Внесок академіка у відродження «Козацьких могил»

Ось уже більше як століття тисячі українців щороку приходять на поклін до Козацьких могил, що під Берестечком, щоб віддати шану героям, які полягли тут улітку 1651 року у нерівній битві з польсько-шляхетськими поневолювачами за віру та волю свого народу. Цьогорічні урочистості – 16 – 18 червня (програма тут: http://www.radyvyliv.info/dni-vshanuvannya-gero%d1%97v-berestecko%d1%97-bitvi.html).

Пляшева, Козацький гартПриходять як до однієї з найбільших своїх святинь, як до місця, з якого відроджувалася і відроджується наша Українська державність, наша національна самосвідомість. Це сьогодні, в час Незалежної України, вже нікого не дивує те, що сюди можна приходити без заборон, у будь-який день, одягнувши українську вишиванку, без страху за те, що тебе за це можуть жорстоко бити чи катувати; побачити, як над Берестецьким полем вільно майорять синьо-жовті знамена; почути і самому на повні груди заспівати і Гімн України, і українську пісню, а ще – побувати на Козацькі Могили, заповідник, село Пляшеваекскурсії у музеї і почути там розповідь екскурсовода про славних козацьких лицарів, що боролись і гинули тут за волю України, про їх мужність, героїзм, велику самопожертву. І за це ніхто нікого не покарає в’язницею, нагайкою чи засланням до Сибіру…

Так сьогодні, у ХХІ столітті, в Незалежній Україні. А ще кілька десятиліть тому тут все було інакше. Ще в 70-80 рр. минулого століття радянською владою музей-заповідник на Журавлисі було заборонено йменувати «Козацькими могилами», а називали його просто музеєм у Пляшевій, і кожна екскурсія прослуховувалася органами КДБ… Бо Козацькі могили, як і українську мову, пісню і вишиванку, як і все те, що завжди було святим і дорогим для українців, намагалися викоренити з нашої пам’яті і знищити.

Пляшева, Козацькі МогилиДраматичні події в історії Козацьких могил під Берестечком розпочалися 4 червня 1954 року, коли чоловічий монастир-скит, який пережив дві війни та свавілля польської влади, був переданий на вимогу партійних і радянських установ із відання Свято-Успенської Почаївської лаври Волинсько-Рівненської єпархії та переведений у ранг парафії, а в кінці 1958 року остаточно закритий. Тоді монахів насильно виселили, а територію меморіалу передали місцевому колгоспові.

З того часу над козацькою святинею в Пляшевій розпочалася справжня наруга. Двоповерховий будинок, у якому проживали ченці, пристосували під кролеферму та птахоферму. На території острова Журавлиха поставили кошари для телят та лошат, хворих на ящур. На острові Гайок облаштували свиноферму. У Георгіївському храмі зробили склад для зерна [2, с. 16].

Саме тоді, напередодні вшанування 100-ліття від часу смерті Т.Г.Шевченка, на Козацькі могили під Берестечко, як до місця, про яке писав і де, ймовірно, побував великий поет, приїхала група письменників на чолі з Борисом Харчуком і на свої очі побачила всі безчинства та глум над священним місцем. Пізніше Борис Харчук розповідав, що, повертаючись із Козацьких могил, ніхто нічого не говорив, довго мовчки сиділи: побачивши таку наругу над українською святинею, всі були приголомшені.

Повернувшись до Києва, Б. Харчук написав листа до московської «Литературной газеты» під заголовком «Как охраняются исторические пам’ятники Украины», під цим листом, крім Харчука, підписалися Максим Рильський, ПавлоТичина, Борис Антоненко-Давидович, Юрій Збанацький, Михайло Стельмах, художник Василь Касіян. У листі йшлося про те, що потрібно оберігати такі місця, створити тут музей, розповідати людям про наше минуле і т.д. [3, с. 150].

6 вересня 1960 року лист-статтю було надруковано в «Литературной газете». А оскільки вона була підписана групою відомих письменників та діячів культури, то це неабияк приголомшило партійних функціонерів України. Відразу ж на Козацькі могили приїхав Голова Президії Верховної Ради УРСР М.Гречуха. Побачивши на власні очі, що все, про що написано в газеті, – правда, він наказав на території негайно навести порядок. Керівництво колгоспу організувало людей для впорядкування території, але охочих навести лад після «соціалістичних перетворень» прибуло значно більше.

