Євген Гудима. Натненно жив і натхненно творив
21 березня відомому на Радивилівщині і в усій області громадському діячеві, педагогові і поету Євгенові Петровичу Гудимі могло б сповнитися 80 років. На жаль, важка хвороба перервала його наповнений важливим справами життєвий шлях 30 жовтня 2018 року. Але залишилися добрі спогади про добру, талановиту людину. Усе найкраще з творчого доробку поета увійшло в двотомник «Довга дорога до себе» (2017 – 2018). Читати про автора: https://www.radyvyliv.info/den-narodzhennya-bez-yevgena-petrovycha.html
Кілька віршів Євгена Гудими пропонуємо увазі читачів.
ПОЕЗІЯ, ЯК ТА ПРИМАРА
Поезія, як та примара,
Ночами бродить за вікном,
В ній – божа іскра, в ній і кара –
За все платити треба сном.
А вже коли зайде до хати
І всядеться десь у кутку,
Буде радіти чи ридати,
– Сприймай мене, – скаже, – таку.
Блукаю світом споконвіку
І воду п’ю із двох криниць.
Криницям сліз немає ліку,
Тут матері вклякають ниць.
Трапляються й криниці щастя,
Вода в них чиста, помічна,
Кому напитись вволю вдасться,
Чекає слава їх гучна.
Життя під знаком Зодіака
Сортує долі, в даль іде,
Буває, той, хто вчора плакав,
Сьогодні в усмішці цвіте.
***
Слова, немов бійці,
Шикуються в колону,
А вже на папірці
Гудуть веселим дзвоном.
Готові рушити у путь –
У безвість чи до слави.
Вони серцям несуть
Буденне й величаве
Б’є сумнів: – Новий вірш?
А він комусь потрібен?
Ти паляницю з’їж,
А вірші – після хліба.
Та мозок, як свердло,
Сягнув в пласти глибокі,
В житті всього було.
Хіба ж окинеш оком?
Здавалось, все, синок.
В капкан, як миш, загнали,
І тут, як дзвін, рядок! –
І сили прибували.
З’явився вірш на світ,
Як той молодик в небі,
І проситься в похід,
Але обжитись треба,
І визріть, як вино,
Щоби осіли шлаки,
І жмих пішов на дно,
Й слова цвіли – як маки.
Хороший вірш, як та ріка,
Збирає всі струмки,
Думки формує, а рука
Шикує їх в рядки
І пломенить твоя душа
Гаряча, як черінь.
Брехня не варта ні гроша,
Бо є ж суд поколінь.
Тобі повірять, а чи ні –
Це скаже тільки час,
Ти на детекторі брехні –
Такий вже цех у нас.
POETA SEMPЕR TIRO
Здається, все є: ритм і рима,
І правильні усі слова –
Нема того, яке незриме,
Яке з глибин душі сплива,
Тієї ноти, яка пісню
Несе, як жайвір, до небес –
І серцю в грудях стає тісно,
Неначе з небуття воскрес.
В тій пісні радощі і горе,
І трепет серця, і жалі,
Молитва щира, піст суворий –
Усе, як є, на цій землі.
У ній і сподівання юні,
Що рвуться вдаль, за виднокруг –
В краї смарагдові і рунні,
І радість стріч, і біль розлук.
Poeta sempеr tiro* – учень,
А вчитель лиш один – життя.
І той, хто суть його озвучить, –
Здобуде шанс.
ПОЕТ – ЗАВЖДИ УЧЕНЬ
Здається, все є: ритм і рима,
І правильні усі слова –
Нема того, яке незриме,
Яке з глибин душі сплива,
Тієї ноти, яка пісню
Несе, як жайвір, до небес –
І серцю в грудях стає тісно,
Неначе з небуття воскрес.
В тій пісні радощі і горе,
І трепет серця, і жалі,
Молитва щира, піст суворий –
Усе, як є на цій землі.
У ній і сподівання юні,
Що рвуться в даль, за виднокруг –
В краї смарагдові і рунні,
І радість стріч, і біль розлук.
Poeta sempеr tiro* – учень,
А вчитель лиш один – життя.
