Як священика відлучали… від церкви

Відома потеса Галина Гордасевич писала про нього, уродженця села Батьків (нині Радивилівського району): «Коли він відправляв службу, це було як урочиста вистава, а коли говорив проповідь, то сільські жінки заливалися сльозами. А ще мій батько зовсім не цікавився політикою. Найголовніше в його житті – це було виконання священицьких обов’язків, час і сили, які залишались від цього, віддавав сім’ї (воно ж було село, майже натуральне господарство, коли сам ореш, сієш, збираєш, молотиш, везеш у млин молоти, закопуєш на зиму в копці картоплю, привозиш з лісу дрова). Словом, для політики в нього не було ні часу, ні інтересу. Але це не означає, що політика не цікавилась моїм батьком…»Леонід Гордасевич, Батьків - Кременець - Дубровиця

Православний священик, духівник УПА, в’язень сумління, український громадський діяч Леонід Олександрович Гордасевич народився 1912 року в селі Батьків, що поблизу Радивилова. Його батько Олександр Павлович Гордасевич був священиком у цьому селі. Раніше тут священствували Федір Бочановський (1806 p.). Стефан Кожуховський (1816), Йосип Каплич (1822), Іоан Яновський (1829-30), Олександр Шиманський (1834), Даниїл Піотрович (1836-39), Іосиф Шеметович, Анфім Кавецький, Михайло Боруцький, Варфоломій Гордасевич (мабуть, родич Олександра Гордасевича), Авксентій Фотинський, Петро Зілітинкевич та інші.

Олександр Павлович Гордасевич був родом з Острога. Доля його склалася трагічно: у 1941 році заарештували більшовицькі окупанти і відправили на Словки, де він і загинув.

Матір’ю Леоніда Олександровича Гордасевича була Ірина Григорівна Рябчинська, дочка священика Григорія Рябчинського та сестра діяча УНР Василя Рябчинського, походила з села Троща, Житомирського повіту Волинської губернії.

Леонід закінчив Кременецьку духовну семінарію. У Кременці познайомився з майбутньою дружиною Оленою Хомчук, яка там навчалася в учительській семінарії. У 1934 році обоє закінчили навчання та одружилися. Леоніда Гордасевича висвячують у священики.

Дружина, Хомчук Олена Павлівна, дочка дяка, була розвиненою й освіченою жінкою з певним літературним обдаруванням, чому підтвердження – декілька публікацій її віршів під псевдонімом Олена Волинянка у 1930 р. у львівському часописі «Жіноча доля» (чч. 21, 41) та американському часописі «Україна» (ч. 21). Вірш «Ідеш від нас, товаришу» був опублікований у журналі «Волинь», він присвячений митрополиту Діонисію, який виплачував їй з сестрою невелику стипендію.

Матушка Олена дуже цікавилась художньою літературою, що певною мірою передалось дочці Галині Гордасевич, котра стала письменницею. Але сама Олена Павлівна не змогла реалізуватися як митець, через нелегкий час і домогосподарські турботи.

У 1934 році Леонід Гордасевич вступає на теологічний факультет Варшавського університету. А дружина Олена в часи польської влади не змогла працевлаштуватись учителькою за здобутим фахом, адже була українкою. Вона залишається жити в Кременці, де 31 березня 1935 року народила першу доньку, майбутню дисидентку і письменницю Галину Гордасевич.

Леоніда Гордасевича призначають на парафію села Язвинки під Лунінцем (нині Білорусь) (це було 1937 року), в храм Преображення Господнього.

У грудні 1938 року народилась дочка Нона.

Зі спогадів Галини Гордасевич, батько не цікавився світським мистецтвом живопису, співу, театру і літератури, проте дуже тонко розумівся на іконах, натхненно співав із церковним хором і знав ледь не напам’ять Святе Письмо.

Леоніда Гордасевича переслідували всі окупаційні режими в Україні. Спочатку поляки, за те що «пан ксьондз займує сєн українізациєн» — лише тому, що розмовляв з парафіянами навіть не українською літературною мовою, а місцевим поліським діалектом. За це священика перекидали з одного приходу в інший. Зокрема, потрапив і в село Парахонськ, Пінського району, зі складнішою парафією. Потім пробували ще в якесь село перевести, але Л. Гордасевич не встиг туди навіть переїхати, бо його призначили на парафію храму Різдва Пресвятої Богородиці в місті Дубровиці. Також служив він час від часу в древньому храмі Св.-Миколаївського монастиря, біля села Селець Дубровицького району.

