Євгенові Шморгуну – 80 років. Вітаємо!

15 квітня сповнюється 80 років Євгену Івановичу Шморгуну, письменнику, видавцеві, краєзнавцю, громадському діячеві, лауреату премій імені Лесі Українки, Володимира Кобилянського, Валер’яна Поліщука, лауреату просвітянської премії імені Григорія Чубая, премії імені Леоніда Куліша-Зіньківа в галузі дитячої літератури, заслуженому журналісту України.

Євген Шморгун багато разів бував у Радивилові і в Радивилівському районі, зустрічався з учнями шкіл, з дорослими читачами, часто брав участь у вшануванні пам’яті козаків у селі Пляшевій під час відзначень чергових річниць Берестецької битви 1651 року, підтримував і підтримує творчі зв’язки з літераторами і краєзнавцями Радивилівщини.

Вся гострота бачення краси нашої природи розвивалася в письменника ще в дитинстві. Євген Іванович родом із села – він побачив світ 15 квітня 1940 року в селі Новожукові, що за 4 кілометри від Пересопниці, відомої Пересопницьким Євангелієм. З дитячих літ таємничі перекази, пов’язані з ним, будили уяву письменника, викликали бажання більше знати про минувшину свого краю.

Семирічку закінчив у Пересопниці. З роками письменник раз у раз повертався в це село, черпаючи натхнення, а вже в зрілому віці, в травні 1989 року, організував відкриття у Пересопниці пам’ятного знака задля увічнення священної книги, визначної пам’ятки староукраїнської мови та мистецтва. 29 серпня 2011 року в Пересопниці відбулося всеукраїнське святкування 450-річчя Пересопницького Євангелія. Було відкрито Культурно-археологічний комплекс «Пересопниця».

Середню освіту майбутній письменник здобув у селі Білеві, потім навчався в Дубенському медичному училищі, де отримав диплом фельдшера.

Працював фельдшером, служив в армії, після армії вступив на філологічний факультет Рівненського педінституту, жив цікавим і насиченим літературним життям. Ще в студентські роки він зі своїми публікаціями вийшов на сторінки літературно-художнього журналу “Вітчизна”, щорічника “День поезії”. Головною темою наукових зацікавлень молодого філолога стала творчість Валер’яна Поліщука, який починав повертатися до читача в час так званої “хрущовської відлиги”. До речі, в дитинстві Валер’ян не раз бував у селі Козині (нині Радивилівського району), де жили його родичі.

Згодом Євген Шморгун став журналістом, а з часом – керівником Рівненського обласного літоб’єднання і відповідальним секретарем Рівненської організації Спілки письменників України. Будучи в рівненській районній газеті «Слово правди» літературним консультантом, став першим рецензентом моїх поетичних творів, коли я в 1968 році закінчив Клеванську середню школу №2 і став працювати на Рівненському поштамті. Перші мої проби пера до друку не пройшли.

Євген Шморгун багато пише для дітей та юнацтва. На початку сімдесятих у журналі “Барвінок” опублікували його оповідання “Грім”. Затим виходять книжки для дітей “Зелені сусіди” (1978), “Що шукала білочка”, “Дивосил-зілля” (1980), “Що сказав би той хлопчик” (1981), “Де ночує туман” (1984). Етапним у становленні письменника став 1978 рік: тоді в київському видавництві “Веселка” видрукували відразу дві його книжки оповідань для дітей – “Що шукала білочка” і “Зелені сусіди”. Власне, це й визначило основне спрямування творчості Євгена Шморгуна – писати для тих, хто ще не навчився читати, а також для молодших школярів, навчати їх розуміти природу, прищеплювати їм співчутливість, потяг до знань.

Але береться прозаїк і за історичні, масштабні теми.

Роман “Сніги непочаті” розкрив краянам особливості життя середньовічної Волині; видав письменник також повісті на античну тематику, метафорично порушуючи в них цілком наші, українські проблеми, а ще – з під-творчого пера вийшло багато оповідань та віршів про природу і рослинний світ Рівненщини.

Природознавство стало ще однією визначальною темою Євгена Шморгуна. Власне, започаткувала її вже книжка “Дивосил-зілля” (1980) з гарними кольоровими ілюстраціями. Автор визначив її жанр  як “оповідання про рідкісні рослини”.

