у нас в Україні, і в діаспорі, – підкреслила вона, – важливим є осучаснення багатих традицій народного одягу, як у виготовленні святкового, так і театрального. Дослідження і праця над дальшим розвитком народних традицій – наше спільне завдання”.

Раїса Захарчук-Чугай (крайня справа)

Р.В.Чугай-Захарчук мряла про часи, коли вдасться здійснити комплексне дослідження таких прославлених осередків культури, як Опішня, Дігтярі, Кролевець, Петриківка, Клембівка, Косів. Монографії про народне мистецтво окремих районів дали б можливість перейти до більш цілісного дослідження історії народного мис­тецтва України. Тільки при такому під­ході можна було б краще зрозуміти й оцінити творчість окремих майстрів, їх родин, династій, відчути невіддільність їхніх почуттів від таїнств природи.