Але польська окупаційна влада не заспокоювалась, і щоб остаточно мати підстави для запроторення Л. Гордасевича в концтабір Береза-Картузька, дала йому завдання написати реферат, як він оцінює польську національну політику. Від польського концтабору його врятував початок Другої світової війни і окупація земель Західної України московсько-радянським режимом у змові з нацистською Німеччиною у 1939 році.

Репресивні органи московської окупаційної влади, виконуючи настанови Леніна-Сталіна, почали вимагати від Леоніда Гордасевича оголосити в церкві парафіянам, що «Бога нєт», і зректися сану. А оскільки він відмовився від виконання вимог комуністичного режиму, то його планували відправити на Соловки.

У 1940 році каральні органи вже заарештували його батька Олександра Гордасевича. Однак не встигли заарештувати його самого, бо Гітлер розпочав війну проти СРСР, і радянська влада відступила з території України.

На початку німецької окупації, коли в Дубровиці відродилась «Просвіта» і працював драмгурток, матушка Олена Гордасевич була однією з її активних учасниць і грала Галю у виставі «Назар Стодоля» та готувала роль у «Безталанній». А Л. Гордасевича навіть обрали заступником бургомістра Дубровиці з фінансової частини. Там потрібна була людина, якій усі довіряють, а він був саме такою особистістю. При цьому продовжував виконувати свої священицькі обов’язки.

Так було недовго. Коли розгорнулась антифашистська боротьба на Поліссі, то за виконання капеланських обов’язків у похованні вояків УПА, а також задоволення інших духовних потреб українських партизанів окупаційний режим вирішив знищити Л. Гордасевича. Та його вчасно попередила парафіянка, яка працювала секретаркою в Дубровицькій комендатурі. З того моменту він з усією сім’єю змушений був переховуватися в глухих селах Полісся, доки на в цьому краї були фашистські окупанти.

Спочатку переховувались у селі Городець (Володимирецький район), потім, у 1944 р., – в селі Кричильськ (Сарненського району). Ці події описано в художньому стилі Галиною Гордасевич у повісті «Ноїв Ковчег».

Після вигнання гітлерівців Україну окупував московсько-радянський режим, і енкаведисти поставили священикові Леоніду Гордасевичу вимогу, щоб він на сповіді випитував у людей про бандерівців» і видавав цю інформацію їм. На що той категорично сказав: «Ні, я цього робити не буду. Коли я приймав священицький сан, я складав присягу, що Тайну Сповіді я можу відкрити тільки Богові, і то на Страшному суді». Йому пригрозили: «Ну, тоді ми вас посадимо — ви про своїх дітей подумайте». — «Ваша воля — садіть, а про моїх дітей Бог подбає»,– відповів на це отець Леонід.

На початку червня 1946 року за статтею 54-а («зрада батьківщини») священика засудили на 10 років таборів. Із них 8 років він відбув у найсуворіших комуністичних концтаборах: Братськ, Тайшет, Анчерлаг. На заслані йому ледве не ампутували руки через обмороження, але він вилікувався, маючи релігійну надію. Після чого його переслали на золоті копальні Колими в Сусуман (Магаданська область), де він організував найкращий на Примор’ї хор політв’язнів. Це, мабуть, його і врятувало, тому що начальству концтаборів треба було показувати і «культурну роботу», і хоч священиків тримали на найтяжчих роботах, але за організацію хору його вивели з шахти.

Коли він перебував за ґратами, КДБ 13 березня 1952 року заарештувало і 31 липня 1952 року засудило на 10 років концтаборів тоді ще неповнолітню дочку Галину.

У 1954 році Леонід Гордасевич був звільнений з ув’язнення, однак його примусили бути на поселенні, і він ще 15 років працював у Берельосі (Республіка Саха) на автобазі. У 1955 році до нього переїхала жити дружина з молодшою дочкою.

У 1969 році, коли Леонід Гордасевич пішов на пенсію, він переїхав у Черкаси, придбав будинок. Почав брати участь у релігійному житті міста: керував церковним хором, підміняв священиків. Наприкінці 1980-х, за дорученням Митрополита Філарета був приділений священиком на одну з парафій у селі Михайлівці, поряд із Черкасами.

Помер 15 вересня 1990 р. в автобусі, по дорозі на службу в церкву. Поховали його біля церкви в селі Михайлівці.

(Підготовлено за статтею у Вікіпедії).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.