Виховна година «Мандри Радивиловом»

Сценарій виховної години, присвяченої Радивилову, опублікований на сайті вебінару «На урок» з такою передмовою: «Закріпити та поглибити знання учнів про рідне місто, про Україну. Сформувати уявлення про те, що у кожної людини є найдорожче місце на землі – місце, де вона народилася – мала батьківщина; викликати у вихованців почуття гордості від того, що вони народилися у славному місті Радивилові. Узагальнити їх знання про народні ремесла, видатних людей минулого і сучасників. Пробуджувати у них пізнавальний інтерес, сприяти розширенню світогляду. Розвивати художньо-естетичні та комунікативно-мовленнєві здібності. Виховувати глибокі почуття до свого рідного міста, до своєї Батьківщини. Забезпечити атмосферу радості, піднесеного настрою у процесі святкового заходу».

Відчувається, що при створенні цього сценарію використано книги Володимира Ящука «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» (2004) і «Радивилів у перегуках віків» (2014).

Звичайно, цей сценарій можна за щось і покритикувати, наприклад, за віршовані рядки невисокої якості. Але загалом виконана значна і – головне – потрібна для учнів робота. Тож мандруймо  хоча б віртуально (бо ж карантин нині).

Виховна година «Мандри Радивиловом»

Лунає пісня «Мій край»

Вступ.

– Людину завжди вабили невідомі світи. Як ми знаємо, на планеті є багато мальовничих куточків , які манять своєю красою, загадковістю.

Так, може, десь земля є краща й вища,

А над нею небо золоте.

Та мені найкраща та, де вишня.

Та, де вишня мамина цвіте.

– Для кожної людини на землі є місце найрідніше для неї. Місце, куди їй завжди хочеться повертатися. Місце, з яким пов’язані хороші моменти життя.

– Це місце, де людина народилася, зростала.

– Нас з вами об’єднує невеличке містечко, що розташувалося на річці Слонівці, за 100 кілометрів на південний захід від Рівного – містечко Радивилів.

Що, на ваш погляд , означає любити своє місто? (знати свою історію, дотримуватись традицій не засмічувати, озеленювати).

– Сьогодні ми здійснимо мандрівку сторінками книги, книги під назвою Радивилів.

– Гортаючи ці сторінки, ми перенесемось у минуле, де разом з нашими істориками пригадаємо цікаві моменти з життя Радивилова. Разом з нашими краєзнавцями здійснимо мандрівку вулицями. Наші журналісти познайомлять нас з відомими людьми, що бували чи жили в Радивилові.

Разом з отриманою інформацією на кожній сторінці ми будемо шукати ключ до розгадки – чому ж саме сьогодні наше свято приурочене нашому рідному місту? Отож вирушаємо в мандрівку.

Пісня «Радивилів  –  моє місто»

Вабить нас усіх мальовничий світ.

З безліччю доріг великих сіл і міст.

Та найкраще тут, на Волині, в нас.

У мандрівку рідним краєм нам вже час.

Приспів.

Радивилів  –  наше місто,

Таке чудове і барвисте.

Хоч невеличке, та всі знають:

Такого іншого немає.

Місто наше є з давніх-давніх пір.

Заснував його колись князь Радзивіл.

Хоч летять роки і минають дні,

То – найкраще місто на усій землі.

Приспів.

Сторінка «Історичне минуле Радивилова»

Відкриваємо першу сторінку нашої книги. І вона переносить нас до маєтку самого князя Миколи Радзивіла.

Сценка

(Князь накриває стола, чекає гостей)

Радзивіл.

Швидше, швидше стіл накривай.

Покоївка.

Ви чекаєте гостей, пане? Знову прибуде пан Острозький?

Радзивіл.

Ні. Сьогодні у мене будуть особливі гості. Це відомі постаті, що прибудуть з різних епох.

Покоївка.

Хтось у двері стукає, піду відчиню.

(Заходить пан Конецпольський).

Радзивіл.

Проходьте пане Конецпольський. Радий вас бачити.

Князь Урусов (заходить до кімнати)

Вітаю шановне панство. Дозвольте відрекомендуватися. Князь Урусов.

Маркелов.

Здоров’я бажаю. Маркелов Микола Данилович. Льотчик . Прибув до вас на запрошення.

Микола Аракелович.

Доброго дня. Чи сюди я потрапив?

– А хто ви будете?

Я  –  мер міста Радивилова 21 століття.

