Євген Гудима, поет, громадський активіст

У давнього автора і шанувальника радивилівської районної газети “Прапор перемоги” Євгена Гудими 21 березня – особливий день. 21 березня – Всесвітній день поезії. І саме у цей день 1941 року народився Євген Петрович. Тож свято у поета і громадського діяча – подвійне, так би мовити, особисто-професійне. З цієї приємної нагоди редакція щиро вітає іменинника, бажає йому гарного настрою, багато-багато сонячних днів, життєвої наснаги, нових здобутків на поетичній ниві і вдячних читачів. Принагідно зауважимо, що на слова Євгена Гудими написано гімн Радивилова, чимало пісень, які виконуються художніми колективами. Він – автор поетичних сценаріїв ряду районних і обласних свят. З віршами друкується в обласній і районній пресі, а також в Інтернеті. Готує до друку збірку поезій. Має державні нагороди.

На захист

Матері вставай!

 

Свою Україну любіть,

Любіть її…

           Во время люте,

В останню

             тяжкую минуту

За неї Господа моліть

Т.Шевченко (“В казематі”).

 

Гул канонад

бентежить нас,

Відлуння в світ іде,

Стікає кров’ю

весь Донбас.

Дзвін пам’яті гуде.

 

Ще не відчув

увесь народ

Масштаб тої біди.

А Волноваха – епізод,

Такі ще будуть, жди.

 

І «Ел-ен-ер і Де-ен-ер» –

Повії, пішаки.

У них

кремлівський сутенер, –

В його руках віжки.

 

Згадаймо жертви

всіх віків –

Могили і хрести.

За честь, за гідність,

за батьків

Зумій нас повести

 

Вітчизно,

на священний бій

Зови усіх! Зови!

Тобі ми віримо одній,

Ти нас благослови.

 

Очисть від скверни

свій народ

І він верне, повір,

Сторицею за дух

свобод,

За німб небесних зір,

 

За твого неба голубінь,

За усміх малюків,

За міцність стін,

дверей, склепінь

В домі своїх батьків.

 

Благослови! Народ піде

За волю до кінця,

Ти чуєш, як земля гуде,

І як горять серця?

 

Ми не забули

Іловайськ,

В крові його поля.

Катам на відсіч

піднімайсь,

Нескорена земля!

 

Ми все повернем:

Крим, Донбас,

Мир під дахами хат,

Бо з нами Бог,

за нами час,

Нас не злякає «Град».

 

І Буратіно-смертонос,

Його жахливий свист,

І ти, міфічний новорос,

Насправді ж – терорист.

 

Благослови, матусю,

всіх

З любов’ю обніми,

Щоб мужньо у степах

твоїх

За гідність бились ми.

 

Від Лондона

і по Донбас

Зови людей на прю,

Бо йдеться тут

вже не про нас,

А про Європу всю.

 

Вони нас кидали не раз,

І рвали на шматки.

Москаль тасує,

вона – пас,

Ми знаєм ці витки.

 

Ми знову в грі цій

пішаки?

А ви, гаранти, де?

Чекаєм вашої руки

І гинем…Час іде.

Донбас весь порохом

пропах,

Міста його в огні.

Дитячий плач,

і смерть, і страх

У нашій стороні.

 

Нас Путін до стіни

припер,

Нам битись до кінця,

Бо лінія вогню тепер

Проходить крізь серця.

 

Вам не сховатися за ріг –

Розклад тепер такий.

Він стане і на ваш поріг

Неадекватний, злий.

 

«Во время люте»

любіть край, –

Це крізь віки до нас, –

На захист Матері

вставай!, –

Звертається Тарас.

 

Вітчизно!

На священний бій

Зови усіх! Зови!

Тобі ми віримо одній,

Ти нас благослови.

 

 

До 200-річчя народження композитора,

автора Гімну України М.Вербицького

і 150-річчя першого виконання гімну України

 

Ти скажи нам,

скажи, Україно

 

Знову й знову

пісні ці я чую,

І пливуть

через душу мою,

Де той хмель

зелененький ночує,

Чи зозуля

кує у гаю,

Чи у лузі

розквітла калина

Чи згасає

у сутінках день.

Ти скажи нам.

скажи, Україно,

В чому сила

народних пісень?

Чи слова їх,

Сердечні, нехитрі,

І мотив

просівають віки,

Що тремкі,

як тополі на вітрі,

І дзвінкі,

як весняні струмки?

І чому так

за душу хапають

Ці тополі

і ці ясени

І криниці,

що в полі копають

Козаки –

твої вірні сини?

Вони світ вже

давно полонили,

В них і тиша,

і радість, і грім.

Розмаїття яке!

Скільки сили! –

Тож безсмертний

Вербицького гімн

Заспіваймо

всіма голосами,

Всім народом –

і Захід, і Схід –

Батьки й діти,

умиті сльозами.

Ворогам

не здолати  наш рід!

 

 

Біжить, наспівує струмок

 

Біжить,

наспівує струмок

Свою просту мелодію

Схиливсь косар,

від поту змок

– Хлюпнуть води,

добродію?

 

Я щойно вибіг

з-під землі,

Вода ще не прогрілася.

І піт обмиє й мозолі,

Бери, коли вже стрілися.

 

Он джерело, там

під горбом,

На сонечку виблискує.

Вода холодна

б’є цюрком

І є мені колискою.

 

Візьми барильце

і сходи –

Махать ще довго

косами.

Ковток джерельної

води

Як ліки в спеку.

Просимо.

 

На тім бувай,

сіно не жде.

Земля дощу випрошує,

Он, куди стежечка веде,

Жінки покіс

зворушують.

 

Побіг співаючи в’юнкий

Між осокою й лозами,

І прохолодний,

і прудкий,

І ляканий морозами.

 

Косар замилувався

вслід

І враз йому згадалося,

Як научав його ще дід,

– Щоб ця краса

зосталася.

 

Як дар небесний

знай, внучок,

Для всіх людей

нетлінною,

Бо луг, і джерело,

й струмок

Все зветься Україною.

 

Народилася

пісня народна

 

Сінокос минув. Отави

Заросились на лугу,

Попливли пісні

над ставом,

Місяць вигнувся в дугу

 

І заслухався. О  Боже,

Який спів –

вінець краси!

На феєрію щось схоже –

Фантастичні голоси!

 

Кожна пісня справжнє

диво,

Чи весела, чи сумна,

Музика й слова

правдиві

Душу сповнюють

до дна.

 

Пісні ллються

над рікою,

Аж відлунюють горби.

Комиш рижою щокою

Притулився до верби.

 

Сяють сріблом осокори,

Задивляються в ставок

Вітерець озвався скоро –

Очерет пішов в танок.

 

Річка слухає, все чує,

Зачарована до дна.

Чиясь юність тут

гарцює,

Чиясь молодість сумна.

 

Завели нову дівчата,

Підхопили парубки –

Пішла пісня з хати

в хату,

Всі співають залюбки.

 

Навіть рак у ямі

свиснув,

Взяв октаву старий дуб.

Виявляється, – ця пісня

Народилась саме тут.

 

Не могла не зазвучати,

Не було таких підстав

Серед цих лугів

клечатих

І таких співучих трав.

Євген Гудима, м.Радивилів. (“Прапор перемоги”, 20.03.2015).

На цю тему:

• Євген Гудима: “Поезія має свій внутрішній світ. Їй потрібно вірити…”
• Поет Євген Гудима про минуле Радивилова і князів Радзивіллів