Віктор Гусарук. На чолі залізничної станції Радивилів

На жаль, рано чи пізно людині судилося піти з життя. Але фізична смерть не обриває з людиною зв’язків тих, хто продовжують її справу, її рід. Тож подумки ми раз у раз повертаємося до тих, кого вже немає поруч, згадуємо їхні добрі слова і добрі вчинки, їх внесок у розвиток трудового колективу, у благополуччя родини. Звичайно, кожна людина заслуговує пам’яті, пам’яті більшої чи меншої кількості людей, залежно від того, з яким колом співгромадян вона спілкувалася, який вплив справляла на своє село, місто, сім’ю, друзів.

У радивилівських засобах масової інформації публікувалися окремі статті про колишніх радивилівців хірурга Петра Шепченка, краєзнавця, багаторічного політв’язня Федора Бортника, педагога і поета Євгена Гудиму, керівників району Миколу Похільченка і Сергія Шевченка, літератора Дмитра Суханова, фольклориста, заслуженого вчителя України Миколу Ратинського, кандидата медичних наук Івана Дурду, громадського активіста Віктора Повшика, педагога Михайла Горлача, заслуженого працівника культури України Леоніда Ліскового, журналіста Миколу Грицака, поетесу Тетяну Блищик та інших.

Розповісти варто б і про багатьох інших, але хтось не вміє літературно записати свої спогади, інші не знаходять для цього часу, декотрі обмежуються жвавими спогадами в усному спілкуванні з товаришами…

Сьогодні хотілося б згадати ще одну яскраву людину, яка помітним чином впливала на виробничі відносини в районі і не тільки в районі, на обслуговування людей, точніше сказати – пасажирів. Рівно десять років тому, 16 травня 2010 року, раптово на 53 році життя помер Віктор Володимирович Гусарук, начальник залізничної станції Радивилів, Почесний працівник транспорту України.

Особливість його професії і посади виявилася така, що мусив начальник  повсякчас бути напоготові, навіть у позаробочий час і вихідні дні його раз у раз викликали на зв’язок вищестоящі керівники, але й без того він вважав для себе обов’язковим навідуватися на станцію будь-коли – залізничний транспорт і його обслуговування на станціях неспроста ставлять в один ряд із найбільш важливими загальнодержавними питаннями. І форма залізничників, схожа на військову, це підкреслює.

Йому було тільки трохи за двадцять, коли довірили очолити залізничну станцію Червоноармійськ, згодом – Радивилів. А часи тоді ще були такі, що через залізничну станцію йшли вантажопотоки не тільки для промислових підприємств міста і звідти, але й для сільського господарства. І потрібно було неухильно боротися з простоями вагонів, скорочувати строки їх обробки. Віктор Гусарук досить швидко знайшов розуміння у керівників району і підприємств, і навіть коли доходило до штрафних санкцій, вони сприймалися винними не як прояв «норову» начальника станції чи його непоступливості, а як об’єктивний, а значить – неминучий наслідок.

Важливою складовою турбот начальника були й забезпечення безперебійного проходження пасажирських поїздів та електричок, задоволення потреб пасажирів, уникнення конфліктів із ними, хоча люди є люди, і доводилося бути практично психологом при розборі скарг, іноді надуманих, викликаних необізнаністю в можливостях станції і її квиткових касирів.

За десятиліття роботи на станції пережив Віктор Володимирович і більш серйозні «нештатні» ситуації, але за цих обставин завжди проявляв свою зібраність, компетентність, високу вимогливість до себе та підлеглих. Неспроста напередодні 50-річного ювілею, який відзначався у лютому 2008 року, Віктора Гусарука нагородили знаком Міністерства «Почесний працівник транспорту України».

При цьому, звичайно, бралися до уваги і його заслуги під час капітального ремонту залізничної станції Радивилів – тоді ремонти йшли на всій Львівській залізниці, координація дій відбувалася з «центру», але багато що на місцях залежало і від таких людей, як В.Гусарук. Урочисте відкриття оновленої залізничної станції і вокзалу відбулося в 2007 році, 29 серпня, – за участю керівництва Укрзалізниці, Львівської залізниці.

При відзначенні ювілею Віктора Володимировича, 24 лютого 2008 року, колеги виголосили йому й такі слова (подаю уривок, записаний у рядки, а не віршем):

«Начальник станції – щораз мов на посту військовий, бо має бути все гаразд – і то обов’язково: і в ритмі руху поїздів, в вантаженні вагонів, в режимі продажу квитків, дотриманні законів… А залізниця у житті окреслює всі стилі, і навіть станція мала, така, як Радивилів, не раз покличе і вночі або й відмінить свято. Та ювіляру не звикать – завзяття є багато… Він тут тривожився, не спав, коли велись ремонти, зате ж відкрилися всім нам прекрасні горизонти».

На жаль, слова з вітання – «завзяття є багато» – не справдилися. Доля визначила йому дуже невеликий вік.

На похорони в 2010-му з’їхалося багато колег по Рівненському відділку Львівської залізниці, прийшло чимало впливових людей Радивилова і району, з якими він співпрацював і які також цінували його організаторські зусилля, відмінні ділові якості керівника станції, прийшли друзі, з якими він повсякчас умів щиро розділити і радощі, й тривоги. Похоронна процесія з центру міста вирушила до храму Різдва Богородиці, де відбулося відспівування покійного, а затим пройшла до станції, де Віктора Володимира Гусарука зворушливо зустрічали прощальні сигнали поїздів…

Час минає… Та добра пам’ять про людину залишається надовго. І не тільки в серцях дружини, дітей, онуків, а й усіх, хто йшли по життю пліч-о-пліч. До речі, після смерті начальника залізничну станцію Радивилів очолила дочка Віктора Володимировича – Наталія Жулінська.

Володимир ЯЩУК. (Газета “Наш Прапор Перемоги”, 15.05.2020).

Віктор Гусарук, станція Радивилів

На фото: В.Гусарук біля чергового по станції Радивилів (2003); з керівниками (2007).

Фото автора.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.