Радзивіл.

Дякую усім, хто відгукнувся на мої запрошення. Я, князь Микола Радзивіл, зібрав вас усіх у своєму маєтку, щоб з перших вуст почути, як ви дбали про наше містечко. Сподіваюсь , що вам усім не байдуже до долі міста . Вам, напевно, відомо, що містечко було назване моїм прізвищем з нагоди одержання мною князівського звання в 1547 році. Це засвідчує документ, що зберігається в Луцькому замку.

Окрім цього, я дбав про освіту своїх мешканців, тому заснував чимало шкіл у своїх маєтках. А в 1563 році була видана Радивилівська Біблія.

З 1569 року Радивилів входить до Речі Посполитої.

А яка торгівля тут велася!!!

Купці польські, німецькі, чеські привозили свій крам.

Конецпольський.

Дбав і я про своє містечко. Так і цьому влада сприяла. Вона зацікавлена була в охороні прикордонних областей від набігів кримських татар. Тому поселенці нашого міста звільнялися від феодальних повинностей і податків строком на 10 років. Місто розбудовувалося. Так, у 17столітті налічувалося близько 60 будинків, а вже у 18-му – 146 будинків. З’являються прикордонні війська. Починає діяти митниця.

Радзивіл.

Бачу, дбав про місто.

А як велося місту в 19 столітті? Що скажете ви, пане Урусов?

Урусов.

Я також чимало сил доклав до його розбудови. Коли закінчилося будівництво мого двоповерхового палацу (біля села Бугаївка) , заклав я біля нього гай з рідкісних порід дерев. А людям, що в мене працювали, я щедро платив. Тому вздовж дороги, що вела від міста до маєтку, велась забудова. На той час у місті діяло 8 мануфактур: шкіряна, 2 цегельні, З свічкові, вапняна, гнутих меблів. Побудували пивоварню та швейну майстерню. В 1870 Радивилову присвоїли статус міста, а на кінець 19 століття в місті налічувалось близько 800 будинків.

Радзивіл.

Порадував, княже, ти мене такими новинами. А як жило моє містечко в 20 столітті?

Микола Маркелов.

Двадцятий вік, як відомо, увійшов в історію двома світовими війнами. Про першу війну чув, а в другій сам участь брав. Захищав рідну землю з повітря. Фронти кожної з них надовго затримувалися в районі Радивилова. Досі про це нагадують окопи не лише на околиці міста.

У 1944 році, наприклад, фронт стояв тут майже чотири місяці! Уся довколишня земля була перерита вибухами бомб і снарядів. Де тільки люди знаходили прихисток, аби уціліти? Загинуло близько 2000 воїнів. Німцями було розстріляно в 1942 році близько 3000 євреїв, жителів міста.

Радзивіл.

Важкі часи були.

Мер міста.

Часи важкі були, та жителі відбудували місто. Ну, а за останні роки центр міста відчутно змінили критий ринок, по-сучасному облаштовані магазини, офіси банків , змінила свій вигляд площа, оновили автовокзал та залізничний вокзал. У місті 2400 дворів, зо два десятки житлових багатоповерхівок. За підсумками перепису населення (2001р.), в місті проживає понад 10 300 осіб . У місті діють дві школи, професійний ліцей, два дитсадочки, будинок школяра, будинок культури і центр дозвілля (кінотеатр).

Сьогоднішній Радивилів справляє враження цілком ошатного містечка, особливо навесні і влітку, коли вбраний у зелень садів, скверів та парків, а в квітневі дні просто зачаровує квітуючими деревами та палісадниками.

Радзивіл.

Порадували ви мене своїми розповідями. Мені дуже приємно, що доля мого містечка була в рука небайдужих людей.

(Дякуємо Радзивілу за таку зустріч, ви отримуєте перші два ключі).

2.Відкриваємо наступну сторінку «Відомі люди Радивилова»

Наступна сторінка переносить нас до телестудії, де наш журналіст підготував для нас прес-конференцію, на яку запросив відомих людей, які жили в Радивилові чи приїжджали погостювати.

Слово нашому журналісту.

Доброго дня. Сьогодні у нас в студії:

  • французький прозаїк Оноре де Бальзак ;
  • поетеса Леся Українка ;
  • письменник Іван Франко ;
  • письменник Михайло Коцюбинський ;
  • французький дипломат Ульріх фон Вердум;
  • літератор Модест Левицький.