Люди раділи, адже сподівались на те, що, можливо, нарешті дозволять знову відкрити церкву. Та сподівання виявилися марними. Бо лише через три десятиліття, у 1990 році, було поновлено богослужіння у монастирських храмах на Козацьких могилах. А жителі Пляшевої весь цей час ходили молитися в чужі села, де ще не були закриті радянською владою церкви, брати там шлюби, хрестити дітей, причащатися Таїнств Христових. Ще до сьогодні у моїй пам’яті збереглися слова і мотив пісні, яку співала мені моя бабуся. В ній відобразилася вся трагічна дійсність наших храмів у той непростий час:

В селі на горбочку, в зеленім садочку стоїть наша церква сама.

Там люди не ходять, там дзвони не дзвонять, там Божої служби нема.

Колись там молились, колись там хрестились багато-багато століть.

Тепер вона, бідна, немов сиротина, сама, одинока стоїть…

Так було і з храмами на Козацьких могилах…

Отож сталося не так, як сподівалися люди, бо райкомівське керівництво повернуло справу по-іншому і вирішило на Журавлисі відкрити дільничну лікарню.

Коли навели лад на території комплексу, а лікарню укомплектували кадрами, вона почала приймати перших хворих. І, нерідко, люди, що лікувалися у ній, крадькома йшли до недіючої церкви, щоб молилися Богу, а медсестри проводили всім бажаючим екскурсії [3, 151] .

З призначенням на посаду першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста національне питання в країні зрушили з мертвої точки. Було заплановано видання книги «Історія міст і сіл УРСР». До написання історії села Пляшева був залучений місцевий житель П.Я.Лотоцький, вчитель фізкультури та праці, краєзнавець, якому після виконаної роботи дали дозвіл викладати в школі історію.

На початку вересня 1965 р. на базі Пляшевської школи відбувся семінар учителів історії Млинівського району, по закінченні якого його учасники побували з П.Я.Лотоцьким П.Я. на Козацьких могилах і після проведеної ним екскурсії вирішили, що тут має бути музей. Лотоцького одноголосно обрали директором цього музею на громадських засадах.

30 вересня 1965 року було прийнято рішення Рівненського облвиконкому про відкриття музею-заповідника «Козацькі могили» з виділенням двох штатних одиниць (молодшого наукового працівника та наглядача залів) та виділено значні кошти на капітальний ремонт з початку наступного року. 16 січня 1966 року П.Я.Лотоцького було призначено на посаду молодшого наукового працівника музею, а згодом його при значили завідуючим відділом Рівненського краєзнавчого музею. З того часу розпочалася на «Козацьких могилах» музейна робота, ремонти та реставрація храмів, розбудова музейної експозиції.

Ось так, попри всі історичні перипетії, всі випробування, які випали на долю Козацьких могил у ХХ ст., завдяки людській небайдужості і чималим зусиллям та праці багатьох особистостей, святиню було врятовано. Науковці та краєзнавці, музейники та журналісти, свідома громадськість, об’єднавшись у цій важкій, вагомій духовній і патріотичній праці, сприяли збереженню і відродженню «Козацьких могил» під Берестечком.

Петро Тронько, академікНайбільш вагомий внесок у відродження «Козацьких могил» у 1960-х рр. зробив Петро Тимофійович Тронько, академік НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України, Герой України. Ця людина все своє життя присвятила збереженню і захисту пам’яток історії та культури рідного народу. Перебуваючи на посаді заступника голови Уряду УРСР та на громадській роботі, П.Т.Тронько, незважаючи на політичні та ідеологічні перестороги, ініціював і наполегливо здійснював масштабні національно-патріотичні проекти. Вагомий внесок у збереження пам’яток історії та культури України П.Т.Тронько зробив під час своєї діяльності в Українському товаристві охорони пам’яток і культури (УТОПІК).

