Євген Гудима. Натненно жив і натхненно творив

21 березня відомому на Радивилівщині і в усій області громадському діячеві, педагогові і поету Євгенові Петровичу Гудимі могло б сповнитися 80 років. На жаль, важка хвороба перервала його наповнений важливим справами життєвий шлях 30 жовтня 2018 року. Але залишилися добрі спогади про добру, талановиту людину. Усе найкраще з творчого доробку поета увійшло в двотомник «Довга дорога до себе» (2017 – 2018). Читати про автора: https://www.radyvyliv.info/den-narodzhennya-bez-yevgena-petrovycha.html

Кілька віршів Євгена Гудими пропонуємо увазі читачів. 

ПОЕЗІЯ, ЯК ТА ПРИМАРА

Поезія, як та примара,

Ночами бродить за вікном,

В ній – божа іскра, в ній і кара –

За все платити треба сном.

 

А вже коли зайде до хати

І всядеться десь у кутку,

Буде радіти чи ридати,

– Сприймай мене, – скаже, – таку.

 

Блукаю світом споконвіку

І воду п’ю із двох криниць.

Криницям сліз немає ліку,

Тут матері вклякають ниць.

 

Трапляються й криниці щастя,

Вода в них чиста, помічна,

Кому напитись вволю вдасться,

Чекає слава їх гучна.

 

Життя під знаком Зодіака

Сортує долі, в даль іде,

Буває, той, хто вчора плакав,

Сьогодні в усмішці цвіте.

 

***

Слова, немов бійці,

Шикуються в колону,

А вже на папірці

Гудуть веселим дзвоном.

 

Готові рушити у путь –

У безвість чи до слави.

Вони серцям несуть

Буденне й величаве

 

Б’є сумнів: – Новий вірш?

А він комусь потрібен?

Ти паляницю з’їж,

А вірші  – після хліба.

 

Та мозок, як свердло,

Сягнув в пласти глибокі,

В житті всього було.

Хіба ж окинеш оком?

 

Здавалось, все, синок.

В капкан, як миш, загнали,

І тут, як дзвін, рядок! –

І сили прибували.

 

З’явився вірш на світ,

Як той молодик в небі,

І проситься в похід,

Але обжитись треба,

 

І визріть,  як вино,

Щоби осіли шлаки,

І жмих пішов на дно,

Й слова цвіли – як маки.

 

Хороший вірш, як та ріка,

Збирає всі струмки,

Думки формує, а рука

Шикує їх в рядки

 

І пломенить твоя душа

Гаряча, як черінь.

Брехня не варта ні гроша,

Бо є ж суд поколінь.

 

Тобі повірять, а чи ні –

Це скаже тільки час,

Ти на детекторі брехні –

Такий вже цех у нас.

 

 

POETA SEMPЕR TIRO

Здається, все є: ритм і рима,

І правильні усі слова –

Нема того, яке незриме,

Яке з глибин душі сплива,

 

Тієї ноти, яка пісню

Несе, як жайвір, до небес –

І серцю в грудях стає тісно,

Неначе з небуття воскрес.

 

В тій пісні радощі і горе,

І трепет серця, і жалі,

Молитва щира, піст суворий –

Усе, як є, на цій землі.

 

У ній і сподівання юні,

Що рвуться вдаль, за виднокруг –

В краї смарагдові і рунні,

І радість стріч, і біль розлук.

 

Poeta sempеr tiro* – учень,

А вчитель лиш один – життя.

І той, хто суть його озвучить, –

Здобуде шанс.

 

ПОЕТ – ЗАВЖДИ УЧЕНЬ

Здається, все є: ритм і рима,

І правильні усі слова –

Нема того, яке незриме,

Яке з глибин душі сплива,

 

Тієї ноти, яка пісню

Несе, як жайвір, до небес –

І серцю в грудях стає тісно,

Неначе з небуття воскрес.

 

В тій пісні радощі і горе,

І трепет серця, і жалі,

Молитва щира, піст суворий –

Усе, як є на цій землі.

 

У ній і сподівання юні,

Що рвуться в даль, за виднокруг –

В краї смарагдові і рунні,

І радість стріч, і біль розлук.