Шановні гості! Сьогодні ми поговоримо про невеличке містечко, у якому вам доводилось бувати. З ваших розповідей я зрозуміла, що містечко справило на вас позитивне враження. Поділіться своїми враженнями з нашими телеглядачами.

По слова я запрошую Ульріха фон Вердума. Оскільки він перший з присутніх побував у Радивилові.

Ульріх .

Як французький дипломат (німець за походженням) я багато подорожував. Проїздом оглянув ваше містечко в 1672 році. На той час, правда, в ньому було всього 50 чи 60 будинків. Але ось який запис я зробив у своєму щоденнику (дозвольте зачитати): «…Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзивилова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конецпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно тут будуються нові… Укріплення складається із занедбаного земляного валу».

Бальзак.

На той час , як я побував у місті, воно значно розбудувалося. У 1847 році, на запрошення начальника тутешньої митниці Павла Гаккеля, я в’їхав у місто дорогою біля каплиці і прослідував вулицею Почаївською до будинку начальника. Ось запис, шо залишився у дорожніх нотатках: «Жодного метра бруку, всі вулиці з утоптаної землі».

Леся Українка.

Так , бруківки не було. Але подорожуючих від цього менше не ставало. А особливо пожвавилося життя міста після відкриття залізниці Здолбунів  –  Радивилів. У своєму листі від 9 травня 1891 року із села Колодяжного на Волині я писала до Львова дружині Івана Франка, запрошуючи в гості: “Хоч їхати залізницею мусите довго, однак я мислю, що їдження не маєте брати багато, бо в Радивилові треба чекати дві години, а за той час можна купити собі, що треба… Від Радивилова до Ковеля (остатня станція Ковель) їхати вже недовго, до 6-ї г. вечора».

Іван Франко.

Хотіли вам подякувати за листа. Я скористався вашою порадою. Бував я у Радивилові не один раз (проїздом зі Львова на Київ). Думаю, вам відомо, що я товаришував з радивплівським літератором Модестом Левицьким. Модест, завдяки своїм зв’язкам з прикордонниками та митниками, допомагав мені не один раз без проблем перетинати кордон біля Радивилова.

Модест Левицький.

Завжди радий допомогти талановитим людям. Адже ваші поради дуже цінні для мене. Так, у 1907 році я опублікував свою книжку «Оповідання». Також (хочу зазначити) дуже важливу роль у духовному житті місцевих жителів відігравала церква. 11 березня 1911 року я писав з Радивилова в редакцію київської газети «Рада»: «27 лютого відправлено було панахиду у місцевій церкві по Шевченку. А у неділю відбудеться літературно-музичний вечір, прибуток з якого призначений на пам’ятник Шевченкові у Києві».

Миха         йло Коцюбинський.

Працьовиті жителі в Радивилові. Чув я про добру славу тутешніх гнутих меблів з букового дерева. В середині 19 століття на вулиці Поштовій діяла фабрика, чия продукція здобула визнання в Європі і в 1911 році отримала золоту медаль на міжнародній промисловій виставці в самій Італії. Я не втримався – і в 1890 році за свій перший літературний гонорар купив у Радивилові крісло. Дійсно, якість прекрасна.

Леся Українка.

Приємно, що це містечко процвітає і зараз.

Ведуча.

Шановні гості. Час нашої телепередачі закінчується. Дякуємо вам за таку чудову зустріч.

Ведучий.

Дякуємо нашому журналістові за цікаву зустріч. Він отримує наступні ключі до розгадки.

3.Відкриваємо наступну сторінку «Вулиці Радивилова»

Екскурсовод.

Радивилів – містечко, яке з кожним роком усе більше розбудовується Сьогодні Радивилів нараховує більше 70 вулиць. Кожна вулиця має своє цікаве минуле та сьогодення. Гостям міста є що показати та розповісти.

Вулиця Олександра Невського. Зараз ми з вами стоїмо біля храму О.Невського. До речі, ім’я Олександра Невського вулиця отримала 1991 року. Колишні назви  –  Крупецька, Ворошилова, 11 Листопада. Поруч з церквою працювала фабрика перламутрових ґудзиків.

З найдавніших часів одна з головних вулиць; була дорогою, яка сполучала Радивилів з Крупцем. За розповідями старожилів, при цій вулиці існувало старовинне кладовище (нині невеличкий скверик), окремі похилені хрести і занедбана каплиця стояли ще на початку 20 століття. Саме тут знайшли вічний спочинок перші покоління радивилівців. Нині на вулиці О.Невського розташовані ряд нових малих приватних підприємств, про існування яких, утім, мало хто знає. З’явилися нові кафе, магазини з продажу продуктів, меблів, теплообігрівального обладнання тощо. Вулицею курсує міський автобус.