Його праця завжди була пронизана повагою до історії та культури свого народу, але особливе місце в ній належало музейництву. За його участю були створені музейні заклади, комплекси, заповідники. Сьогодні вони належать до безцінної скарбниці не лише національної, але й світової культури. Серед найбільших проектів, втілених ним у життя, стала широка памяткоохоронна програма 1965 року, що охоплювала історичні події козацької доби в Україні. Серед них, зокрема, колиска українського козацтва – острів Хортиця, а також музей-заповідник «Козацькі могили» під Берестечком на місці Берестецької битви 1651 року (нині Національний заповідник «Поле Берестецької битви»).

Завдяки особистим втручанням та сприянню П.Т.Тронька в 1966 році на острові Журавлиха було започатковано музей-заповідник «Козацькі могили». Козацька тематика традиційно вважалася закритою; замовчувалася або спотворювалася історія Української Козацької держави, але громадянська мужність допомагала П.Т. Троньку у високій справі національного самоствердження народу [4].

Упродовж 22 років П.Т.Тронько очолював Українське товариство охорони пам’яток і культури (УТОПІК). У середині 1960-х рр. з подачі наукової та творчої інтелігенції в суспільстві остаточно сформувалася думка про необхідність створення окремої громадської організації з охорони історико-культурної спадщини і залучення широких кіл населення до цієї справи.

31 серпня 1965 року ЦК КПУ прийняв постанову «Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорізького козацтва». 18 вересня цього ж року таку ж постанову прийняла Рада Міністрів УРСР. У 1965 році П.Т.Тронько, тодішній заступник Голови Уряду УРСР, разом із А.Скабою та М.Киценком підготували доповідну записку з приводу незадовільного дослідження й увічнення подій, пов’язаних з українським козацтвом. Під впливом численних громадських пропозицій ЦК КПУ та Рада Міністрів УРСР своїми постановами від 25 та 28 серпня 1965 року ухвалили рішення про організацію Товариства охорони пам’яток і культури УРСР.

Важливим напрямком діяльності УТОПІК було сприяння виявленню, вивченню, збереженню та доцільному використанню пам’яток. Товариством також передбачалось запровадження санкцій проти осіб, винних у пошкодженні пам’яток. УТОПІК виступало за здійснення ряду комплексних робіт з реставрації та відновлення історичних пам’яток історії козацької доби на території України. Тож часто в різних областях над дослідженням, збереженням пам’яток, складанням додаткових списків виявлених об’єктів для взяття їх на облік працювали секції УТОПІК. Збору інформації про становище історико-культурної спадщини значною мірою сприяло надходження великої кількості листів на адресу Товариства від громадян, які наводили конкретні приклади руйнування споруд.

У 1967 році представники УТОПІК проводили обстеження пам’яток Рівненщини. Вони схвально оцінили стан музею-заповідника «Козацькі могили» під Берестечком, особливо відзначивши діяльність одного з його засновників –завідуючого П.Лотоцького[2].

Уперше П.Т.Тронько, тоді заступник Голови Ради Міністрів УРСР, побував на Козацьких могилах ще 4 вересня 1966 року.

Про цю пам’ятну зустріч написав у своїх спогадах «Пережите і побачене» П.Я.Лотоцький:

«Раптом по ґрунтовій дорозі (шосейної ще не було) під’їхало до заповідника дві чорні «Волги». Я вийшов назустріч і дивлюсь: з автомашини виходить мені вже знайомий голова Волинського облвиконкому Ярощук, а за ним якийсь незнайомий чоловік. Ярощук мене представив гостю і каже до мене, що то заступник Голови Ради Міністрів УРСР Петро Тронько.

Петро Тронько попросив, щоб йому показали все. Ми і пішли по нашому маршруту у Михайлівську церкву, підземним переходом із свічкою в руках – до гробниці з черепами козаків, перейшли в Свято – Юріївську церкву, оглянули територію, і на тому наша екскурсія завершилась.