 

Poeta sempеr tiro* – учень,

А вчитель лиш один – життя.

І той, хто суть його озвучить, –

Здобуде шанс.

 

* Poeta sempеr tiro (латинь) – поет завжди учень

 

НА ЗАХИСТ МАТЕРІ ВСТАВАЙ!

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть

Т. Шевченко, «В казематі».

 

Гул канонад бентежить нас,

Відлуння в світ іде,

Стікає кров’ю весь Донбас.

Дзвін пам’яті гуде.

 

Ще не відчув увесь народ

Масштаб тої біди.

А Волноваха – епізод,

Такі ще будуть, жди.

 

І «Ел-ен-ер і Де-ен-ер» –

Повії, пішаки.

У них кремлівський сутенер, –

В його руках віжки.

 

Згадаймо жертви всіх віків –

Могили і хрести.

За честь, за гідність, за батьків

Зумій нас повести,

 

Вітчизно, на священний бій!

Зови усіх! Зови!

Тобі ми віримо одній,

Ти нас благослови.

 

Очисть від скверни свій народ

І він верне, повір,

Сторицею за дух свобод,

За німб небесних зір,

 

За твого неба голубінь,

За усміх малюків,

За міцність стін, дверей, склепінь

В домі своїх батьків.

 

Благослови! Народ піде

За волю до кінця,

Ти чуєш, як земля гуде,

І як горять серця?

 

Ми не забули Іловайськ,

В крові його поля.

Катам на відсіч піднімайсь,

Нескорена земля!

 

Ми все повернем: Крим, Донбас,

Мир під дахами хат,

Бо з нами Бог, за нами час,

Нас не злякає «град».

 

І Буратіно-смертонос,

Його жахливий свист,

І ти, міфічний новорос,

Насправді ж – терорист.

 

Благослови, матусю, всіх

З любов’ю обніми,

Щоб мужньо у степах твоїх

За гідність бились ми.

 

Від Лондона і по Донбас

Зови людей на прю,

Бо йдеться тут вже не про нас,

А про Європу всю.

 

Вони нас кидали не раз,

І рвали на шматки.

Москаль тасує, вона – пас,

Ми знаєм ці витки.

 

Ми знову в грі цій пішаки?

А ви, гаранти, де?

Чекаєм вашої руки

І гинем…Час іде.

 

Донбас весь порохом пропах,

Міста його в огні.

Дитячий плач, і смерть, і страх

У нашій стороні.

 

Нас Путін до стіни припер,

Нам битись до кінця,

Бо лінія вогню тепер

Проходить крізь серця.

 

Вам не сховатися за ріг –

Розклад тепер такий.

Він стане і на ваш поріг

Неадекватний, злий.

 

«Во врем’я люте» любіть край, –

Це крізь віки до нас, –

На захист Матері вставай! –

Звертається Тарас.

 

Вітчизно! На священний бій

Зови усіх! Зови!

Тобі ми віримо одній,

Ти нас благослови.

 

З НАГОДИ ЮВІЛЕЮ ВІД НАРОДЖЕННЯ

АВТОРА ГІМНУ УКРАЇНИ М.ВЕРБИЦЬКОГО

Ти скажи нам, скажи, Україно…

Знову й знову пісні ці я чую,

І пливуть через душу мою,

Де той хмель зелененький ночує,

Чи зозуля кує у гаю,

Чи у лузі розквітла калина,

Чи згасає у сутінках день, –

Ти скажи нам, скажи, Україно,

В чому сила народних пісень?

Чи слова їх, сердечні, нехитрі,

І мотив просівають віки,

Що тремкі, як тополі на вітрі,

І дзвінкі, як весняні струмки?

І чому так за душу хапають

Ці тополі і ці ясени

І криниці, що в полі копають

Козаки – твої вірні сини?

Вони світ вже давно полонили,

В них і тиша, і радість, і грім.

Розмаїття яке! Скільки сили! –

Тож безсмертний Вербицького гімн.

Заспіваймо всіма голосами,

Всім народом – і Захід, і Схід –

Батьки й діти, умиті сльозами.

Ворогам не здолати  наш рід!

Євген ГУДИМА. 