І той, хто суть його озвучить, –
Здобуде шанс.
* Poeta sempеr tiro (латинь) – поет завжди учень
НА ЗАХИСТ МАТЕРІ ВСТАВАЙ!
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть
Т. Шевченко, «В казематі».
Гул канонад бентежить нас,
Відлуння в світ іде,
Стікає кров’ю весь Донбас.
Дзвін пам’яті гуде.
Ще не відчув увесь народ
Масштаб тої біди.
А Волноваха – епізод,
Такі ще будуть, жди.
І «Ел-ен-ер і Де-ен-ер» –
Повії, пішаки.
У них кремлівський сутенер, –
В його руках віжки.
Згадаймо жертви всіх віків –
Могили і хрести.
За честь, за гідність, за батьків
Зумій нас повести,
Вітчизно, на священний бій!
Зови усіх! Зови!
Тобі ми віримо одній,
Ти нас благослови.
Очисть від скверни свій народ
І він верне, повір,
Сторицею за дух свобод,
За німб небесних зір,
За твого неба голубінь,
За усміх малюків,
За міцність стін, дверей, склепінь
В домі своїх батьків.
Благослови! Народ піде
За волю до кінця,
Ти чуєш, як земля гуде,
І як горять серця?
Ми не забули Іловайськ,
В крові його поля.
Катам на відсіч піднімайсь,
Нескорена земля!
Ми все повернем: Крим, Донбас,
Мир під дахами хат,
Бо з нами Бог, за нами час,
Нас не злякає «град».
І Буратіно-смертонос,
Його жахливий свист,
І ти, міфічний новорос,
Насправді ж – терорист.
Благослови, матусю, всіх
З любов’ю обніми,
Щоб мужньо у степах твоїх
За гідність бились ми.
Від Лондона і по Донбас
Зови людей на прю,
Бо йдеться тут вже не про нас,
А про Європу всю.
Вони нас кидали не раз,
І рвали на шматки.
Москаль тасує, вона – пас,
Ми знаєм ці витки.
Ми знову в грі цій пішаки?
А ви, гаранти, де?
Чекаєм вашої руки
І гинем…Час іде.
Донбас весь порохом пропах,
Міста його в огні.
Дитячий плач, і смерть, і страх
У нашій стороні.
Нас Путін до стіни припер,
Нам битись до кінця,
Бо лінія вогню тепер
Проходить крізь серця.
Вам не сховатися за ріг –
Розклад тепер такий.
Він стане і на ваш поріг
Неадекватний, злий.
«Во врем’я люте» любіть край, –
Це крізь віки до нас, –
На захист Матері вставай! –
Звертається Тарас.
Вітчизно! На священний бій
Зови усіх! Зови!
Тобі ми віримо одній,
Ти нас благослови.
З НАГОДИ ЮВІЛЕЮ ВІД НАРОДЖЕННЯ
АВТОРА ГІМНУ УКРАЇНИ М.ВЕРБИЦЬКОГО
Ти скажи нам, скажи, Україно…
Знову й знову пісні ці я чую,
І пливуть через душу мою,
Де той хмель зелененький ночує,
Чи зозуля кує у гаю,
Чи у лузі розквітла калина,
Чи згасає у сутінках день, –
Ти скажи нам, скажи, Україно,
В чому сила народних пісень?
Чи слова їх, сердечні, нехитрі,
І мотив просівають віки,
Що тремкі, як тополі на вітрі,
І дзвінкі, як весняні струмки?
І чому так за душу хапають
Ці тополі і ці ясени
І криниці, що в полі копають
Козаки – твої вірні сини?
Вони світ вже давно полонили,
В них і тиша, і радість, і грім.
Розмаїття яке! Скільки сили! –
Тож безсмертний Вербицького гімн.
Заспіваймо всіма голосами,
Всім народом – і Захід, і Схід –
Батьки й діти, умиті сльозами.
Ворогам не здолати наш рід!
Євген ГУДИМА.
(Використані фотознімки Володимира Ящука).