“Це напрочуд вдалий сплав художньої і науково-популярної літератури, який подекуди вже й називають науково-художньою. І це тим більш радісно, що маємо вже третю книжку журналіста, яка засвідчує: у літературу прийшла людина зі своєю темою, своїм баченням світу”, –писав критик О.Єфімов.

З 1984 року Є.Шморгун – член Спілки письменників України, керував літоб’єднанням при редакції молодіжної газети “Зміна”. З 1989 по 2000 роки очолював Рівненську обласну організацію Національної спілки письменників України.

А ось про повість «Дорога до Іліона» (1989) відомий критик Михайло Слабошпицький у “Літературній панорамі” 1990 року писав: “Справді висока питома вага слова і самого автора, і його персонажів… Це твір нової літературної якості в творчості самого Є.Шморгуна, а також у нашій прозі, тематично пов’язаній із осмисленням минулого”. Повість написана у формі притчі, причому ця притча ніяк не бажає вкладатися в причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства й мислення, що сьогодні іменують детермінізмом. Адже співець-поет наприкінці повісті трохи по-іншому оцінює хиткий, непевний світ: він існує для кожної людини “доти, доки існує її — тільки її острів. Не має значення, якої він величини. Бо ніде більше немає такої трави, такої криниці, такого тепла, як на твоєму острові”.

Євген Шморгун разом із відомим травознавцем І.Носалем на просторах Полісся виявив рідкісні рослини, позначивши на карті місця, де вони збереглися, аби забезпечити їх захист. У “Мові зела” зачаровує не стільки романтизація рослинного світу, що нас оточує, скільки заглибленість у фольклорний масив легенд, переказів, повір’їв, замовлянь, обрядів, пісень. При цьому впадає у вічі великий обсяг опрацьованої автором літератури з археології, історії дохристиянських часів, образотворчого мистецтва, ботаніки, простежено, як рослинна символіка зринає у творах українських письменників (Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Драч та ін.).

Свій задум книжки Євген Шморгун пояснив так: “В українців за віки склалася багата рослинна символіка. Вона зросла і розквітла не на запозиченнях, а на ґрунті власного світобачення і власної художньої творчості. І це є ще одним свідченням самобутності нашого народу, древності його витоків, глибинності його коренів”.

Повість “Плач перепела” (1998) – одна серед більш масштабних творів прозаїка – стала чи не першою в українській літературі спробою правдиво відобразити сповнене драматизму життя західноукраїнського населення у перші повоєнні роки. Письменник із неабиякою психологічною точністю показав не тільки світоглядні, але й морально-духовні побудники, спонукальні чинники поведінки своїх героїв. Майже всі вони – люди позитивних якостей, але як же важко зберігати їм гідність, опинившись перед необхідністю або прийняти правила поведінки антигуманних правителів, або стати на шлях неприйняття режиму і навіть боротьби з ним.

Деякі твори Євгена Шморгуна включено в підручники для школярів молодших класів. Його зібрання творів вийшло тритомником.

Як редактор видавництва “Азалія” Євген Шморгун благословив у світ книги кількох десятків авторів, зокрема і молодих, відкрив нові імена на літературній карті області. Був серед засновників літературно-краєзнавчого журналу “Погорина”, що його випускає Рівненська письменницька організація (нині редактор – Галина Гнатюк, поетеса з Радивилова).

Як голова редакційно-видавничої групи з випуску серії книг “Реабілітовані історією” підготував видання про складні сторінки в історії Західної України, долю маловідомих борців за незалежність України. До речі, в підготовці матеріалів для цих книг (по Радивилівському, Млинівському, Дубенському і Острозькому районах) у 1993 – 2000 роках брав участь я, працюючи за сумісництвом у редколегії при обласній письменницькій організації. Тоді випало часто спілкуватися з Євгеном Івановичем, переконався, наскільки він відкрита, щира і доброзичлива людина. Моя дочка, яка закінчувала університет у 2001 році, писала свою дипломну роботу за творчістю Євгена Шморгуна і захистила її на «відмінно».

Письменник – відомий на Рівненщині дослідник творчості Бориса Тена, Уласа Самчука.

До 60-річчя від дня народження Євгена Шморгуна, яке відзначалося в 2000 році, рівненське видавництво “Азалія” випустило книжку Григорія Дем’янчука “Євген Шморгун. Літературний портрет”.

За матеріалами сайту УкрЛіб та Вікіпедії підготував Володимир ЯЩУК, м.Радивилів.

На фото: Євген Шморгун з читачами в Радивилові.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.