Євген Гудима, поет, громадський активіст
У давнього автора і шанувальника радивилівської районної газети “Прапор перемоги” Євгена Гудими 21 березня – особливий день. 21 березня – Всесвітній день поезії. І саме у цей день 1941 року народився Євген Петрович. Тож свято у поета і громадського діяча – подвійне, так би мовити, особисто-професійне. З цієї приємної нагоди редакція щиро вітає іменинника, бажає йому гарного настрою, багато-багато сонячних днів, життєвої наснаги, нових здобутків на поетичній ниві і вдячних читачів. Принагідно зауважимо, що на слова Євгена Гудими написано гімн Радивилова, чимало пісень, які виконуються художніми колективами. Він – автор поетичних сценаріїв ряду районних і обласних свят. З віршами друкується в обласній і районній пресі, а також в Інтернеті. Готує до друку збірку поезій. Має державні нагороди.
На захист
Матері вставай!
Свою Україну любіть,
Любіть її…
Во время люте,
В останню
тяжкую минуту
За неї Господа моліть
Т.Шевченко (“В казематі”).
Гул канонад
бентежить нас,
Відлуння в світ іде,
Стікає кров’ю
весь Донбас.
Дзвін пам’яті гуде.
Ще не відчув
увесь народ
Масштаб тої біди.
А Волноваха – епізод,
Такі ще будуть, жди.
І «Ел-ен-ер і Де-ен-ер» –
Повії, пішаки.
У них
кремлівський сутенер, –
В його руках віжки.
Згадаймо жертви
всіх віків –
Могили і хрести.
За честь, за гідність,
за батьків
Зумій нас повести
Вітчизно,
на священний бій
Зови усіх! Зови!
Тобі ми віримо одній,
Ти нас благослови.
Очисть від скверни
свій народ
І він верне, повір,
Сторицею за дух
свобод,
За німб небесних зір,
За твого неба голубінь,
За усміх малюків,
За міцність стін,
дверей, склепінь
В домі своїх батьків.
Благослови! Народ піде
За волю до кінця,
Ти чуєш, як земля гуде,
І як горять серця?
Ми не забули
Іловайськ,
В крові його поля.
Катам на відсіч
піднімайсь,
Нескорена земля!
Ми все повернем:
Крим, Донбас,
Мир під дахами хат,
Бо з нами Бог,
за нами час,
Нас не злякає «Град».
І Буратіно-смертонос,
Його жахливий свист,
І ти, міфічний новорос,
Насправді ж – терорист.
Благослови, матусю,
всіх
З любов’ю обніми,
Щоб мужньо у степах
твоїх
За гідність бились ми.
Від Лондона
і по Донбас
Зови людей на прю,
Бо йдеться тут
вже не про нас,
А про Європу всю.
Вони нас кидали не раз,
І рвали на шматки.
Москаль тасує,
вона – пас,
Ми знаєм ці витки.
Ми знову в грі цій
пішаки?
А ви, гаранти, де?
Чекаєм вашої руки
І гинем…Час іде.
Донбас весь порохом
пропах,
Міста його в огні.
Дитячий плач,
і смерть, і страх
У нашій стороні.
Нас Путін до стіни
припер,
Нам битись до кінця,
Бо лінія вогню тепер
Проходить крізь серця.
Вам не сховатися за ріг –
Розклад тепер такий.
Він стане і на ваш поріг
Неадекватний, злий.
«Во время люте»
любіть край, –
Це крізь віки до нас, –
На захист Матері
вставай!, –
Звертається Тарас.
Вітчизно!
На священний бій
Зови усіх! Зови!
Тобі ми віримо одній,
Ти нас благослови.
До 200-річчя народження композитора,
автора Гімну України М.Вербицького
і 150-річчя першого виконання гімну України
Ти скажи нам,
скажи, Україно
Знову й знову
пісні ці я чую,
І пливуть
через душу мою,
Де той хмель
зелененький ночує,
Чи зозуля
кує у гаю,
Чи у лузі
розквітла калина
Чи згасає
у сутінках день.
Ти скажи нам.
скажи, Україно,
В чому сила
народних пісень?
Чи слова їх,
Сердечні, нехитрі,
І мотив
просівають віки,
Що тремкі,
як тополі на вітрі,
І дзвінкі,
як весняні струмки?
І чому так
за душу хапають
Ці тополі
і ці ясени
І криниці,
що в полі копають
Козаки –
твої вірні сини?
Вони світ вже
давно полонили,
В них і тиша,
і радість, і грім.
Розмаїття яке!
Скільки сили! –
Тож безсмертний
Вербицького гімн
Заспіваймо
всіма голосами,
Всім народом –
і Захід, і Схід –
Батьки й діти,
умиті сльозами.
Ворогам
не здолати наш рід!
Біжить, наспівує струмок
Біжить,
наспівує струмок
Свою просту мелодію
Схиливсь косар,
від поту змок
– Хлюпнуть води,
добродію?
Я щойно вибіг
з-під землі,
Вода ще не прогрілася.
І піт обмиє й мозолі,
Бери, коли вже стрілися.
Он джерело, там
під горбом,
На сонечку виблискує.
Вода холодна
б’є цюрком
І є мені колискою.
Візьми барильце
і сходи –
Махать ще довго
косами.
Ковток джерельної
води
Як ліки в спеку.
Просимо.
На тім бувай,
сіно не жде.
Земля дощу випрошує,
Он, куди стежечка веде,
Жінки покіс
зворушують.
Побіг співаючи в’юнкий
Між осокою й лозами,
І прохолодний,
і прудкий,
І ляканий морозами.
Косар замилувався
вслід
І враз йому згадалося,
Як научав його ще дід,
– Щоб ця краса
зосталася.
Як дар небесний
знай, внучок,
Для всіх людей
нетлінною,
Бо луг, і джерело,
й струмок
Все зветься Україною.
Народилася
пісня народна
Сінокос минув. Отави
Заросились на лугу,
Попливли пісні
над ставом,
Місяць вигнувся в дугу
І заслухався. О Боже,
Який спів –
вінець краси!
На феєрію щось схоже –
Фантастичні голоси!
Кожна пісня справжнє
диво,
Чи весела, чи сумна,
Музика й слова
правдиві
Душу сповнюють
до дна.
Пісні ллються
над рікою,
Аж відлунюють горби.
Комиш рижою щокою
Притулився до верби.
Сяють сріблом осокори,
Задивляються в ставок
Вітерець озвався скоро –
Очерет пішов в танок.
Річка слухає, все чує,
Зачарована до дна.
Чиясь юність тут
гарцює,
Чиясь молодість сумна.
Завели нову дівчата,
Підхопили парубки –
Пішла пісня з хати
в хату,
Всі співають залюбки.
Навіть рак у ямі
свиснув,
Взяв октаву старий дуб.
Виявляється, – ця пісня
Народилась саме тут.
Не могла не зазвучати,
Не було таких підстав
Серед цих лугів
клечатих
І таких співучих трав.
Євген Гудима, м.Радивилів. (“Прапор перемоги”, 20.03.2015).
На цю тему:
- Євген Гудима: “Поезія має свій внутрішній світ. Їй потрібно вірити…”
- Поет Євген Гудима про минуле Радивилова і князів Радзивіллів
1 Response
[…] Євген Гудима, поет, громадський активіст […]