***
Він народився 21 березня 1941 року в селі Крупець Червоноармійського району в селянській родині. Батько був учасником Другої світової війни, воював у Прибалтиці. Євген Гудима спочатку навчався в Крупецькій семирічній школі, а потім в Червоноармійській середній школі, яку закінчив у 1957 році із срібною медаллю. З 1 вересня 1957 року він – студент географічного факультету Львівського університету ім. І.Франка, відділу економічної географії.
Восени 1959 року я запросив Євгена на квартиру, де вже проживав зі мною мій товариш і однокласник Сапко Ігор. Ми були однодумцями. Я вдень читав літературу в закритому фонді публічної бібліотеки ім. В.Стефаника, а ввечері її обговорювали.
Євген познайомив нас зі своєю однокурсницею Зоєю Андріївною Цись, з якою дружив впродовж всіх літ навчання, починаючи з першої лекції. В 1962 році вони одружилися. Я був у них за свідка при реєстрації шлюбу.
Після закінчення начання в 1962 році Євген Петрович, маючи вільний диплом (його залишили на кафедрі), поїхав на батьківщину дружини в містечко Краснопілля Сумської області. Він працював літературним редактором сумської обласної газети, пізніше, в 1963 – 1971 роках був вчителем, заступником директора школи-інтернату в селищі Володимирець на Рівненщині. З літа 1971 року до 1992 року Євген Петрович очолював Червоноармійський (Радивилівський) районний відділ освіти. Я з ним працював до 1 вересня 1972 року як інспектор шкіл. В серпні Євген Петрович повідомив, що мене хочуть перевести на роботу в райком партії і рекомендував йти в школу.
Він був ініціатором впровадження в школах району кабінетної системи, передового педагогічного досвіду. Предметом його гордості були новозбудовані десятки шкіл і дитячих садків, а також табір відпочинку школярів «Веселка». Він віддавав роботі всі свої знання, досвід і сили. Під його керівництвом у 1978 році за всіма показниками освіти Червоноармійський район здобув перше місце серед п’яти районів України у колишньому СРСР. Вчителів, директорів шкіл вражали його природна щирість, привітна доброзичливість, високий професіоналізм, дивовижна життєрадісність і прагнення допомогти у вирішенні нагальних освітянських проблем.
З 1992 року Євген Петрович працював вчителем географії міської СШ№2. Майже все своє життя він присвятив школі, учням, відкриваючи їм безмежну велич та красу довколишнього світу. Користувався великим авторитетом в учнів, їх батьків, вчителів району. Свої поетичні твори друкував в обласній і районній пресі, в мережі Інтернет. У 2018 році вийшли два томи його віршів «Довга дорога до себе». Євген Петрович написав гімн Радивилова і міської середньої школи №1. Автор поетичних сценаріїв ряду районних і обласних свят. Він був організатором лікарняної каси в районі, її виконавчим директором, одним з лідерів цієї громадської організації в Україні, членом ради лікарняних кас в Україні, неодноразово обирався депутатом районної ради. Багаторічна праця Євгена Петровича була належно оцінена. Він нагороджений орденом “Знак Пошани”, медаллю А.Макаренка, багатьма освітянськими грамотами, значком «Відмінник освіти УРСР», мав звання “вчитель-методист”. Його представили на присвоєння високого звання «Заслужений вчитель УРСР», але він сам запропонував спочатку цією нагородою відзначити директора Довгалівської СШ Шуляка Степана Івановича. Другої нагоди вже не було.
У жовтні 2016 року в районному історичному музеї була організована персональна виставка «Сіячі добра і знань», присвячена педагогічній діяльності подружжя талановитих педагогів нашого краю – Євгена Петровича та Зої Андріївни. Вона працювала вчителем географії в міській середній школі №1, померла в 2012 році. Євген Петрович помер 30 жовтня 2018 року.
Світлий спомин про чудову людину, турботливого батька і ласкавого дідуся залишиться в серцях рідних, друзів, вчителів краю, всіх тих, кого він навчав, хто з ним працював, його знав. Вічна йому пам’ять!
Юрій АРЛАМОВСЬКИЙ, вчитель.
