Викувала дев’яносто щасливих літ

ПроменіПершовересневого ранку 1949 року поріг Перенятинської семирічної школи переступила молода, вродлива вчителька з живим блиском в очах. Антоніна Артемівна була сповнена радісних сподівань, адже перегорталася нова сорінка у її неспокійному житті. У цю радісну мить вона вірила тільки в найкраще, хоча то були важкі часи післявоєнної відбудови і сувора дійсність вимагала від неї неймовірних зусиль. Та ніякі негаразди не могли зломити твердого духу й бажання чину енергійної, цілеспрямованої жінки.

Народилась Антоніна Артемівна 6 лютого 1925 року на Хмельниччині у звичайній селянській родині. Змалку привчалася до роботи на землі, а пізніше доводилося щодня долати 12 кілометрів, щоб отримати знання у школі, яку закінчити не вдалося через початок світової війни.

Вона принесла для юної Тонечки нове випробування – вивезення німецькими загарбниками на роботу до Польщі. Там і зустріла День Перемоги.

Повернувшись на рідну землю, попрацювавши в колгоспі, Антоніна вирішує завершити здобуття середньої освяти і знову навчається у школі.

У 1946 році вступила на підготовчі курси при Ровенському вчительському інституті, а вже за три роки отримала диплом учителя мови і літератури (російської).

Під час навчання в інституті доля послала їй доброго й надійного чоловіка – Миколайчука Петра Мусійовича, разом з яким приїхала працювати-учителювати в село Перенятин, де тоді вперше починав діяти сьомий клас.

Серед перших випускників Антоніни Артемівни був і майбутній директор збудованої у 1967 році Башарівської восьмирічної школи Красінський Мефодій Степанович. (Перенятин розташований поряд із Башарівкою і належить до Башарівської сільради Радивилівського району на Рівненщині).

Антоніна Артемівна згадує ті радісні миті, коли разом з учнями перевозила шкільне майно і святкувала новосілля, як закладала новий сад, як власноруч посадила молоду берізку перед школою. Та берізка впродовж багатьох років зустрічала й проводжала Антоніну Артемівну шелестом своїх віт.

Загалом праці на педагогічній ниві вчителька присвятила 39 років. За ці роки тепло свого серця дарувала не тільки своїм учням, а й власним двом синам і двом донькам, які подарували їй 8 онуків та 7 правнуків.

Їх бабуся вважає своєю радістю, гордістю, надією, своїм найдорожчим скарбом.

Усе своє життя Антоніна Артемівна не втрачала оптимізму, вірила тільки в найкраще, пра­цювала не покладаючи рук. Ще й тепер, у дев’­яностолітньому віці, самос­тійно доглядає невелике господарство, працює на городі, переглядає теленовини, читає періодичну пресу, є частою гостею у стінах рідної школи.

-У житті, – каже шановна ювілярка, – я намагалася жити в мирі та злагоді з з усіма та з собою, оминати круті береги та слизькі стежки. А моє жит­тєве кредо: «Кожна людина – коваль свого щастя». От і викувала собі Антоніна Артемівна дев’яно­сто щасливих років, за що сердечно дякує Всевиш­ньому.

Олеся Павлишина, Тетяна Павлишина, вчителі Башарівської ЗОШ І – ІІІ ст. Радивилівського району.  (Районна газета “Прапор перемоги”, №6 за 2015 р.). 

Башарівка, 90 років

Василь Семеренко

редактор районної газети "Прапор перемоги", член Національної спілки журналістів України

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.