Вулиця Кременецька. Набула значення як окраїнна дорога з Радивилова на Кременець після 1795 року. Поступово Кременецька обростала забудовами, відгалуженнями інших вулиць. У серпні 1945 року, після закінчення війни, вулицею Кременецькою пройшли урочистою ходою частини Червоної армії, які брали участь у визволенні міста від німецьких фашистів у березні 1944 року. Радянська влада перейменувала вулицю Кременецьку, надавши ім’я Карла Маркса. У повоєнні роки посаджено і впорядковано парк імені Т.Шевченка, встановлено пам’ятник воїнові-визволителю. З відкриттям у 1976 році районного будинку культури до його фасаду з середини парку перенесено погруддя Тараса Шевченка. У 80-і роки неподалік відкрито пам’ятник воїнам-«афганцям».

У 80-і роки виросли багатоповерхові житлові будинки, районний історичний музей. Вулиця Кременецька (цю назву повернуто їй у 1991 році) значиться як адреса ряду установ, підприємств: редакції районної газети, відділу культури, управлінь юстиції, статистики, відділення казначейства, архіву, КП «Радивилівводоканал», лісгоспу, шляхбуддільннці, магазинів тощо.

До 2002 року, коли було здано в експлуатацію об’їзну автомагістраль біля Радивилова, частина вулиці Кременецької використовувалася в режимі міжнародної автотраси.

Вулиця Паркова. Колишня назва  –  Липова. Очевидно, з’явилася після того, як новий власник Радивилова князь Урусов звів двоповерховий палац при дорозі з містечка до села Бугаївки. Дорога, обсаджена липами, виводила прямо до палацу.

До князя на роботу наймалося багато людей. А щоб далеко не ходити, люди почали будуватися вздовж дороги. У 1942 році німецькі фашисти одне з двох гето для місцевих євреїв, обнесене колючим дротом, влаштували при вулиці Липовій. Після війни посаджено парк, у якому в різні періоди діяли розважальні атракціони, спортивні і танцювальний майданчики, дитяче містечко, був фонтан.

Одним з провідних промислових підприємств району стала швейна фабрика «Маяк». До вулиці Паркової примикає територія комбінату хлібопродуктів  –  на цьому місці ще за царської Росії розгорнули виробництво борошна підприємливі єврейські родини.

Дякуємо за цікаву мандрівку. А наш екскурсовод отримує наступні ключі, які дозволять розшифрувати, скільки ж років Радивилову (коли з’єднати всі ключі, то отримаємо відповідь  –  455 років).

4.Наступна сторінка «Наші таланти»

5.Відкриваємо наступну сторінку «Майбутнє мого міста».

А зараз я пропоную вам зібрати квітку надій та сподівань Радивилова.

Пропоную вам закінчити речення «У майбутньому я бачу Радивилів…»

Я думаю, що для процвітання нашого міста ви докладете всіх зусиль (кріплять пелюстки на дошку).

Пісня про Радивилів

Де озера та рівнини,

Де Слонівки води линуть,

Де душа землі буя,

Радивилів вас вітає.

Місто двері відкриває.

Ювідей свій зустріча.

І у синю даль

Понад лісами лине пісня ця.

Хай цвіте завжди наш Радивилів,

Радує серця.

Приїжджайте в Радивилів.

Приїжджайте, люди добрі,

В місті завжди раді вам.

Про містечко вам розкажем.

Все, що маємо, покажем.

Радивилів – шедрий край.

Дякуємо всім за увагу.

Вчитель. А час у цьому місті тече рівно, неспішно. Дбайливо ховаючи в собі таємниці минулого. Тож пізнавайте свій рідний край – і вам обов’язково відкриються цікаві історії та цікаві легенди.

Ведуча. З вами була програма «Мандри Радивиловом».

https://naurok.com.ua/godina-spilkuvannya-mandri-radivilovom-149594.html

Радивилів, знак Радивилів, містоРадивилів, магістрат 30-х роківРадивилів - Броди, кордон, 19 століттяЧервоноармійськ - Радивилів, історіяРадивилів, центрВолодимир Ящук, Радивилів у перегуках віків. Книга

 

 

 

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.