Петро Тимофійович Тронько присів на великому осокоровому пеньку і почав мене розпитувати, що варто зробити, щоб тому місцю надати необхідний вигляд. Тоді я йому розпочав викладати свої думки. Насамперед слід мати під’їзну дорогу, огородити, відремонтувати Свято – Юріївську церкву, і організувати справжній музей, провести освітлення. А далі додав, що якщо не буде мені ніякої допомоги, я вимушений буду залишити ту роботу. Петро Тимофійович все те записав у свій записник і каже: «Я вас прошу не залишайте роботу, адже і один у полі воїн» Потім попрохав поставити до відома голову Рівненського облвиконкому, що він тут був, попрощались і високі гості поїхали» [3, 157].

Саме після цього візиту, за кілька днів, у Рівненському облвиконкомі було проведено засідання та нараду з питання приїзду П.Т.Тронька на Козацькі могили. А о 9-й годині 7 вересня 1966 року вся команда під керівництвом заступника голови облвиконкому З.К.Красиленка прибула в Пляшеву, де між підрядними організаціями було розподілено доручення та обсяг робіт на «Козацьких могилах» для упорядкування та ремонту всіх споруд цього меморіального комплексу. Закипіла робота. Ремонтні роботи було доручено виконати комбінату кінофікації (директор С.Т.Мануїлов). За осінь до Журавлихи була підведена шосейна дорога, обгороджено металевою сіткою територію заповідника, пофарбовано куполи церкви, побілено, проведено електроосвітлення, відремонтовано муровану стіну, поставлено лавки, висаджено плакучі верби, яблуні понад дорогою та багато іншого. Весною 1967 року у музеї на «Козацьких могилах» розпочалася побудова експозиції, урочисте відкриття якої для відвідувачів відбулося 17 вересня 1967 року.

Вдруге П.Т.Тронько побував на «Козацьких могилах» 27 вересня 1967 року, залишивши у книзі відгуків запис: «Я низько схиляю голову перед Козацькими могилами, перед мужністю героїв. Хочеться, щоб і наші сучасні українці, наші діти і внуки були чимось похожими на Вас, наші хоробрі козаки. Вічна Вам честь і слава!» [5, 70].

Радивилівський район, село Пляшева, заповідник "Поле Берестецької битви"Вже через десятиліття по тому, 15 червня 1991 року, П.Т.Тронько взяв участь у роботі другої республіканської науково -теоретичної конференції «Берестецькій битві – 340 років», виступивши на її відкритті з доповіддю. Текст доповіді П.Т.Тронька було опубліковано у наступному науковому збірнику «Берестецька битва в історії України» (1992).

Беззаперечно, що, лише розуміючи, який невичерпний духовний та патріотичний потенціал несуть Козацькі могили під Берестечком для української нації, щиро вболіваючи душею за долю історичної пам’ятки, П.Т.Тронько долучився своєю діяльністю до відродження святині. Завдяки небайдужості та самовідданій праці таких людей, як Павло Якович Лотоцький, Ігор Кирилович Свєшніков, Петро Тимофійович Тронько, Україна і українці мають величний Пантеон козацької слави, що посів особливе місце і значення в їх історії.

Література:

Демиденко Ольга. Діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури зі збереження об’єктів козацької доби (друга половина 1960-х – 1980-ті рр.).

 Лотоцький Г.П. Козацькі могили – пам’ятник українського народу // Національний пантеон «Козацькі могили». Збірник тез історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 40-річчю створення музею «Козацькі могили», Рівне, 2007, с. 16, – 70 с.

Лотоцький П.Я. Побачене і пережите //Національний пантеон «Козацькі могили»: історико -краєзнавчий нарис. Луцьк: Медіа, 2003, с. 151 с, -544 с. .

Маньковська Руслана. Внесок академіка НАН України П.Т.Тронька в теорію і практику музейної справи України.

Пащук І.Г. Академік Петро Тронько і відродження «Козацьких могил»// Берестецька битва в історії України. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю Берестецької битви. Рівне, 2011 р. с. 174.

Тронько П.Т. Наша героїчна минувшина – наша гордість, наша слава //Берестецька битва в історії України. Тези третьої республіканської науково-теоретичної конференції. 26 червня 1992 р. Рівне. – 1992. с.

 Світлана Скруха, науковий співробітник Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» (с.Пляшева Радивилівського району).

(З пошти Радивилів.info).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.