(Використані фотознімки Володимира Ящука).

***

Він народився 21 березня 1941 року в селі Крупець Червоноармійського району в селянській родині. Батько був учасником Другої світової війни, воював у Прибалтиці. Євген Гудима спочатку навчався в Крупецькій семирічній школі, а потім в Червоноармійській середній школі, яку закінчив у 1957 році із срібною медаллю. З 1 вересня 1957 року він – студент географічного факультету Львівського університету ім. І.Франка, відділу економічної географії.

Восени 1959 року я запросив Євгена на квартиру, де вже проживав зі мною мій товариш і однокласник Сапко Ігор. Ми були однодумцями. Я вдень читав літературу в закритому фонді публічної бібліотеки ім. В.Стефаника, а ввечері її обговорювали.

Євген познайомив нас зі своєю однокурсницею Зоєю Андріївною Цись, з якою дружив впродовж всіх літ навчання, починаючи з першої лекції. В 1962 році вони одружилися. Я був у них за свідка при реєстрації шлюбу.

Після закінчення начання в 1962 році Євген Петрович, маючи вільний диплом (його залишили на кафедрі), поїхав на батьківщину дружини в містечко Краснопілля Сумської області. Він працював літературним редактором сумської обласної газети, пізніше, в 1963 – 1971 роках був вчителем, заступником директора школи-інтернату в селищі Володимирець на Рівненщині. З літа 1971 року до 1992 року Євген Петрович очолював Червоноармійський (Радивилівський) районний відділ освіти. Я з ним працював до 1 вересня 1972 року як інспектор шкіл. В серпні Євген Петрович повідомив, що мене хочуть перевести на роботу в райком партії і рекомендував йти в школу.

Він був ініціатором впровадження в школах району кабінетної системи, передового педагогічного досвіду. Предметом його гордості були новозбудовані десятки шкіл і дитячих садків, а також табір відпочинку школярів «Веселка». Він віддавав роботі всі свої знання, досвід і сили. Під його керівництвом у 1978 році за всіма показниками освіти Червоноармійський район здобув перше місце серед п’яти районів України у колишньому СРСР. Вчителів, директорів шкіл вражали його природна щирість, привітна доброзичливість, високий професіоналізм, дивовижна життєрадісність і прагнення допомогти у вирішенні нагальних освітянських проблем.

З 1992 року Євген Петрович працював вчителем географії міської СШ№2. Майже все своє життя він присвятив школі, учням, відкриваючи їм безмежну велич та красу довколишнього світу. Користувався великим авторитетом в учнів, їх батьків, вчителів району. Свої поетичні твори друкував в обласній і районній пресі, в мережі Інтернет. У 2018 році вийшли два томи його віршів «Довга дорога до себе». Євген Петрович написав гімн Радивилова і міської середньої школи №1. Автор поетичних сценаріїв ряду районних і обласних свят. Він був організатором лікарняної каси в районі, її виконавчим директором, одним з лідерів цієї громадської організації в Україні, членом ради лікарняних кас в Україні, неодноразово обирався депутатом районної ради. Багаторічна праця Євгена Петровича була належно оцінена. Він нагороджений орденом “Знак Пошани”, медаллю А.Макаренка, багатьма освітянськими грамотами, значком «Відмінник освіти УРСР», мав звання “вчитель-методист”. Його представили на присвоєння високого звання «Заслужений вчитель УРСР», але він сам запропонував спочатку цією нагородою відзначити директора Довгалівської СШ Шуляка Степана Івановича. Другої нагоди вже не було.

У жовтні 2016 року в районному історичному музеї була організована персональна виставка «Сіячі добра і знань», присвячена педагогічній діяльності подружжя талановитих педагогів нашого краю – Євгена Петровича та Зої Андріївни. Вона працювала вчителем географії в міській середній школі №1, померла в 2012 році. Євген Петрович помер 30 жовтня 2018 року.

Світлий спомин про чудову людину, турботливого батька і ласкавого дідуся залишиться в серцях рідних, друзів, вчителів краю, всіх тих, кого він навчав, хто з ним працював, його знав. Вічна йому пам’ять!

Юрій АРЛАМОВСЬКИЙ, вчитель.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.