Як колись у нас депутатів обирали…

У 1982 році вже були вибори до Верховної Ради, на яких партія пропонувала кандидата зі свого списку. По Дубенському округу тоді мала йти колгоспна доярка, комсомолка і просто гарна дівчина.

Працівники міськкому КПРС кинулися її шукати, що виявилось нелегкою справою. Сільські дівчата після школи втікали у міста. Наприклад, Валя С. з Варкович влаштувалась на Рівненську фабрику нетканих матеріалів. У село зрідка навідувалася. Раз приїжджає додому, а мама просить:

– Доню, я погано себе почуваю. Піди на ферму, видій і погодуй корів!

Там її застав заввідділом міськкому партії. Молода, струнка, на лиці вродлива, одягнена зі смаком… Цікавиться у голови колгоспу, який його супроводжував:

– Що вона тут робить?

Колгосп у Варковичах очолював В.М.Кудрик – дядько кмітливий, далекоглядний. Він чув, що партія шукає кандидатуру на вибори, і зме­тикував, що як поїде у Київ зі своєю депутаткою, то зможе у будь-якому міністерстві двері ногою відчиняти. І, не моргнувши оком, відповів міськкомівцю:

-Це наша доярка! Будемо її висувати у Верховну Раду!

Я тоді працював у районній газеті “Червона зірка” заввідділом сільського господарства. Але нічого про неї не зміг написати. Не з’явилося інтерв’ю з “передовою колгоспницею” по районному радіомовленню. Інших ЗМІ тоді у нас не існувало. Буклетів про кандидатку “від народу” не надрукували – а що було писати, коли, приміром, у розмові зі мною терміново прийнята в колгосп доярка не могла сказати, скільки доглядає корів. Лише портрет і стисла біографічна довідка зустрічали виборців на дільницях. Народ одностайно проголосував за кицю у мішку. Як депутатка, нашому чи сусіднім районам варковицька красуня нічим не допо­могла. У Верховній Раді механічно піднімала руку “За”, коли начальство наказувало схвалити черговий закон.

Методи комуністів повторюють теперішні партії. Як і в 1982 році, за нас у Києві вирішують, хто має представляти у Верховній Раді Дубен­ський виборчий округ. Замість висунутого місцевими мешканцями компетентного, кваліфі­кованого депутата зі стажем Олександра Дехтярчука хочуть пропхнути Валю-доярку. На сучасний манер назвуть її бізнесменом, банкіром чи навіть ІТ-шником, лиш би у залі засідань тиснула кнопки за вказівкою партійного вождя і не пхала носа у приватизацію землі Миро­гощанського іподрому, роздержавлення Смига­торфу, розподіл державної допомоги сільським громадам. Сто разів подумайте 21 липня, який нардеп нам потрібен.

Петро Яковчук, журналіст (на фото).